"Наратив: хай спочатку піде воювати депутат чи син президента — "діч". Сініцин — про мобілізацію, дрони, збори та ІПСО

Військовослужбовець ЗСУ, колишній волонтер Роман Сініцин під час інтервʼю Суспільному, 27 листопада 2023. Фото: Олександр Брамський/Суспільне

Роман Сініцин (Балан) — офіцер ЗСУ. До мобілізації у 2023 році — керівник військового напрямку Фонду Сергія Притули. У 2014-му був одним із засновників волонтерської організації "Народний тил". У 2022 році відзначений "Золотим серцем" — державною нагородою, заснованою указом президента України, для відзначення волонтерів. Сініцин завітав на інтерв’ю до Суспільне Новини з котом Сирським, з яким 22 листопада оголосив збір на безпілотники для аеророзвідки. Про мобілізацію до лав Сил оборони, українську зброю та тактику росіян — в інтерв’ю Сініцина для проєкту "Ремовська Інтерв’ю".

Про кота Сирського

Романе, ваш кіт на прізвисько Сирський у листопаді став, здається, головним котом українського "Твіттеру" (тепер — соцмережа X). Розкажіть його історію.

Ми були на виконанні бойового завдання в одному з регіонів України й шукали котів в сільську хату, тому що мишей багато. Це не перший наш кіт — третій чи четвертий. А Сирський — бо дуже любить сулгуні. Не на честь командувача Сухопутних військ.

Я не думав, що він стане популярним. Просто запостив його фотографію з сумною мордочкою і — понеслось. Вже потім, коли ледве не фан-клуби Сирського з'явились, вирішив, що можна цю історію монетизувати в плані волонтерської допомоги. Тому Сирський зараз збирає на комплекс Mini Shark. Це безпілотники для аеророзвідки. Такі літаки потрібні в великій кількості й багатьом підрозділам.

Чи про кота вже дізнався командувач Сухопутних військ Олександр Сирський?

Так, і віднісся до цієї ситуації з гумором.

Кіт Сирський збирає на п'ять літаків Mini Shark. На це потрібно 6,5 млн грн. Багато говорять, що стало складно збирати гроші. Чи ви це помічаєте по цьому збору?

Коту не складно.Три мільйони він вже зібрав (на момент запису інтерв’ю 28 листопада — ред). Але, якщо порівнювати з минулим роком, то так, донати падають.

Роман Сініцин з котом Сирським, якого він з побратимами знайшов на сході України, коли вони виконували там бойове завдання. Фото: Олександр Брамський/Суспільне

Кіт Сирський гуляє студією, поки Роман Сініцин дає інтервʼю журналістці Суспільного, 27 листопада 2023 року. Фото: Олександр Брамський/Суспільне

6,5 мільйонів гривень рік тому Фонду Сергія Притули було б складно зібрати?

Ми б зібрали їх швидше. Теж треба було б робити промо-кампанії, активності. Малюночки, мемчики. Але, можливо, за два-три дні зібрали б. А якби це було у лютому-березні 2022-го, зібрали б за дві години.

Люди втомились. Зборів, потреб, волонтерів, фондів — багато. У людей десь гроші закінчилися, десь — бажання донатити. Десь можливо закінчилось усвідомлення, що війна триває, вона інтенсивна і страшна.

У 2015-16-му була аналогічна ситуація. Потім — Донецький аеропорт, і знову допомога стала зростати. До цього були Іловайськ, Дебальцеве. Пікові моменти на фронті сприяли тому, що люди мобілізувались. Сплески активності ще будуть, але вони, швидше за все, будуть пов’язані з не дуже хорошими подіями — з ракетними обстрілами, нашими втратами.

Чи впливають на мотивацію людей корупційні скандали, історії про затримання хабарників?

Я радію, коли відбуваються затримання хабарників. Або посадки корупціонерів. А вони зараз більш-менш відбуваються. Чи демотивує це людей? Якоюсь мірою, так. Бо з однієї сторони, ти збираєш на два "мавіки", за які хочуть 100 тисяч гривень, а з іншої сторони хтось "пилить" бюджет десятками мільйонів гривень. Але це не причина, щоб опустити руки. У нас війна, Росія нікуди не зникла, ми ще не перемогли.

