16 липня у межах Одеського кінофестивалю відбулася прем'єра фільму "Конотопська відьма" виробництва Film.UA Group.
За сюжетом прадавня відьма з Конотопу давно зреклася власних чаклунських сил. Тепер вона живе звичайним життям з українським хлопцем, на ім'я Андрій. Проте її мирне життя зазнає краху, коли розпочинається повномасштабна війна з Росією і місто частково захоплюють окупанти. Намагаючись врятувати кохану, Андрій гине в неї на руках. Молода жінка повертає власні сили та мститься загарбникам, жорстоко й нещадно.
У цьому матеріалі кінокритикиня Суспільне Культура Альона Шилова розповідає чому "Конотопська відьма" — це приклад в українському кіно тортурного порно.
У кінокритиці існує такий термін як "тортурне порно" (torture porn). Незважаючи на назву, цей термін рідко застосовують до зображення, яке містить сексуальний контекст. Натомість тортурне порно зазвичай стосується графічного та відвертого зображення катувань, часто з метою шокувати й викликати гострі емоції у глядачів. Такі зображення часто можуть бути безпідставними або надмірними за своїм характером.
По суті, тортурне порно — це про насильство заради насильства, епатаж, заради емоцій. Саме через цю характеристику, стрічку "Конотопська відьма" сміливо можна назвати одним із перших, якщо взагалі не першим українським фільмом, суть якого зводиться до тортурного порно.
Все починається з любові
"Конотопська відьма" відкривається кадрами звичного життя молодої пари. Головна героїня Олена (Тетяна Малкова), яку надалі називатимуть відьмою, радісно танцює на кухні та цілується зі своїм коханим Андрієм (Тарас Цимбалюк). З перших сцен глядачам дають зрозуміти, що пара живе своє найкраще життя: вони закохані, мають собаку. Образ Андрія — це образ ідеального чоловіка та партнера (пряма фраза героїні), адже він приносить квіти коханій. Однією з перших сцен у фільмі є доволі графічне зображення сексу між двома головними героями (під гучну українську попмузику), що загалом не є чимось поганим, але у контексті фільму цей епізод не грає жодної ролі й більше нагадує розтягування хронометражу.
Усі ці події відбуваються у Конотопі за день до повномасштабного вторгнення. Наступного дня Росія починає масовані атаки та наступ по всій території України.
Як автори стрічки заявлять про ці події? Може, аудиторія побачить, як головна героїня тривожно переписується з близькими? Чи як збирає речі? Або ж використають якийсь більш цікавий, нетривіальний хід — наприклад, покажуть, що вона зовсім не переживає і продовжує спокійно ходити по квартирі? Цього всього немає. Замість будь-якої бодай трохи креативної ідеї, фільм кидається у глядачів нарізкою новин про наступ росіян.
Олена та Андрій сідають у машину та їдуть до знайомої тітки (Олена Хохлаткіна). Але дорогою їх зупиняє група російських окупантів. Після клішованих діалогів і штучної напруги Андрій тисне на газ, окупанти стріляють по машині. Він привозить Олену до тітки й згодом помирає внаслідок поранення. Вимазана штучною рожевою кров'ю, Олена кричить від болю та втрати. Смерть Андрія стає поворотною точкою в сюжеті. З цього моменту головна героїня вирішує помститися окупантам, які забрали її коханого.
Ще на етапі виходу трейлера промокампанія "Конотопської відьми" обіцяла глядачам сцени тортур російських окупантів і обіцяла "приємний перегляд". Самі автори позиціюють стрічку як "фільм-терапію наших травм війни, що дає змогу прожити відчуття такої бажаної помсти".
Кіно про зґвалтування та помсту, що стало тортурами
Ідея про втілення гіперболізованої кривавої помсти задля терапевтичного ефекту має великий потенціал. Наприклад, один із найвідоміших фільмів Квентіна Тарантіно "Безславні виродки" — це одна велика фантазія-помста Третьому Рейху та Гітлеру (у фіналі фільму головні герої влаштовують нацистам справжню криваву баню). Ба більше, у кіно існує окремий піджанр під назвою "кіно про зґвалтування та помсту" (rape and revenge films), сюжети якого часто зводяться до постатей жінок, які зазнали сексуального насильства та мстяться своїм кривдникам. Навіть нескінченна кількість бойовиків із Ліамом Нісоном, де він мститься бандитам за викрадення своєї дочки — це теж про певну терапевтичну фантазію проживання помсти.
Кіно — максимально гнучкий інструмент, який дає змогу втілити у реальність найбільш дикі ідеї. Тому за своєю концепцією ідея влаштувати російським окупантам криваву помсту, ще й стилізувати її у жанр фолкгорору, звучить дуже багатообіцяльно. Проблема в тому, як "Конотопська відьма" втілює цю ідею.
