Дмитро Лубінець — з 2022 року уповноважений Верховної Ради з прав людини. До цього — депутат парламенту 8-го та 9-го скликань. До призначення омбудсманом очолював у ВР комітет з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та АР Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин. Родом із Волновахи, що на Донеччині. Суспільне зустрілося з Лубінцем на тлі розгляду парламентом численних пропозицій щодо змін у законопроєкт про нові правила мобілізації, а також резонансних історій про затримання співробітниками ТЦК чоловіків призовного віку на вулицях. Про дії ТЦК, повернення українських громадян з Росії, а також катастрофу російського Іл-76, у якому, за версією росіян, могли бути українські військовополонені — Лубінець для проєкту Суспільного "Ремовська Інтерв’ю".
Про законопроєкт про мобілізацію
Резонанс довкола оновленого законопроєкту про мобілізацію триває з кінця 2023 року. З якими зверненнями щодо можливих змін до процесу мобілізації ви як омбудсман маєте справу найчастіше?
Я дав юридичний аналіз першій редакції законопроєкту. На його підставі було багато повідомлень, що якщо його приймуть у такому вигляді, він буде порушувати Конституцію. Мене запросили на закрите засідання профільного комітету. Я висловив побажання і рекомендації. Я категорично проти збільшення повноважень ТЦК та СП і можливої мобілізації людей з інвалідністю. Також треба врегулювати питання догляду за людиною з інвалідністю, питання людей, які отримують другу вищу освіту, і тих, котрі навчаються в аспірантурі. І ще деякі юридичні моменти, що стосуються електронних повісток, електронного кабінету військовозобов'язаного.
Тоді уряд, як ініціатор законопроєкту, його відкликав. Чи відрізняється друга редакція документа від першої? Так. Чи є там якісь кардинально нові речі? На жаль, не зовсім. Щось врахували, але не на 100%. І головне — чи додаються там потенційно повноваження ТЦК та СП? Так. Я проти цього. В Конституції зазначено, що представники військових підрозділів не можуть брати участь в обмеженні прав і свобод громадян України. В тому числі вони, на мій погляд, не мають права перевіряти документи. У нас для цього є Нацполіція, Нацгвардія, Державна прикордонна служба.
З одного боку, маємо критичну потребу збільшувати кількість людей у Силах оборони. В Україні цим займаються ТЦК. З іншого боку, ви вказуєте, що вони не можуть мати повноваження, наприклад, затримувати чоловіків на вулиці, питати в них документи. Як ви бачите функціонування цієї системи? Адже одна з проблем — частина чоловіків уникає того, щоб стати на облік в ТЦК.
Якщо треба проводити так звані рейди, до складу груп мають долучити представників Нацполіції. Саме вони перевіряють документи й надають відомості співробітникам ТЦК для перевірки, чи є такий громадянин України в реєстрі військовозобов'язаних, чи ні.
Днями був приклад, коли в Полтавській області ТЦК направив в поліцію список людей, які ухиляються від приходу в ТЦК. Оце може бути вихід?
Так. Не можуть військові ходити по вулицях і затримувати громадян України. Хто від цього виграє? Повинна бути зрозуміла процедура, направлена, в першу чергу, на мотивацію, щоб громадяни України йшли в армію, а не їх туди заганяли силою.
Який вихід? Створювати рекрутингові центри, де оцінюють освіту, стан здоров'я. Якщо людина не може з якихось своїх, можливо, навіть внутрішніх переконань воювати на передовій, це не означає, що ця людина не може, наприклад, керувати дроном, або бути співробітником тилового забезпечення. Купа нюансів, але головне — міняється підхід: людина самостійно може обирати підрозділ, військову професію.
Про "вуличну" мобілізацію
Уявімо, що ТЦК йдуть цим шляхом — направляють у поліцію списки людей, які не прийшли за повісткою. Хіба це не означатиме те, що силою чоловіків на вулицях будуть тепер затримувати поліцейські?
Якщо громадянин України не виконує вимоги представників Нацполіції, за це є відповідальність.
Чому багато людей уникають спілкування з військовими? Бо очікують, що їм дадуть повістку і на наступний день відправлять на передову. Хто у нас проводив інформаційні кампанії? Коли б роз'яснювали, що буде довготривалий процес підготовки, можливо, за кордоном, що після цього буде психологічна підготовка. Бойові командири розказують, що людей, які до них приїхали після підготовчих моментів, не направляють на передову. Спочатку вони спілкуються з тими, хто вже воював. Потім змішують групи, щоб поруч з людиною не освіченою була освічена, щоб передавала досвід.