Фото: Олександр Брамський/Суспільне

Про мобілізацію

Ви мобілізувалися. Чому вирішили, що будете корисніші як військовий, ніж як волонтер?

Немає категорій "корисніший", "не корисніший". Є обов'язок. Я — військовозобов'язаний, офіцер запасу. Мене мобілізували.

Вам прийшла повістка?

Так. Я мобілізувався і ні краплі про це не жалію. Мало того — я десь внутрішньо цього і хотів. Бо якщо не взяти участь в такому історичному моменті, потім будеш жалкувати.

Зараз багато людей наводять аргументи, чому не підуть служити, або чому уникли повістки. Чи вам зрозуміло, чому тема мобілізації така дискусійна?

Я не думаю, що ми виняток і треба "самобичувати" себе за те, що у нас є таке явище, як "ухилянти". Є певний прошарок суспільства, який не хоче. От і все. Я б не робив з цього величезну проблему.

Вам не здається, що зараз голоси на цю тему стали гучнішими?

Тут є ще велика частка пропаганди РФ, яка цю тему роздуває. Вони ж воюють не тільки танками, а й інформаційно. Їм вигідно, щоб ця тема була в інформаційній повістці — наприклад, про "беспредел" воєнкомів. Я коли мобілізувався, "беспределу" не бачив.

Але з іншого боку, є реальні відео "роботи" представників ТЦК.

Десь реальні, десь підмонтовані. Звісно, є проблема. Але ми не можемо "сипатись" чи давати ворогу впливати на нас інформаційними кампаніями.

Захищати батьківщину — це конституційний обов'язок чоловіка. В армії потрібні спеціалісти багатьох профілів. Якщо вам видали повістку, це не значить, що ви післязавтра будете штурмувати посадку в Авдіївці. Можливо, ви будете в рембаті. Можливо, будете як IT-шник допомагати з цифровізацією. Або займатися аеророзвідкою. Можливо, будете в службах тилового забезпечення.

Я намагався мобілізуватися у військову частину, в яку хотів і у мене це получилось. Проте, в ТЦК мені запропонували на вибір ще декілька військових частин з конкретними посадами, згідно з моєю військово-обліковою спеціальністю.

Чи порадите так робити тим, кого потенційно можуть мобілізувати?

Звісно. Варто намагатися мобілізуватися у військову частину, де у вас є знайомі, які ефективно виконують бойові завдання, і де ви знаєте, чим будете, або хочете займатися, і у вас є відповідні "скіли" в цьому напрямку. Але якщо їх немає, не проблема — в армії багато чому вчать. Я проходив курси, зараз ще одні буду проходити — це постійний процес вдосконалення.

Більш того, в Сили оборони постійно заїжджають нові засоби, техніка. І особовий склад активно навчається.

Можу припустити, що нам напишуть деякі коментатори під цим інтерв'ю: Роман Сініцин — не пересічний громадянин України, тож міг обирати.

На work.ua Збройні Сили викладають вакансії. Є сайт LobbyX, де десятки підрозділів шукають спеціалістів. Можете заповнити анкету, пройти відбір і отримати відношення.

Ця система трошки крива, проте знаю десятки випадків, де люди потрапляли туди, куди хотіли. І займаються тим, де у них є експертиза, досвід і фаховість.

Військовослужбовець ЗСУ, колишній волонтер Роман Сініцин під час інтервʼю Суспільному, 27 листопада 2023. Фото: Олександр Брамський/Суспільне

Я виділила кілька ключових аргументів проти мобілізації, які останнім часом зустрічала під своїми інтерв’ю. Зокрема, такий: в першу чергу повинні йти воювати поліцейські, чиновники, судді, прокурори, прикордонники з західного кордону. Щоб ви на це відповіли?