Опинившись у хатинці своєї тітки, відьма Олена розпочинає свою помсту. Вона полягає у тому, що з російськими окупантами (які розбили табір у лісі) починають коїтися дивні та моторошні речі. Увесь цей час відьма проводить різноманітні ритуали та нашіптує заклинання. І це увесь сюжет на наступні півтори години хронометражу.
За іронією долі, фільм, який мав дегуманізувати російських окупантів та піднести їхні страждання, в підсумку робить цих же окупантів головними героями. Сцени з ними займають найбільшу частину хронометражу (сама ж відьма з'являється епізодично, нашіптує заклинання і знову пропадає).
За увесь фільм глядачі дізнаються найбільше інформації саме про характери та герої окупантів. Так, вони всі нікчемні, але один напівукраїнець, інший башкір — і на цьому підґрунті навіть спливають теми про ксенофобію та дискредитацію росіянами "своїх же". Майже у кожній сцені можна почути недожарт, суть якого в тому, що росіяни до усього ставлять приставку "хохляцьке" (від білки до телефона). Іншу частину хронометражу окупанти бігають перелякані по лісу, блюють та випорожнюються кров'ю (через прокляття) та самі рубають і стріляють один одного.
Такий підхід міг би непогано виглядати у форматі короткометражного фільму, але для повного хронометражу цього недостатньо. Будь-які смерті, травми та катування російських окупантів у кадрі виглядають одноманітно.
Право на дисклеймер
"Конотопська відьма" — це навіть не криваве треш-кіно, де можна побачити насильство, настільки викручене до абсурду, що можна посміятися. Це саме тортурне порно, в усіх можливих значеннях цих слів.
На жаль, також варто згадати і про сцени зґвалтування.
У фільмі їх дві. Перша — коли окупанти починають ґвалтувати українську дівчину (вона береться у сюжеті нізвідки і так само зникає протягом усього фільму). На початку сама дівчина непритомна, а один із окупантів наспівує "Катюшу". Друга сцена — нібито обіграна як жарт. Один з окупантів починає ґвалтувати відьму, аудиторія чує, як жінка кричить, але потім стається "сюжетний поворот" і виявляється, що то все була магія і окупант ґвалтував свого підлеглого.
"Конотопська відьма" починалася веселим дисклеймером із написом "Обережно! Смерті росіян! Приємного перегляду". Але у фільмі немає дисклеймера щодо сцен насильства над жінками. Такі кадри можуть стати ретравматизацією для жінок, враховуючи війну в Україні та велику кількість випадків сексуального насильства з боку окупантів, тож цей підхід є нечутливим та неетичним стосовно глядачок.
Всі жінки — відьми
Незважаючи на те, що фільм буквально називається "Конотопська відьма", про саму відьму глядачі майже нічого не дізнаються. На початку історії взагалі складається враження, що Олена — це звичайна молода жінка. Коли ж вона приїздить до своєї тітки, через уривки діалогів аудиторія дізнається, що вони обидві — відьми. Що сама Олена живе вже понад сотні років і бачила купу воєн. Що вона врятувала свою тітку під час Другої світової війни і навіть старша за свою, здавалось би, "наставницю". Але уся ця інформація зводиться лише до коротких фраз. Автори не пояснюють, як працює магія відьом у цьому світі, чому зі смертю кожного окупанта помирає і якась частина самої відьми.
Чому Олена, яка прожила не одне століття, на початку фільму поводиться як звичайна цивільна жінка, що нічого не знає про жорстокість війни? Невже за сотні років Олена ніколи не використовувала магію, щоб втрутися у ті ж воєнні події? Як працює старість чи безсмертя відьом? Де починають і закінчуються межі їхніх магічних сил? Питання можна задавати нескінченно.
З технічного погляду "Конотопська відьма" також нічим не вирізняється. У фільмі немає цікавих кадрів, слабка робота з освітленням, через що навіть ті фрагменти, які могли б виглядати візуально гармонійно, виглядають дешево. Акторська гра Тетяни Малкової викликає асоціації з неякісними драматичними серіалами, немає цікавих образів чи роботи з костюмами (в одному з кадрів великим планом видно, що на руках у відьми переводні татуювання, а не якісь магічні руни). Але найгірше у "Конотопській відьмі" — те, що майже півтори години хронометражу глядачі змушені дивитися на росіян, що заляпані кров'ю та скиглять. З таким самим успіхом можна знайти тематичні відео на ютубі. Нічого нового чи бодай трохи валідного "Конотопська відьма" в українське кіно не додає, навпаки — такі стрічки часто є причиною того, чому українська публіка лишається скептичною до вітчизняного кіно.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
