Кількість переселенців в Україні становить понад 4,6 млн людей. Це дані Мінсоцполітики станом на жовтень 2024 року. Найбільше внутрішньо переміщених осіб зареєстровано в Донецькій та Харківській областях. Далі йде Дніпропетровщина та Київ.
Більшість людей, які вирішили залишити дім через війну Росії проти України зазвичай їдуть в сусіднє місто чи регіон. І відповідно там, де фронт рухається — люди вимушені знову залишати вже новий дім.
Голова правління "Схід SOS" Катерина Скрипова розповіла Суспільному про потреби внутрішніх переселенців, критичну ситуацію з розміщенням маломобільних людей після евакуації та брак місць у безпечних регіонах.
Проблеми та потреби внутрішніх переселенців
Загальна картина така ж, як 11 років тому, але в більш масштабному прояві, бо люди не бажають переселятись далеко. Зазвичай це виглядає так: рухається лінія фронту, рухаються і люди на 50-70 кілометрів.
Вони від'їжджають недалеко, де більш безпечно, щоб у разі чого, можна було швидко повернутись додому або ж їздити додому дивитись, що там відбувається.
Найбільше переселенців зокрема у Харківській, Дніпропетровській, в Миколаївській областях. Це дуже близькі області до лінії фронту. Люди не хочуть далеко виїжджати.
Усе гуманітарне реагування, котре є, спрямоване на прифронтові області.
"Через відсутність допомоги люди повертаються на прифронтові території"
Людині потрібна робота та місце, де вона себе буде комфортно почувати. Потрібна підтримка якийсь час, поки вона не зможе себе забезпечувати.
Якщо говорити, наприклад, про продуктові та гігієнічні набори, вони видаються на прифронтових територіях. У центральних та західних областях таких програм по мінімуму і, на жаль, підтримувати такі програми, не дуже хочуть, бо вважають, що така допомога потрібна на прифронтових територіях.
І це є великою проблемою. Через відсутність допомоги люди повертаються на прифронтові території, бо вони знають, що якщо вони приїдуть, наприклад, у Вінницьку область, їм ніхто декілька місяців не буде видавати гуманітарну допомогу, продуктовий або гігієнічний набір.
А на прифронтових територіях це системна робота, там кожен місяць можна отримати пакунок допомоги. Навіть якщо ти без роботи, а там майже немає роботи, але ти точно живеш вдома, тобі не треба платити за комунальні послуги, не треба платити за оренду. І тобі щомісяця видають їсти і гігієнічні засоби. Набагато легше жити там, ніж вижити в переселенні.
І це велика проблема і велика потреба, щоб ми підтримували людей в евакуації всередині країни, щоб вони не повертались у небезпечні регіони.
Там є виплати від держави, але держава ж не може забезпечити повністю продуктами та гігієною. Це все надається громадськими організаціями або національними, міжнародними, коштом донорів, котрі надають таку допомогу.
Про евакуацію людей із зони бойових дій
Евакуація маломобільних осіб, людей поважного віку, людей з інвалідністю — це дуже проблемне питання, котре стопориться на розміщенні вже в безпечних регіонах, бо відповідних місць в Україні майже немає.
Це катастрофа.
"140 людей ми не можемо забрати з небезпечних місць, вони лежать кожен у себе вдома. Ми не маємо куди їх везти"
У нас є транзитні зупинки для таких людей у Дніпрі і в Харкові. Ми з партнерськими організаціями ними опікуємось. У Дніпрі в нас такий пункт на 150 людей. Зараз він повністю заповнений. І в черзі на цю транзитну зупинку зараз понад 140 людей.
Цих 140 людей ми наразі не можемо забрати з небезпечних місць, вони лежать кожен у себе вдома. Ми не маємо куди їх везти. А це бо люди лежачі, або котрим більше 80-90 років. Їм треба, щоб за ними доглядали.
Облаштувати та відкрити нові транзитні пункти для людей дуже дорого. Якщо говорити цифрами, створити заклад стаціонарного догляду на 35 людей з усіма умовами коштує приблизно 600-700 тисяч євро.
Щоб перевести людей з цих тимчасових транзитних пунктів потрібно вручну обдзвонювати діючі геріатричні пансіонати в Україні. У тиждень з тимчасового пункту можемо перемістити 5-7 людей. Часом в геріатричних пансіонатах ми ремонтуємо кімнати, купуємо туди ліжка, щоб мати змогу туди переселяти евакуйованих людей із зони бойових дій.
Про випадки повторної евакуації
У нас була історія з дідусем, ми його п'ять разів евакуювали, на шостий сказали: "Давайте ви ж якось самі". Він сам нам телефонував. Каже: "Ой, я повернувся. Вивезіть мене, будь ласка”.
Буває, що просять (евакуювати знову). Але таке відбувається не щодня. Знаємо випадки, що в районах, де оголошена обов’язкова евакуація дітей в примусовий спосіб, поліція вивозить дітей, а за деякий час, тиждень-два, вони з батьками туди повертаються і там проживають. Тобто вони офіційно зафіксовані, як евакуйовані, але повертаються, ховають дітей, щоб ніхто не знав, що діти там.
Так і проживають.
І все залежить теж від лінії фронту. Коли люди бачать, що в їхньому населеному пункті все затихає, лінія фронту посунулась, то вони активно туди повертаються.