Воюють зараз прикордонники. Ми в Бахмуті перетинались з ними. Воюють і поліцейські — та ж бригада "Лють", Патрульна поліція воює. Оцей наратив, мовляв, хай спочатку піде депутат, чи син президента — це "діч". У нас країна повинна функціонувати — економіка, служби, промисловість. Маніпулювати тим, що "мєнти" не воюють, а чому я повинен — ну, вибачте. Велика кількість поліцейських справді воює. Є цілі підрозділи рівня батальйону, бригади. Детективи НАБУ воюють, прокурори САП.

Можливо це про те, що якби депутати були більш присутні на фронті як військовослужбовці, або міністри, або їхні діти — це б вирішило частину проблем, що стосуються постачання війську, загальної організації й так далі.

Депутати повинні займатися законотворчою діяльністю. Це, в тому числі, допомагає і в тому, що у війська є все необхідне. Є речі, які вони можуть "пофіксити" одним голосуванням. Приміром, поранених виводили поза штат з грошовим забезпеченням 300 чи 700 грн. Група народних депутатів розробила законопроєкти, проголосувала. І тепер поранені отримують більш достойну заробітну плату.

Також аргументи: "Я не буду воювати за Зеленського", "Я б краще виїхав з країни, ніж іти воювати за будинки й бізнес влади".

Я теж воюю не за Зеленського. Тут же історія про те, що нас як нації може не стати. Ми це вже проходили. Потім будуть голодомори, концтабори, переселення народів і врешті українці, в складі якоїсь нової російської реінкарнації, "робочої повстанської красної армії", будуть брати Варшаву чи Братиславу.

Можливо, в тому, що люди кажуть, що не підуть воювати "за владу", частково є відповідальність і самої влади?

Влада відповідальна за багато чого. Але те, що такі штуки вбиваються в голови людей, у великій мірі — це ефективна російська ІПСО. Розколоти, поділити — це вони вміють. Ніхто не воює "за Зеленського". Всі воюють за Україну. Сьогодні Зеленський, завтра хтось інший. У нас, слава Богу, є традиція зміни влади, причому демократичним шляхом — на відміну від тих, з ким ми воюємо.

Ще один аргумент: "Багато чоловіків під 30-ть вже мають кар'єру, побут, і психологічно страшно піти у невідоме, де ти ще й можеш загинути через тупість людини, що тобою командує. Мабуть, варто артикулювати, що робота ведеться, і можна не боятися довірити життя невідомому тобі офіцеру".

Вам доведеться довірити життя невідомому офіцеру. Ви ж не підете самі в чисте поле воювати з руськими.

Звісно, страшно. Якщо людина не боїться на війні, мабуть, у неї щось не те за головою. Але треба усвідомлювати, що саме ми робимо і чому я тут опинився. На нас напали москалі. Була вже Буча, Маріуполь, депортації дітей, зґвалтування, звірства. Вони хочуть вбити усіх, в кого є щось українське. Це — імперські мразі. Вони по-іншому не можуть.

Можливо, держава від початку не вела до кінця чесну розмову про те, яка насправді ця війна і що вона може торкнутися значно більшої кількості людей, ніж здавалося на початку?

А мені здається, було очевидно, що ми воюємо з величезною країною. Сміялися про "другу армію світу", але тим не менш. Вони технічно добре оснащені, в них купа хоч і старої, але військової техніки. Необмежений людський потенціал.

Були доволі великі медійні очікування від контрнаступу у 2023-му і вони, певною мірою, не справдилися. Чому так сталося?

Які були очікування? Що ми дійдемо до Криму? Вийдемо на кордони 1991-го? Війна динамічна. Ворог сильний. Сценарії можливі різні. Може й вийдемо — не в цьому році, так в іншому.

Воно рухається — і за допомогою західних партнерів, і наш ВПК включається. Варто розуміти, що цей дощ надовго. Чому заявлялися тими чи іншими особами ті чи інші меседжі, я не знаю. Можливо, це елементи ІПСО, щоб збити ворога с пантелику.

"В армії багато чому вчать. Я проходив курси, зараз ще одні буду проходити — це постійний процес вдосконалення" — каже Сініцин. На фото: українські військові беруть участь у польових навчаннях на Донеччині, в умовах близьких до бойових, 28 листопада 2023 року. Фото: Genya Savilov/AFP/Getty Images

Про війну дронів

Яку потребу війська в дронах зараз покриває Україна?

