"Жити в мріях — не вихід для нації, що має вижити" — Герой України Межевікін про мобілізацію, фронт і переваги дронів

Полковник ЗСУ, Герой України, керівник тактичної групи "Адам" Євген Межевікін, Київ, 1 лютого 2024 року. Фото: Олександр Брамський/Суспільне

Євген Межевікін ("Адам") — полковник ЗСУ, Герой України. Повний лицар ордена Богдана Хмельницького. Кадровий військовий, танкіст. Учасник російсько-української війни з 2014-го. Брав участь, зокрема, в боях за Донецький аеропорт. Засновник зведеної тактичної групи "Адам", яка обороняла Київщину, Харківщину, вела бої на Запоріжжі, за Лисичанськ та Бахмут. Про очікування від великої війни у 2024 році, переваги дронів, а також про мобілізацію та рекрутинг до війська — в інтерв’ю Межевікіна для проєкту "Ремовська Інтерв’ю".

Про 2024-й на фронті

До чого ви готуєтеся цього року на фронті?

В першу чергу — до відновлення наступальних дій ворога. Причому наступ, скоріше за все, буде на декількох напрямках. В цьому році в Росії вибори. Там лише одна реальна кандидатура, за яку вже в бюлетенях проголосовано. Він своїм виборцям оголосить, що, мовляв, ви мені довіряєте, тому давайте піднатужимося, оголошую мобілізацію.

По-друге, очікуємо нарощення наших спроможностей. В першу чергу, ми повинні з мінімальними затратами максимально завдати противнику втрат ще під час формування ним ударних угруповань. І надалі потрібно покращувати наше положення і просуватися на всіх напрямках.

Чи є в України можливості цього року проводити наступальні дії?

Їх потрібно проводити завжди. Навіть якщо нема сил наступати на декількох напрямках, потрібно покращувати тактичні положення, щоб противник не перехоплював ініціативу. І морально-психологічно це важливо — щоб вони відчували: українські військові — це потужна сила, навіть в обороні. Але будемо ми в цьому році проводити наступальні дії, чи ні — це питання, на яке я не можу відповідати.

Досі немає рішення по пакету військової допомоги від США. Ухвалили, але з великою затримкою, пакет допомоги від ЄС. Чи відчули вже на фронті цю затримку?

Не можу сказати за всі угруповання, але в деяких військових частинах на напрямках, де не передбачається головного удару противника, відчувається зменшення забезпечення. Але не думаю, що у нас на складах відсутні засоби. В будь-якому випадку є резерв.

Полковник ЗСУ, Герой України, керівник тактичної групи "Адам" Євген Межевікін, Київ, 1 лютого 2024 року. Фото: Олександр Брамський/Суспільне

Про РЕБ і РЕР

Ви вже бачите на фронті українську зброю?

Нам почали постачати 120-ти мм міни нашого виробництва. Взагалі, по номенклатурі є багато засобів, які виготовляються в країні й поставляються в Збройні сили. Яка їх кількість і наскільки це масово, не можу сказати.

Також знаю, є багато виробників, які виготовляють засоби РЕБ, радіоелектронної розвідки. Вони проходять випробування і закуповуються — і державою, і волонтерами.

Нещодавно ви з письменником Сергієм Жаданом закрили великий збір на засоби радіоелектронної боротьби та розвідки. Чому РЕБ і РЕР зараз так важливі?

Всі почали збирати гроші на засоби ураження — ті ж дрони-камікадзе або ударні дрони багаторазового використання. Вони потрібні, завдають ворогу великої шкоди, але і противник почав їх застосовувати. І оскільки Росія має значний ресурс, робить їх масово. Тому, щоб рухатись вперед, потрібно забезпечити собі стабільну оборону. А для цього потрібно боротися з безпілотними засобами противника.

Де в цьому процесі забезпечення засобами РЕБ, РЕР держава?

Штат у військових частинах передбачає декілька таких засобів — РЕР, РЕБ, безпілотні системи. Але цього штату недостатньо, щоб ефективно боротися, тому ми й оголосили збір на додаткові засоби. Щоб вони були майже в кожному підрозділі, бо держава не дасть якщо вони в штаті не стоять — це було б нецільовим використанням коштів. Тож суспільство допомагає ЗСУ заповнити діру, яка утворюється через деякі бюрократичні моменти.

