"Це наше рідне місто і наша особиста трагедія". Як поліцейські вивозять людей з Вовчанська

73-річний Віктор прощається з дружиною Надією, яка погодилась на евакуацію з Вовчанська, Харківщина, 14 травня 1024 року. Суспільне Новини/Олександр Магула

Зранку 10 травня росіяни почали наступати на півночі Харківщини. Нині їм вдалось захопити шість сіл Липецької громади. Посилились обстріли населених пунктів прикордоння. З Вовчанська та навколишніх сіл евакуйовують цивільних. До початку повномасштабного вторгнення у місті проживали 30 тисяч. Скільки їх залишається зараз — ніхто точно сказати не може. Між собою волонтери та поліція погоджуються на приблизну цифру у 500 людей.

Вчергове на їхні пошуки вирушають місцеві поліцейські Дмитро та Вікторія. Вони працюють на евакуації четвертий день. Вовчанськ — рідне місто обох, і, кажуть вони, їхня особиста трагедія. За кілька годин після чергового евакуаційного заїзду поліції у місто, точку евакуаку у Бугаївці — селищі біля Вовчанська, закриють через загрозу ракетного удару.

У місті звуки артилерії не вщухають ні на хвилину. Українська бронетехніка нерідко стає першочерговою ціллю росіян. Вовчанськ, Харківщина, 14 травня 1024 року.

Поліцейські Дмитро та Вікторія перевіряють адреси, за якими люди подавали заявки на евакуацію. Вони мають скласти маршрут і якнайшвидше вивезти людей, попри обстріли, які чути й на точці збору. Вовчанськ, Харківщина, 14 травня 1024 року.

Виклики на евакуак підтверджені, поліцейські сідають в машину і вирушають за вказаними адресами. Усі будинки на одній вулиці. Дорогою Дмитро зупиняється поруч з кожним випадковим перехожим і питає чи не хоче людина виїхати. У відповідь лунають переважно відмови. Вовчанськ, Харківщина, 14 травня 1024 року.

Перша адреса у списку. Дмитро декілька разів кличе жителів через паркан. "Я не встигла зібратись, хвилину!", — кричить у відповідь жінка. Несе свого собаку Арнольда. "Давайте швидше, покваптесь, немає хвилини", — каже поліцейський. Вовчанськ, Харківщина, 14 травня 1024 року.

Наступні у списку два сусідні будинки, один навпроти одного, через вулицю. З обох виїжджають лиш жінки. Чоловіки їх проводжають. Олександр садить у поліцейський екіпаж сестру, каже: "Я лишаюсь на хазяйстві". Чоловік іншої сусідки, Віктор, пояснює: залишається, бо треба працювати на пасіці.

Дмитро намагається вмовити подружжя виїжджати удвох, говорить про небезпеку обстрілів. Але чоловік непохитний, він залишається. Вовчанськ, Харківщина, 14 травня 1024 року.

"Таня, кличе тебе брат", — каже жінка в машині. "Саш, що ти хотів? Я тобі залишила телефон у хаті". "Щасливої дороги!", — махає Олександр через вікно автівки. Вовчанськ, Харківщина, 14 травня 1024 року.

Людей з Вовчанська та найближчих сіл громади привозять до розподільчого центру у Бугаївці. Тут, за потреби, їм надають медичну допомогу, а також пропонують різні шляхи куди можна рухатись далі.

Люди, яких вивезли з Вовчанська та сіл громади, чекають на подальшу евакуацію у Харків на розподільчій точці у Бугаївці, Харківщина, 14 квітня 2024 року.

Поліцейські допомагають новоприбулим біженцям на точці евакуації. Бугаївка, Харківщина, 14 квітня 2024 року.

Чоловік із команди волонтерів організації "Пролісок" спілкується з жінкою з дитиною. Вона відмовилась від допомоги психологів. Бугаївка, Харківщина, 14 квітня 2024 року.

Волонтер пояснює жінці подальший маршрут, те, де вона може зупинитись на ночівлю, та яку додаткову допомогу може ще отримати. Бугаївка, Харківщина, 14 квітня 2024 року.

Рятувальники ДСНС та поліцейські виводять чоловіка з машини для розмінування, яку вони пристосували для евакуації цивільних. Бугаївка, Харківщина, 14 квітня 2024 року.

На точку розподілу у Бугаївці привозять людей з селищ, а також — з Вовчанська. Багатьох — у шоковому стані. З ними працюють психологи. Харківщина, 14 квітня 2024 року.

Кількість заявок на евакуацію збільшилась. Місцеві бояться, що армія РФ зможе просунутись глибше від кордону та окупувати повторно деякі населені пункти Харківщини — частину цього регіону росіяни контролювали від початку вторгнення аж до контрнаступу Сил оборони восени 2022-го. Тому жителі деяких сіл та хуторів громади просять їм вже допомогти з виїздом.

Селище Білий Колодязь в 17 кілометрах на схід від Вовчанська. Родичі літніх місцевих жителів залишають волонтерам заявки на їхню евакуацію. Але є й такі, що самі хочуть виїхати, бо зі страхом згадують місяці російської окупації.

Волонтер заспокоює літню жінку, яка відмовляється від евакуації попри страх повторної окупації. Білий Колодязь, Харківщина, 14 квітня 2024 року.

Місцева жителька проводжає родичку, яка погодилась виїхати у Харків. Білий Колодязь, Харківщина, 14 квітня 2024 року.

Літня жінка плаче, коли говорить з волонтерами, які пропонують вивезти її з селища, на випадок, якщо обстріли посиляться. Вона відмовляється. Білий Колодязь, Харківщина, 14 квітня 2024 року.

Переважна більшість людей у селищі — літні, часто одинокі, люди. Вони не хочуть покидати домівки й відмовляються виїжджати, навіть після пояснень, що ситуація тут може дійти критичного рівня. Білий Колодязь, Харківщина, 14 квітня 2024 року.