Частково це питання намагаються вирішувати. У свіжому інтерв'ю генерал Сирський згадує, що новобранці мають проходити навчання. Але історії, коли людину мобілізували, вона оперативно пройшла ВЛК, і її одразу відправили в навчальний центр, поширюються. Як би ви пояснили, чому вони досі існують?
Ви зараз вказали на проблему. Сирський повинен казати, не вони "мають", а вони "пройдуть" підготовку мінімум 2-3 місяці, а до цього 100% не потраплять на передову.
Дійсно, є ганебні випадки, коли хлопців мобілізували, через декілька днів вони були на передовій і загинули. Чи бачили ви хоч одну людину, яка за це понесла покарання? Коли виходить головнокомандувач, він повинен найперше сказати: мінімум три місяці підготовка. Друге: по всіх подібних випадках ми розібралися, от конкретні прізвища, дивіться, які вони понесли покарання. Інакше буде залишатись недовіра до мобілізаційних процесів і будуть і далі ці історії, яких насправді не дуже багато.
Командувач Сухопутних військ, генерал Павлюк, написав про ставлення громадян до ТЦК. Зокрема, сказав наступне: "Чому в усіх матеріалах про "неправомірні дії ТЦК" упускається найголовніший акцент: неправомірною передусім є відмова чоловіків від конституційного обовʼязку — захисту України?"
Знаєте, в чому різниця між представниками ТЦК та СП і громадянином України, якого кинули в бус? Представники ТЦК — це посадові особи, які представляють державу. Саме її дії ми аналізуємо в питаннях захисту прав людини. Чи повинен громадянин України захищати батьківщину? Так, це, в тому числі, норма Конституції. Чи є відповідальність за ухилення? Так. Але тут же аналізується процес мобілізації. Чи є повноваження у ТЦК та СП забирати людину в бус? Ні. Чи треба їм їх давати? Ні. Як посадова особа я повинен міркувати виключно питаннями законодавства.
Ми бачимо історії, коли у відповідь на дії ТЦК деякі громадяни можуть, наприклад, дістати сокиру.
Що його спонукало? У нього близький родич вважається особою, яка зникла безвісти — можливо, вона в полоні, можливо, загинула. І він побачив, як прийшли видавати повістки.
Співробітник ТЦК, проти якого дістали цю сокиру, сам є ветераном, після поранення.
Так.
Як тут повинна діяти держава?
Давати оцінку діям кожного. Наступного дня Нацполіція затримала цього громадянина. Хтось буде намагатись його захищати, мовляв, дивіться, він же в такому моральному стані, але це не дає йому підстав діставати сокиру.
Саме через те, що громадяни України не бачать дієвих механізмів з боку держави на якісь, можливо, незаконні дії, виникає бажання самостійно творити "справедливість". Це призводить до хаосу. Держава повинна реагувати швидко. Неправі представники ТЦК — відкриваєте дисциплінарне провадження. Неправі громадяни України — так само. Але всі повинні розуміти, є правова система. Якщо вона не діє, ми прийдемо до точки, з якою потім буде важко повернутися до нормального життя.
По кожному випадку, по якому до мене звертаються, я відправляю моніторингову перевірку до органів ТЦК. Знаєте, що ми встановлюємо? Не завжди в діях представників ТЦК є правопорушення. Я об'їхав багато областей. Чому, наприклад, в Чернівецькій області у нас є подібні ганебні випадки? Львівська область — у мене постійно якісь проблеми. З Закарпаття отримую звіти, звернення. Натомість Кіровоградська область — на першому місці за критеріями проведення мобілізації.
Як ви пояснюєте цю різницю?
Професійністю. Чи треба проводити підвищення професійного рівня? Так, за це в тому числі відповідають органи, які працюють у відповідних структурних підрозділах ЗСУ.
У вас є статистика за останні два роки, скільки було таких історій, коли вам як омбудсману потрібно було з'ясовувати з ТЦК гучні випадки?
Понад тисячу у 2023-му. В цьому році — вже більш ніж 300 подібних випадків. Це, скажімо так, кейси, в яких треба розбиратись. Звернень набагато більше.