Український військовослужбовець тактичної групи "Адам" запускає безпілотник для виявлення російських позицій поблизу Бахмута, Донеччина, 16 квітня 2023 року. Фото: Sergey Shestak/AFP/Getty Images

Оператор БПЛА тактичної групи "Адам" відстежує позиції противника за допомогою відео, яке передає запущений дрон-розвідник, Донеччина, 16 квітня 2023 року. Фото: Sergey Shestak/AFP/Getty Images

Про групу "Адам"

Ви на війні з 2014 року. Кадровий військовий, танкіст. Учасник багатьох складних операцій — зокрема оборони Донецького аеропорту. Розкажіть історію заснування зведеної тактичної групи "Адам".

На момент початку повномасштабної агресії я навчався в Національному університеті оборони. Ми з офіцерами очікували, 2-3 дні — і нас розпланують в органи управління. Але так сталося, що всі посади були зайняті. Нам сказали продовжувати навчання.

Тобто, росіяни вже були на підступах до Києва, але ви продовжували навчання?

Так, ще здавали залік з однієї з дисциплін. Кажемо: "Який залік? Ворог уже під Києвом, скоро будемо йому здавати залік".

Зрозуміло, ті, хто залишився, мали або поповнювати втрати, або обіймати посади в нових угрупованнях. Але я згадав, що на території університету є техніка, яка залучалась, щоб навчати студентів. У деяких машин були справні двигуни. Я запропонував начальнику університету спробувати їх відновити. Сказав, зберу офіцерський екіпаж, ми зробимо ці машини й будемо готові підрозділом захищати Київ.

Тобто ви перетворили навчальну техніку на бойову?

На учбово-бойову. Бо, наприклад, на мойому танку Т-64 не працював електроспуск, дальномір. Але машина заводилась, працювала система.

Як багато часу у вас це зайняло?

Десь тиждень. Противник вже дійшов до Мощуна. Я доповів, що машини готові, відсутні боєприпаси. Написав повідомлення головнокомандувачу. Він сказав: "Плюс, зробимо". І ми завантажили техніку. Було два танки — Т-72, Т-64 "Булат", і БМП-2.

Тоді під'їхали ще хлопці з "Добровольчого українського корпусу", які зі мною воювали у 2014 році. Вони були цивільними й запропонували: хочемо з тобою, давай, знайди нам десь місце. Я кажу: є броня, застрибуйте, поїхали.

Потім ще під'їхали два розвідники, дідугани-розбійники. Вони у 2014-му теж працювали на нашому напрямку, в 93-й бригаді. Зараз їм за 60, їх не мобілізували, але воювати вони готові. Запропонував і офіцерам на кафедрі. І у нас "зіркова" команда зібралася з поважних полковників, підполковників і цивільних, які мають бойовий досвід.

В цьому складі ви брали участь в обороні Київщини?

Так. І звільнення Ірпеня.

Полковник ЗСУ, Герой України, керівник тактичної групи "Адам" Євген Межевікін, Київ, 1 лютого 2024 року. Фото: Олександр Брамський/Суспільне

Після ви воювали на практично всіх найгарячіших напрямках. Як ви переросли з невеликої групи в велику?

Після виконання задач в Київській області, командувач Сухопутних військ запропонував висунутись на Запорізький напрямок. Там нам додали ще два танки. А ще два у нас з’явилися під час звільнення Ірпеня. Збільшилась група. Приєдналися хлопці зі 130-го батальйону ТРО, з якими ми у 2014 році воювали. І таким чином в Запоріжжя в нас вже поїхала ротна тактична група.

Там нам додали ще один танк, і ми приєдналися до ще однієї роти. Після виконання задач командувач запропонував взяти участь в складі угруповання на Харківщині. Я погодився, але попросив забрати своїх людей, з якими ми були під Києвом, під Запоріжжям. І отак склалася наша група. Додали ще артилерію, танкістів, роту ССО, снайперів. В Харкові у нас вже був потужний мобільний резерв.

На Харківщині ми добряче "покромсали" 200-ту російську бригаду. Після цього ми просунулися до держкордону — і тоді я вперше відчув насолоду, коли ми почали знищувати їхні підрозділи, які за кордон відійшли. У нас 155-й калібр з'явився і ми їх спокійно там діставали.

За останні пару місяців була низка публікацій в західних медіа про те, що якби Захід у 2022-2023 роках не злякався ядерних погроз Путіна і дав Україні все, що вона просила, можливо, український наступ міг би виглядати інакше. У вас немає відчуття згаяних можливостей?