На базовому рівні. Але дронів мало не буває. Десь це витратний матеріал, десь — у випадку FPV-дронів — це боєприпас одноразової дії. Десь вони швидко втрачаються — якщо говорити про розвідувальні літаки чи ті ж "мавіки".

Добре, що у нас є підприємства — і державні, і приватні — які їх виробляють. І міжнародні партнери нам їх дають. Але в будь-якому випадку цього недостатньо. І це, до речі, не тільки про штуки, які літають — це і про наземні дрони, дистанційні засоби розмінування, платформи, які можуть підвозити боєприпаси, чи вивозити поранених. Це і про підводні дрони, і про надводні.

Ветеранка і волонтерка Марія Берлінська сказала, що "ми дронами не забезпечені зараз навіть на 10% від потреб".

Мені здається, Марія трошки помиляється. Те, що бачу — на базовому рівні механізовані бригади, бригади ДШВ, "бригади наступу" дронами забезпечені. У нас у фонді, звісно, були випадки, коли якийсь комбат дзвонить і каже: "Впав останній тепловізійний "мавік", вночі не буде чим дивитися, привезіть хоч щось". Але 10% — занадто песимістична цифра. Знову ж таки, конкретних цифр вам ніхто не дасть і не факт, що вони є.

Але дронів все одно недостатньо. За один штурм чи одне відбиття штурму тих же FPV можуть використати 20, 30, 50 штук на невеликій ділянці фронту. Вартість одного — плюс-мінус 500 доларів.

Яке співвідношення сил, коли ми говоримо про дрони в української сторони й в росіян?

Залежно які дрони. Є розвідувальні, ударні, мультироторні, FPV. Десь у нас є величезна перевага, а десь ми програємо. Наприклад, з аналогами російських "Ланцетів". Вони завдають великої шкоди нашій артилерії й іншим родам військ. З цією проблемою намагаються боротися — десь ефективно, десь ні. Адекватні відповіді у нас є, але вони ще не масові.

Є якісь історії, де ми маємо велику перевагу. Скажімо, мультироторні дрони, які бомблять їхню техніку вночі.

Щодо FPV, здається, тут плюс-мінус паритет, хоча раніше в нас була перевага. Але ситуація змінюється швидко. Те, що ефективно працювало тиждень тому, сьогодні вже може не працювати. Тому що це все — велика екосистема: зв'язок, постановка перешкод, радіоелектронна розвідка. Все це дуже динамічно змінюється.

Чому Mini Shark маєте купувати ви з Сирським і фондом Притули, а це не може зробити держава?

Може. Сподіваюсь, в наступному році держава буде купувати такі, або аналогічні комплекси. Вона їх уже купує. "Лелека-100", чи звичайний Shark стоять на озброєнні. І підрозділ отримує ці борти по державному оборонному замовленню, чи через інший механізм — "Армія дронів" тощо. Проте вони втрачаються, їх недостатньо, тому і збори.

Є історія з "мавіками", яких, наскільки розумію, держава не закуповує, бо неможливо щось купити в китайців. Тому купують звичайні люди. І ви бачите десятки цих зборів.

Взагалі стратегічно можна було передбачити, що безпілотники типу "мавіка" або якогось іншого типу можуть "вистрілити" в якийсь момент?

Ні. Ніхто не міг передбачити, що конкретно цей засіб буде настільки ефективним. На початку війни, наприклад, ніхто особливо не знав про FPV. Їх застосовували в одиничних варіантах. Чи скиди з "мавіків". Я знав тільки декілька екіпажів ентузіастів, які ще в Ірпені вміли кидати гранати комусь на голову. А зараз це масова історія.

FPV-дрони механізованої бригади, яка воює на сході України, листопад 2023 року. Фото: Владислав Кравець/Суспільне

Про українську зброю

ЄС відстає від планів надати Україні мільйон снарядів до березня 2024 року. Паралельно маємо політичну ситуацію в США, яка також не зрозуміло що означає для України в плані майбутньої військової допомоги. Чи ви не боїтеся, що наступного року не буде чим воювати?