Чи правильно я зрозуміла, що з оцієї кількості, ви не бачили жодного випадку, коли б співробітник ТЦК був покараний?
Мене інформують, що відкрите дисциплінарне провадження, що на когось наклали адміністративне стягнення. Але я не бачу, навіть по максимально ганебних випадках, реального покарання.
Як вам це пояснюють?
Моє припущення — все ж таки розуміємо, в нас війна. І всі, напевно, не хочуть доводити до якогось реального покарання військового, бо це ж по-різному може трактуватись. На думку багатьох, буде так, що він — герой, затримував ухилянтів. А на думку іншої частини України, він буде людиною, яка порушила права громадянина.
Але суспільство не може розділятися на тих, хто воює, і тих, хто ухиляється. Воювати повинні всі. Це не означає, що кожен має піти на передову. Нам треба, щоб працювала економіка в тилу? Так. Нам треба, щоб хтось продовжував ходити на роботу і показувати, що Україна рухається в напрямку ЄС? Треба. У кожного свій фронт.
Це дискусійна репліка з вашого боку.
Це дискусія, з якою я постійно стикаюся. Ми не можемо навіть уявити, що відчувають військові на передовій. Це надзвичайно складно. Але це не означає, що інші не воюють. Треба давати юридичну оцінку людині, яка відмовляється від конституційного обов'язку захищати державу. Але це не означає, що після затримання її можна бити, ще й фільмувати це. Встановлення винуватості відбувається на засіданнях суду. За всіма такими випадками спостерігають наші міжнародні партнери. Які потім вирішують, чи надавати Україні допомогу, чи ні. Чи наближати Україну до вступу до ЄС, чи ні.
Якщо говорити про можливі виходи з ситуації. Ви згадали, наприклад, рекрутинг. Частково виглядає так, ніби ми знову будемо покладатися на добровольців, які прийдуть в центр рекрутингу. Але у нас є законодавство, яке, зокрема, передбачає, що в умовах воєнного стану чоловіків можуть запрошувати до ТЦК.
Повинні існувати паралельні системи. З одного боку, надайте можливість громадянину обрати підрозділ, військову професію. З іншого — чи повинні все ж таки проводитись наступні мобілізаційні кроки? Напевно.
Я взагалі вважаю, багато чого запропонованого в законопроєкті можна було зробити постановами уряду. Законопроєкт повинен був всіх об'єднати. Але чомусь він став каменем розбрату. Хтось за нього, хтось категорично проти, але всі його обговорюють.
Про катастрофу Іл-76
1 березня російська уповноважена з прав людини Тетяна Москалькова заявила, що Росія готова передати Україні рештки тіл українських військовополонених, які нібито були на борту літака Іл-76, що наприкінці січня зазнав катастрофи в Бєлгородській області. Як ця історія просувається?
До місця падіння мали допустити міжнародних представників, щоб взяти матеріали на експертизу, і потім сказати, що насправді відбулося з літаком і чи були там українські військовополонені. Натомість РФ звинуватила нас, що це ми збили літак, і не надала міжнародним організаціям доступу. Почались звинувачення, що треба перестати Україні надавати військову допомогу. Вони з цим звернулись до США і Німеччини. Після цього вийшла заява Москалькової, що вони готові передати тіла.
Я сказав, що Україна ніколи не створювала перешкод щодо отримання тіл загиблих наших героїв і героїнь. А також ми ніколи не створювали перешкод щодо передачі тіл російських військовослужбовців.
Тобто ви сказали, що готові прийняти тіла, які можуть бути тілами українських військовополонених?
Я їй сказав, що ми готові в будь-який час, в будь-який день, у визначеному місці. Ми запропонували всі варіанти.
Що було після цього?
Заяви, що нібито от-от буде передача тіл — і знову ми їх чекаємо. Коли це відбулося, у мене було дежавю. Оленівка, один в один. Російською Федерацією використовується чинник українських військовополонених. Їх нібито вбивають ЗСУ, військовим устаткуванням, яке передали міжнародні партнери. Після цього до місця не допускаються представники міжнародних організацій. Але йде інформаційна кампанія, звинувачення України й намагання зупинити військову допомогу.
Коли це сталося, російські пропагандисти оприлюднили списки українських військовополонених, які нібито перебували на борту. Чи ви контактували з родичами цих людей?
