31 липня в Анкарі відбувся обмін ув'язненими між РФ та країнами Заходу. Загалом обміняли 24 людей. Зокрема, американського журналіста Евана Гершковича, військового Пола Вілана, російських журналістів та активістів Володимира Кара-Мурзу, Алсу Курмашеву та інших. В Росію повернулися полковник ФСБ Вадим Красіков, що відбував покарання в Німеччині за вбивство чеченського командира, та ще дев'ять росіян, частину яких в країнах Європи засудили за шпіонаж.
В операції брали участь сім країн: Сполучені Штати, Німеччина, Польща, Словенія, Норвегія, Росія та Білорусь. Це найбільший обмін засудженими між Росією та Заходом із часів Холодної війни. Що означає ця подія та якими можуть бути її наслідки — Суспільне зібрало думки експертів та політичних оглядачів.
Аби не Трамп
Американське видання Politico назвало цей обмін благом для демократів, бо він означає "надзвичайно рідкісний момент "вирівнювання" між Росією та її геополітичними ворогами на Заході на тлі напруги через війну в Україні".
Також в Politico припустили, що все відбулося саме зараз тому, що такий великий обмін — це складний та делікатний процес і Кремль не хотів лишати його на наступного президента США, яким потенційно може стати Дональд Трамп, адже той — "непередбачуваний".
Такої ж думки дотримуються і в The New York Times.
В британському The Times пишуть, що реакціями на подію мають стати здивування, що адміністрації Байдена вдалося погодити обмін, та презирство до "агресивного уряду [Росії], яке цинічно тримає людей в заручниках для обміну на вбивць, торгівців зброєю та шпигунів".
Сергій Марков, директор московського Інституту політичних досліджень і колишній радник Володимира Путіна, розповів турецькому Anadolu, що обмін готувався довго, "можливо, більше як рік". Він також припускає, що адміністрація Байдена зробила це саме зараз через президентські вибори, на яких "Камалі Гарріс потрібно мати позитивний образ".
Обмін шпигунів на заручників — які сигнали Путіна від цього обміну
The Washington Post називає цей обмін перемогою Путіна, бо звільнені з Росії — не скоювали реальні злочини й не мали опинитися за ґратами, на відміну від тих, кого віддали РФ. Видання наполягає на хибності наративу, що, мовляв, обмін був рівноцінний — шпигунів на шпигунів.
Цю думку підтримали й в німецькій Frankfurter Allgemeine Zeitung. "Тепер зрозуміло, що Захід піддається шантажисту", — написав політоглядач Бертольд Колер та додав, що вважає, ціна за звільнених Росією політв’язнів — висока:
"Ця угода порушує вагоме правило у відносинах із тими, хто захопив заручників: не виконувати їхні вимоги. Того, хто піддався шантажу, будуть знову шантажувати — той самий чи інший шантажист".
На думку Колера, ще у 2022 році обмін Віктора БутаОстанній обмін в’язнями між Росією та США відбувся у грудні 2022 року, коли Кремль відпустив американську баскетболістку Брітні Грайнер в обмін на торговця зброєю Віктора Бута, що відсидів у США 12 років й переговори щодо Навального показали Кремлю, що все залежить від ціни — тобто, людей.
"Навіть після нинішнього обміну, який в Москві святкуватимуть як великий успіх у боротьбі з м'яким Заходом, ніхто не заважає Путіну взяти нових заручників", — додають у Frankfurter Allgemeine Zeitung.
Приблизно той самий висновок зробили й в редакції NYT: "Байден мав рацію, роблячи все можливе, щоб повернути несправедливо ув'язнених американців, але готовність авторитарних держав брати в заручники невинних іноземців, обурює".
Про це ж і стаття The Wall Street Journal — мовляв, обмін в’язнями підкреслює асиметрію між США і Росією, та виглядає міжнародним "піратством" — коли "торгівля" іноземними громадянами стає державною тактикою. "Путін може наказувати виводити іноземців з ресторанів і готелів і засуджувати їх до тривалих термінів за надуманими звинуваченнями — чого не може зробити американський лідер", — пише видання.