Про відбудову приміщень для внутрішніх переселенців
За три роки повномасштабної війни їх майже не залишилось (для розміщення маломобільних людей). Їх і було небагато, зараз їх майже немає. Тому у нас є напрям відбудови, котрий займається створенням таких місць.
Є два компоненти. Перший — масштабний зі створення місць стаціонарного догляду для людей з інвалідністю, маломобільних людей і людей похилого віку. Ми створюємо такі заклади повністю.
Це великі ремонти, з замінами дахів, фасадів. Це внутрішні ремонтні роботи. Таких закладів відновлено вже чотири. І плануємо ще створити два.
"Коли люди приїжджають в погані умови, вони повертаються в прифронтові міста".
Другий компонент — ремонти місць компактного поселення для покращення умов або створення нових місць тимчасового поселення. Щоб люди могли комфортно жити і не відчувати, що вони живуть в спортзалі.
Бо це дуже велика проблема: коли люди приїжджають в погані умови, коли їх розселяють в погані умови, вони повертаються у прифронтові міста додому, бо їм більш комфортно знаходитись біля фронту вдома, ніж перебувати в таких місцях, де не можна знайти роботу, де живуть по багато людей в одній кімнаті. Це дуже дискомфортно для людей, і вони просто повертаються назад.
Ми вважаємо, що дуже важливо створювати соціальне житло, щоб це було місце, де людина може себе відчути зі своїм "куточком" і її не попросять звідти піти.
Про евакуацію маломобільних людей за кордон
Були люди, яких ми евакуювали в Німеччину, в Нідерланди. Є такі програми, ми готуємо пакет документів і вивозимо туди. Це невеликий потік, але такі люди є. Якщо людина хоче, ми показуємо місце, де буде жити, розповідаємо що там буде.
Але це займає час. Зазвичай у таких людей немає закордонних паспортів, і ці документи потрібно зробити. Також потрібно підготувати всі медичні документи, щоб коли людина приїде в нову країну спеціалісти знали, як за нею доглядати та що лікувати. Підготовка цих всіх документів — довготривалий процес.
Велика проблема також, що люди втрачають свої документи, поки евакуюються і теж потрібен час відновити їм паспорти, або зробити паспорти, бо є навіть люди, котрі ще з паспортами Радянського Союзу.
Цим займається наш там напрям правозахисту і соціальні працівники, котрі проходять ці кола пекла через всі структури, щоб людина отримала ці документи.
"Схід SOS" створили активісти Луганського і Кримського Євромайданів. Це була реакція на російське вторгнення в Україну в 2014-му році. Спочатку активісти точково допомагали цивільним, а в 2015 році "Схід SOS" зареєстрували як благодійний фонд, який працює до цього часу. Одночасно кримські активісти після окупації півострова Росією створили організацію "Крим SOS".
Про роботу "Схід SOS"
Зараз в "Схід SOS" вісім напрямів роботи: гуманітарний напрям, напрям евакуації, напрям документування воєнних злочинів, напрям правозахисту та освітній напрям.
Ми створили більше ніж 500 місць для людей. Якщо говорити загальними цифрами евакуації, на зараз загальна цифра евакуйованих це понад 88 тисяч людей, з них 12 тисяч маломобільних осіб.
Тому кожен напрям нашої діяльності фонду є частиною комплексного підходу реагування.
Якщо говорити про освітній напрям, то це подолання освітніх втрат, допомога з облаштуванням укриттів, допомога і учням, і вчителям релокованих шкіл зібратись в якійсь точці разом, побачитись, бо вони всі в онлайні. Якщо говорити з адвокаційну підтримку, ми багато адвокатуємо дітей з тимчасово окупованих територій, щоб вони приїжджали і вступали в університети.
До повномасштабного вторгнення Росії в 2022 році в фонді працювало приблизно 35 людей, котрі займались основними напрямами: гуманітарний, освітній напрям, документування воєнних злочинів, адвокація.
Після повномасштабного вторгнення РФ, у нас дуже масштабувався гуманітарний напрям, з'явився напрям відбудови, котрий займається створенням місць для маломобільних людей та людей з інвалідністю, а також ремонтами, реагуванням на обстріли в прифронтових регіонах, в основному в Донецькій, Харківській області зараз.
З 2014 по 2022 рік ми працювали в Луганській і Донецькій області. Зараз ми працюємо по всій території України.
У нас є як мережа "Затишний Space", як в прифронтових містах, так і в центральних областях України, де люди можуть прийти та отримати соціальні, юридичні послуги, послуги психологів, де можна отримати різні послуги допомоги з кар'єрного зростання з навчання, можливо, нової професії, щоб знайти собі роботу.
Але допомагаємо не з самим працевлаштуванням, а, до прикладу, зробити резюме людині, бо людина не вміє цього робити. Аби людина могла інтегруватись в ту громаду, коли куди вона приїхала.
І що дуже важливо, це місця не тільки для людей, котрі евакуювались, переселенці, а для всіх, а вони спілкувались, інтегрувались і одна частина людей розуміла тих, хто покинув свої домівки, в яких вони обставинах є.
Ми плануємо працювати далі в тих в тому ж режимі, що і працюємо.
Але зараз турбулентна ситуація з фінансуванням. Ми шукаємо додаткове фінансування проєктів, які планували закривати з проєктів USAid. Ми шукаємо і не плануємо скорочувати свою діяльність та активність. Ми нічого не зупиняли і не планували зупиняти. Будемо робити те, що робили весь цей час.