Я спілкувався з деякими рідними. Їх лякає невизначеність. Вони не хочуть вірити, що, можливо, трапилось щось погане. І ми розуміємо чому. Юридично у нас немає доказів, що на цьому борту дійсно були українські військовополонені. Не були.
З приводу цього списку — я на наступний день направив лист Москальковій. Розписав по пунктах, що РФ відповідає за життя військовополонених — це каже міжнародне гуманітарне право. Так само російська влада повинна була повідомити представників Міжнародного комітету Червоного Хреста щодо переміщення, щодо умов тримання, щодо медичного стану. На жаль, вони цього не роблять.
Вони це не зробили конкретно в цьому випадку?
Вони взагалі цього не роблять. В цьому є ще одна проблема діяльності МКЧХ на території РФ. Ми розуміємо, що основна відповідальність — це Російська Федерація. Але це й, в тому числі, недопрацювання Міжнародного комітету Червоного Хреста.
Так от, на мій лист щодо надання списків, я донині не отримав відповідь. Москалькова не може підтвердити, що список російських пропагандистів відповідає дійсності.
Можливо, хтось зі згаданих в ньому виходив на зв'язок після цієї катастрофи?
Ні, в нас таких відомостей немає.
Досі складно осягнути, що міжнародні організації не можуть вплинути на Росію, перебуваючи там.
Я теж не розумію, як МКЧХ, перебуваючи на тій території, не можуть отримати доступ до місць тримання військовополонених, цивільних заручників. Ми бачимо фотографії, які вони роблять з представниками окупаційної влади. Вони їм передають якісь устаткування, займаються гуманітарною діяльністю.
Про страти українських військовополонених
У нещодавньому звіті Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні була цифра: з початку грудня 2023 року до кінця лютого 2024-го зафіксовані позасудові страти щонайменше 32 українських військовополонених у 12 окремих випадках, "що значно більше, ніж за будь-який попередній період". Чи дійсно мова йде про зростання таких випадків?
Я не скажу, що ми фіксуємо зростання. На жаль, російські військові постійно вбивали, катували наших військовополонених. А через те, що це вдалося зафільмувати, нібито йдеться про "кардинальне зростання".
Але, знову ж таки, ми обговорюємо неефективну діяльність міжнародних організацій. Вони нібито не можуть отримати доступ, отже не можуть юридично це зафіксувати. Коли ми надаємо пояснення, якісь додаткові свідчення — вони це фіксують. Але це не означає, що цього не було в минулих роках, чи було набагато менше.
Уточню: говорити, що росіяни почали частіше страчувати українських військових, ніж брати їх в полон, ми не можемо?
Я не можу підтвердити кількість. Саме через те, що у нас немає відео. Але я постійно пишу міжнародним організаціям: у нас є відомості, що росіяни вбивають українських військовополонених, тисніть на РФ, застосовуйте нові санкції. По цій проблемі в них нічого не міняється.
За цей період, на жаль, вбили не 32 українських військовополонених, а набагато більше. Коли я читаю ці звіти, дякую, що нарешті вони почали називати речі своїми іменами. Бо коли працювала попередня керівниця Моніторингової місії ООН в Україні, було враження, що вони не можуть встановити, чиї ракети руйнують нашу цивільну інфраструктуру. І не така вона вже і цивільна.
Про обміни полоненими
Майже кожного тижня відбуваються акції з нагадуванням про військовополонених. Окрема активна група — родини представників "Азову". В чому складнощі з їхнім поверненням?
Проблеми щодо повернення оборонців Маріуполя. Чи є складності повернення "Азову"? Так. Чи є складності повернення 36-ї бригади, інших підрозділів, які воювали в Маріуполі? Так. Саме щодо цих військовополонених Росія робить показові судові засідання, засуджує їх на довготривалі терміни. Бо всі розуміють, чим став для російської армії Маріуполь. Вони не думали, що так довго, в такому стані — оточення, неможливість доставити ні харчі, ні медикаменти, ні боєприпаси, хлопці й дівчата будуть продовжувати воювати.
На сайті німецького медіа DW опублікували розмову з двома з одинадцяти українців із Закарпаття, яких минулого року Росія передала Угорщині. П'ятеро з них повернулися в Україну. Чи є надія на те, що такий канал повернення військових може існувати надалі?