Після бійки кулаками не машуть. І як воно було б, ми не знаємо. Чи були готові західні партнери до затяжних бойових дій? Чи був у них для цього достатній ресурс? Це питання. Вони тільки зараз починають запускати й поповнювати свої запаси. І наші. Тобто ми не можемо казати: "згаяний час".

Коли говорять про те, як могло бути, наводять приклад, що поки Захід вагався, росіяни побудували потужну систему інженерних споруд на територіях, які встигли окупувати. Україна тільки нещодавно створила урядову групу з будівництва фортифікацій. Чи не запізно?

Нема такого поняття "пізно", це потрібно робити постійно. Може, просто масштабувати потрібно було раніше. Що противник робить з 2014 року? Тільки займає якусь позицію, одразу "закопується", заливається бетоном і робить свої позиції ідеальними в інженерному плані. У нас цей процес дуже важко відбувався з різних причин. Якщо зараз це анонсується на державному рівні — чудово, нехай.

Коли ми були на Бахмутському напрямку, повинні були обладнати другу лінію по обороні Дружківки. Не її самої, а підступів. Там вже були якісь позиції, ми їх наростили. Туди військова адміністрація завозила бетонні споруди. Цей процес відбувався ще на початку 2023 року. І я впевнений, він йде усюди.

Бійці тактичної групи "Адам" їдуть на танку Т-64 з передової на Бахмутському напрямку, Донеччина, 7 травня 2023 року. Фото: Sergey Shestak/AFP/Getty Images

Командир тактичної групи "Адам" полковник Євген Межевікін на одній з позицій на Донеччині, 24 травня 2023 року. Фото: Yan Dobronosov/Global Images Ukraine/Getty Images

Про західні танки та війну дронів

У 2023 році Україна почала отримувати від західних партнерів нові види озброєння. Зокрема, західні танки. Цікаво запитати вас як танкіста: чи вплинули суттєво на перебіг війни "Абрамси", "Челенджери" та "Леопарди"?

Суттєво ще ні — ще не час. Я думаю, вплинуть. Деякі види озброєнь ще не залучались для виконання певних задач. Але апробацію пройшли. Зараз пішов розвиток FPV-дронів, безпілотних систем, які можуть уражати техніку. Потрібно врахувати всі фактори, які впливають на застосування тих чи інших засобів. І тільки після спробувати масштабно застосувати задумане в минулому році.

У вас була можливість щось із цієї західної бронетехніки апробувати?

Ми застосовували тільки легкі броньовані машини. Західних танків у нас не було.

Я військовий з 1999-го. Нас навчали, що краще радянських машин нічого немає. Вони прості, ремонтопридатні. Коли ми побачили машини, які нам надали західні партнери — це небо і земля. Вони більш маневрені, зручні. Краще керовані, створені, щоб зберегти людей. Ці машини виходили з бойових дій з декількома влучаннями протитанкових засобів. Вони тримають підрив на міні. Ці машини на голову вищі, ніж радянські, які застосовують росіяни.

Військовий групи "Адам" прикриває маскувальною сіткою самохідну артилерійську установку, що стоїть на вогневій позиції, Донеччина, 24 травня 2023 року. Фото: Yan Dobronosov/Global Images Ukraine/Getty Images

Чому зараз дрони — зброя, про яку всі говорять?

Це засіб, воювати на якому може навчитися майже кожен. І вони дешевше, ніж боєприпаси. Дрон коштує 400-600 доларів. Якщо нічну камеру поставити, або тепловізор — буде близько тисячі доларів. Цей дрон може вразити не тільки солдатів в окопі, в бліндажі, в укритті, а й техніку, танки, БМП, артустановки, засоби РЕБ. І порівняйте це з артилерійським керованим снарядом, що коштує 40-70 тисяч доларів.

Навіть з високоточним боєприпасом можна боротися завдяки РЕБ, радіоподавленню, задимленню. Можна анулювати його точність і потужність. З дроном — теж, але він значно дешевший. Тому їх можна багато застосовувати. А якщо постійно розвиватися, можна спокійно продавлювати подавлення, яке створює противник.

Я читала, ви вперше застосували БПЛА ще на початку повномасштабної війни.

Ще під Ірпенем, так. До нас під'їхали цивільні, сказали: є дрони "Мавік-3", ми готові попрацювати. Оскільки на той час не було засобів, які маємо зараз, це відбувалося так: я вказував, яку позицію потрібно зайняти. Вказував район розвідки детальної й оглядової, і що ми будемо робити. І по радіостанції вони передавали все, що бачать. Моїх хлопців навчили користуватися планшетами, щоб вони могли знімати координати.