В The Wall Street Journal припускають, що у приватних розмовах американські чиновники називають РФ, Китай, Іран і Північну Корею "державами-викрадачами" (Держдеп США не радить американцям відвідувати їх) і побоюються, що кількість таких країн зростатиме, якщо не знайдеться заходів їхнього стримування.
Суголосне з The Wall Street Journal і видання The Atlantic: "Найімовірніше пояснення того, чому росіяни роблять це зараз полягає в тому, що Путін вважає, математика працює на його користь. В Росії хапали людей і клали їх, одного за одним, як шматки м'яса на терези, поки Захід не запропонував достатньо, щоб зробити угоду вартою часу Москви".
В The Atlantic аналізують дві цілі РФ. Перша — показати світові, що Захід начебто теж "торгує м’ясом". Друга — що соратників Москви врешті не покинуть: "Кожна подібна успішна угода є сигналом від Путіна людям, які виконують його накази за кордоном, що він їх врятує".
Роль Красікова і Навального
В межах цієї операції Німеччина звільнила працівника ФСБ Вадима Красікова, який 2019 року в Берліні убив колишнього чеченського командира Зелімхана Хангошвілі. Про кілера також відомо, що, він одружений з українкою, служив у підпільному підрозділі ФСБ Росії, який співпрацював з урядом експрезидента України Віктора Януковича.
В The Wall Street Journal наголошують, що центральною фігурою обміну 31 липня був саме Красіков. Мовляв, Путін показав, що з одного боку, не кидає відданих йому людей, з іншого — що "дістане ворогів, навіть якщо ті втечуть на Захід".
Як пише Spiegel, рішення звільнити Красікова було важким для уряду Німеччини, але під час перемовин, начебто, Кремль пояснив, що зацікавлений в його долі та погодиться віддати кореспондента The Wall Street Journal Евана Гершковича та колишнього американського солдата Пола Велана. За інформацією Spiegel, Німеччина погодилася на обмін наприкінці січня 2024 року, за умови, що в список включать Олексія Навального. 1 серпня це підтвердив і радник президента США з нацбезпеки Джейк Салліван.
Після смерті Навального в лютому 2024-го операція з обміну, здавалося, провалилася, пише німецьке видання. Але спецслужби Росії на Німеччини лишалися на зв’язку. Перемовини активізувалися після вироку Гершковичу 19 липня.
Білоруських активістів не визволили
Rzeczpospolita зауважує, що обмін нагадує операції часів Холодної війни, наприклад 1962 року, коли радянського розвідника Вільяма Фішера (мав відсидіти в США 32 роки) обміняли на американського льотчика Гері Пауерса (працював на розвідку Штатів). Або коли в 1976 році Москва поміняла дисидента Володимира Буковського (сидів за "антирадянську агітацію і пропаганду") на ув’язненого генсека Комуністичної партії Чилі Луїса Корвалана.
RP зазначає, що Польща "перебувала осторонь переговорів" про обмін: "Німці чи американці могли б включити до списку в’язня Анджея ПочобутаБілоруський та польський журналіст, активіст польської меншини в Білорусі. Його затримали у 2021 році та засудили за заклики до заподіяння шкоди національній безпеці Білорусі та за розпалювання ворожнечі. Він уже третій рік сидить у білоруській в'язниці та інших заручників білоруського режиму".
Білоруський політичний аналітик Павло Слюнькін у коментарі російський "Медузі" сказав, що такий обмін — болючий удар по білорусах: "Це свідчить, що західні країни сприймають Росію як пріоритетнішу країну. Максимум, що вони можуть робити [щодо білоруських політичних в'язнів], — це висловлювати солідарність. Напевно, у цьому цинічному значенні білоруські політв'язні були для Заходу недостатньо "вигідні".