Ми постійно напрацьовуємо нові канали. В мирній ініціативі президента України десять пунктів. Четвертий — повернення всіх незаконно затриманих, ув’язнених РФ. Я умовно розділив цей пункт на три категорії: діти, цивільні, військові. По дітях нам вдалося започаткувати міжнародну коаліцію — 33 країни підписали декларацію. Є одна країна, яка публічно показує, що вони допомагають повертати українських дітей. Це Катар.
Щодо цивільних, важка ситуація. Я не можу поки назвати країни, які долучені до процесу — у нас відбувається комунікація. Сподіваємося, буде відкритий окремий канал чи платформа щодо повернення цивільних заручників. Нам вдалося повернути всього 147 цивільних. Це невелика частина, і ми продовжуємо це робити.
І по військовополонених. Зараз можемо сказати про одну країну — Об'єднані Арабські Емірати. Але це не означає, що ми не працюємо з іншими. У великому обміні, коли повернули 215 оборонців, брали участь три країни: Україна, Туреччина та ОАЕ.
Багато країн проявляють зацікавленість. Але перше, що кажуть: поки без публічності.
Чому?
Вони ж будуть використовувати свої важелі впливу на РФ. У них свої комунікації, умови. Коли ми вже почали повертати дітей, Катар просив публічно їх не згадувати, щоб це не завадило їхній роботі на території Російської Федерації.
Повертаючись до історії з Угорщиною і РФ. Ці двоє чоловіків, з якими поговорили DW, сказали, що умовою повернення було залишатися в Угорщині. З чим ця умова пов'язана?
Згідно з міжнародним гуманітарним правом, вважаю, Угорщина в цьому поверненні повелася недемократично і недипломатично. По-перше, будь-яка країна, що веде перемовини з РФ щодо громадян України, зобов'язана проінформувати про це українську сторону. Угорщина, наскільки мені відомо, цього не зробила. Щобільше, спочатку РФ намагалася використати це повернення для великої медійної кампанії проти України. Що нібито, дивіться, Україна не хоче повертати своїх громадян, а от ми їх повернули Угорщині. Навіть мала бути пресконференція, де повинні були лунати звинувачення в бік української влади.
Ми цього не побачили.
Тому що Україна превентивно відпрацювала, в тому числі публічно.
А той факт, що п'ятеро з цих одинадцяти чоловіків порушили умову Угорщини та Росії, не закриває цей можливий канал для повернення людей?
Ми не долучені до комунікації між Угорщиною і РФ. Я це трактую як негідне поводження. Ми звикли до того, як поводиться Російська Федерація. Але не звикли, що подібним чином може себе вести країна ЄС. Хочете допомогти — будь ласка, будемо це тільки вітати. Єдине, що: проінформуйте нас. Щось же залежить від нас.
Наприклад, я досі не можу отримати відповідь, яким маршрутом були доставлені 11 громадян України з території РФ в Угорщину? Жодного представника України ні з боку дипломатичних установ, ні з боку інших відомств, не було долучено.
Є сухопутний кордон між Російською Федерацією та Угорщиною? Ні. Тобто це мав бути літак? Так. З якими документами ви провели громадян України? Документи, наскільки нам відомо, російська сторона забрала і знищила. А як Угорщина встановила, що це дійсно громадяни України? Я не хочу звинувачувати угорську сторону — ми даємо їй можливість відповісти. Я раніше не розповідав, що зразу офіційно звернувся до угорського колеги. Пройшло достатньо часу, відповіді я не отримав, тож можу дозволити публічно це прокоментувати.
Ви нещодавно приймали турецького омбудсмана. Один з ваших спільних візитів був в табір, де утримують російських військовополонених. Чи планує турецький омбудсман у відповідь відвідати українських військовополонених на території Росії?
Так. Це була наша пропозиція. Я на одній зустрічі з родинами військовополонених почув, що вони в Туреччині намагалися зустрітися з турецьким омбудсманом, щоб передати йому список рідних і близьких, щоб Туреччина посприяла їх поверненню. Тоді в мене виникла ідея поспілкуватись з турецьким колегою.
Він погодився приїхати. Ми розпочали візит з Одеської області, де він бачив наслідки ракетних обстрілів. Наступного дня він був в Києві. Це була зустріч з родинами українських військовополонених. І третє — це відвідування військовополонених РФ. Подивитися їхні умови, зафіксувати, що Україна виконує Женевські конвенції.