Важко було працювати, тому що люди цивільні, не розуміють, що потрібно. Ти хочеш бачити все одразу і прямо вже все знищити, а вони думають, обговорюють щось. Плюс противник застосовував РЕБ, і зв'язок у нас працював з перебоями. Отак ми працювали. На Запоріжжі так само.

А потім під Харковом у нас з'явився перший "Старлінк". У мене навіть відео збереглося, де я кажу: ми онлайн бачимо, куди стріляємо і як уражаємо ворога! Зараз цим нікого не здивуєш, а тоді це було круто.

Боєць тактичної групи "Адам" випробовує дрони-камікадзе для відправки їх військовим на передову на Бахмутському напрямку, 6 серпня 2023 року. Фото: Jose Colon/Anadolu/Getty Images

Чи можна сказати, що дрони були недооцінені? Бо зараз деякі військові кажуть, мовляв, треба було ними запасатися раніше.

Звісно. Безпілотний напрямок був ще у 2014 році, тільки трошки інший. Потрібно було його розвивати. Але ніхто не побачив в ньому потенціалу. Хто зрозумів, почав вивчати. Але розвивати, звісно, не могли, тому що ніхто не підтримав.

А на початку великої війни вже стало зрозуміло, що це потужно і необхідно. Цей напрямок ще буде розвиватися. Багато напрацювань, ідуть розробки.

Як ви ставитеся до заклику до громадян збирати FPV вдома?

Можливо, "вдома" — це більше вислів. Військові адміністрації могли б створювати якісь невеличкі підприємства. Тобто не так що кожен приніс дрон, який зібрав. Кожен може зробити вклад в закупівлю тих чи інших деталей. Або вступити до лав спільноти, яка займається збіркою. Умовно кажучи, в кожному районі, місті воно повинно бути й масштабуватись. І тоді, може, буде більш якісна збірка дронів.

Про мобілізацію

Наскільки важливим для прориву у війні є налагодження процесу мобілізації?

Війна затяжна, не можуть одні й ті самі люди воювати. Звісно, у кожної людини є страх й інстинкт самозбереження. Але він повинен не змушувати ховатись від ЗСУ, а підштовхувати вивчити військову справу. Якщо будемо боятися мобілізації й чинити спротив, перемоги не буде.

Як ви пояснюєте оці настрої — ховатися, шукати способи виїхати з країни?

Мабуть, у нас був великий провал свого часу — 1990-ті, 2000-ні. Суспільство було саме по собі. Свідомість нації розвивалася не на тому рівні, на якому мала б. Категорія, яка ховається і тікає, вважає, що краще бути без держави, але живому, здоровому. І це, мовляв, не моє. Але якщо в інших вийде, тоді я буду жити в цій країні.

З іншого боку, і у 2014 році, і у 2022-му тисячі людей, вихованих у 1990-х, на початку "нульових", добровільно взяли зброю до рук.

Так. Але відсоток тих, хто готовий воювати, був не такий високий, як хотілося б.

Полковник ЗСУ, Герой України, керівник тактичної групи "Адам" Євген Межевікін, Київ, 1 лютого 2024 року. Фото: Олександр Брамський/Суспільне

Як зробити процес рекрутингу кращим?

Все робиться правильно. Єдине — можливо, на рівні виконавців щось іде не так. Суспільство повинно розуміти, що ворог бачить, що ми робимо кроки, щоб зберегти державу і включається в роботу, щоб показати якісь недоліки або й узагалі щось надумане. Роблять "вкиди" в інфопростір — щоб вплинути на тих, хто сумнівається, хто боїться, хто не хоче віддавати чоловіків, дітей на війну.

Можливо, політики своїми діями також дають приводи для того, щоб інформаційно-психологічним операціям Росії було на чому базуватися?

Тому потрібно, щоб країна знову об'єдналася проти ворога — на всіх рівнях.

До чого порадите готуватися?

До боротьби. До найгіршого. Спрощувати й жити в мріях — не вихід для нації, яка хоче вижити. Ми змушені боротися, здобувати в боротьбі майбутнє. Я впевнений, ми переможемо. Єдине питання — як у подальшому зможемо добити ворога на його території? Зброєю? Дипломатією? Іншими способами?