Резюме зустрічей. Перше — він готовий зафіксувати, які руйнування наносить Росія цивільній інфраструктурі. Друге — матеріали, списки, документи щодо негідного поводження з українськими військовополоненими з боку РФ, а також недопуск представників МКЧХ — він готовий з цього приводу проводити зустрічі з представниками Росії. В першу чергу — з Москальковою. Також він буде ініціювати термінове пропрацювання питання, щоб офіційно поїхати на територію РФ і відвідати українських військовополонених. В тому числі, у нього буде спілкування по всьому, що він побачив в Україні, з президентом Туреччини, паном Ердоганом.
Про повернення цивільних з полону
Ви згадали, що складно просувається ситуація з поверненням цивільних з російського полону. Чому?
По військовополонених все зрозуміло: є обмінні процеси — ми віддали, своїх забрали. По цивільних ми не можемо міняти. Кількість цивільних у полоні в РФ надзвичайно велика. Зараз немає напрацьованого каналу комунікацій через якусь країну, яка могла б виступати гарантом домовленостей, повернення.
Коли в мене була зустріч з президентом Ердоганом у січні 2023-го, він заявив, що хоче відкрити гуманітарний коридор для вирішення проблем цивільних громадян України.
Тобто росіяни хочуть цивільних на когось обмінювати?
Це деталі, про які не можу казати. Я використовую юридично термін "цивільні заручники", щоб підкреслити, що, на мою думку, РФ використовує цивільних громадян України як заручників задля виконання якихось додаткових умов з боку України.
Ви можете конкретизувати, що це за умови?
Це додатковий важіль. Тобто повернення цивільних заручників РФ намагається використати задля отримання додаткової вигоди. Це моя особиста точка зору.
Про повернення українських дітей
Президент Росії Путін спростив отримання російського громадянства для українських дітей, яких силою вивезли на територію РФ. Як це вплинуло на процес їхнього повернення?
Не скажу, що це глобально на щось вплинуло. І до цього процес був непростий. Це довготривала процедура перемовин за посередництва, в першу чергу, Катару.
Чи посприяли ордери від МКС на арешт Путіна і російської уповноваженої з питань прав дитини Львової-Бєлової, на процес повернення дітей?
Так. На мій погляд, це в першу чергу стало чинником того, що РФ почала їх повертати. Не системно, не в тій кількості, як би нам хотілося, але почала це робити.
І головне, це подіяло на міжнародних партнерів. Уявіть: росіяни депортують українських дітей з 2014-го. Весь цей час ми про це казали. Ви бачили хоч одну реакцію з боку міжнародних партнерів? Глибоке занепокоєння і все.
А тут — ордер на арешт президента. Після цього всі такі: а що відбувається? А давайте розбиратись, давайте про це говорити на найвищих рівнях. Давайте нарешті приймати якісь резолюції. І, можливо, навіть визнавати ці дії як геноцид, як воєнний злочин. Окремі країни зробили це на рівні парламентів. Ми створили Міжнародну коаліцію. Якісь країни почали проявляти ініціативу: давайте списки, будемо запитувати у росіян, будемо на них тиснути. Тобто, пішов процес.
Теоретично, якби це почали робити з 2014 року, зараз би ми офіційно заявляли не про приблизно 20 тисяч дітей, а про набагато менше.
20 тисяч дітей — це за 10 років війни?
Це тільки з початку повномасштабної, і тільки тих, кого нам вдалося верифікувати. Але цифра може бути набагато більша.
Про яку кількість може йтися, якщо говорити про депортацію до 2022 року?
Не готовий сказати, але це може бути дуже велика цифра.
А що це за кейси? Вивезення з дитячих будинків переважно?
В тому числі. Різні категорії — діти-сироти, діти, чиїх батьків позбавили батьківських прав. Діти, які розділилися сім'ями через дії Росії. Діти, чиї батьки загинули від дій РФ.
Основна проблема — у нас немає системи отримання інформації з боку Російської Федерації. От Львова-Бєлова заявила, що 4,5 мільйони громадян України виїхали з тимчасово окупованої території у РФ, серед яких понад 700 тисяч дітей. Я звернувся до міжнародних організацій, ООН, що, дивіться, є заява, я не можу напряму звернутися — хай вам нададуть інформацію. За весь цей час отримав одну відповідь. Мені подякували за те, що я інформую їх.