Впевнений, що буде чим. Це відповідальність військово-політичного керівництва країни, і думаю, вони це усвідомлюють — саме в контексті вітчизняного виробника і розвитку нашої власної галузі ОПК. Треба доносити — і до міжнародних партнерів, в тому числі, що нам потрібно озброюватись максимально швидко та ефективно. І виробляти частину озброєння в колаборації, можливо, з західними виробниками.

Такі приклади вже є на території України. Це і про боєприпаси для артилерійських систем, і про мінометні боєприпаси, і про стрілкову зброю, і про дрони, і про танки. Можна і до літаків дійти насправді.

Чи здатна Україна виробляти вагому кількість боєприпасів, щоб не залежати від певних кризових періодів в політичному житті партнерів?

У нас залишились і виробництва, і школа — і конструкторська, і розробницька. І є ресурси, щоб себе самих забезпечувати на якомусь рівні. Але для цього треба мільярдні вливання. І тут вже питання до дипломатів та міжнародних партнерів.

Мінцифри та Міністерство оборони створили робочу групу з питань будівництва фортифікаційних споруд. Чи не запізно ухвалили таке рішення?

Багато про що можна говорити "чи не запізно?". Чи треба нам фортифікаційні оборонні споруди, в тому числі, на лінії зіткнення? Звісно. Чи треба нам прикривати міста, стратегічні об'єкти на Сумщині, Чернігівщині, Харківщині, де можливі ймовірні удари ворога? Звісно. Щось роблять — чудово. Головне, щоб гроші не крали.

Чи може ця новина свідчити, що у 2024-му Україна готується, перш за все, до оборони, а не до активних наступальних дій?

Маємо готуватися до будь-яких сценаріїв. Плани змінюються, ситуація змінюється, світ змінюється, озброєння, яке впливає на тих чи інших ділянках фронту, теж змінюється.

Приміром, надання нам систем "Хаймарс" і ракет ближнього радіуса дії, стало на якомусь етапі геймченджером. Ми змогли завдавати точних ударів на певну оперативну глибину, руйнувати їхні командні пункти, канали постачання. І таких прикладів багато. У них "Ланцет" з'явився, нам стало трошки важче. У нас зараз ще щось з'явиться, дадуть F-16. Це теж не прям тотальний геймченджер, але буде легше в повітрі.

Військовослужбовець ЗСУ, колишній волонтер Роман Сініцин під час інтервʼю Суспільному, 27 листопада 2023. Фото: Олександр Брамський/Суспільне

Кіт Сирський. Фото: Олександр Брамський/Суспільне

Про фронт

Зараз найгарячішою точкою є Авдіївка. Чим це місто для росіян є таким важливим?

Авдіївка впритул підходить до Донецька. Вони намагаються відсунути від нього наші сили й засоби, оскільки для них це стратегічне, базове місто, столиця так званої "республіки". Але це моя суб'єктивна думка.

Активність росіян під Авдіївкою порівнюють з тим, що тривало довкола Бахмута до моменту, коли росіяни окупували це місто. Чи ви бачите ці паралелі?

Я там не був і нашого оборонного задуму теж не знаю. Але якщо і можна проводити паралелі, то в тому, що вони знову не рахуються зі своїми втратами. Щодня посилають на той же "Коксохім" батальйонно-тактичні групи піхоти на броні, які горять. Але їм байдуже, бо приїжджають нові й вони намагаються знову закидати нас своїми трупами.

В Бахмуті ця стратегія була успішною. Чи зрозуміло, як не допустити цього в Авдіївці?

Нам перевагу може дати достатня кількість сучасного озброєння, навченого і мотивованого особового складу і нестандартні технічні рішення. Ми їх маємо переграти не кількісно, а якісно.

Ми записуємо цю розмову наприкінці 2023-го. Чи є думки, якими ви б хотіли поділитися про те, що стосується, зокрема, життя наступного року?

Треба триматись купою і не давати себе розбалансувати. Росіяни не змогли нас завоювати військовим шляхом, тож будуть намагатись розсварити. Треба не забувати, що ворог — у Москві. Робити все, щоб допомагати Силам оборони. І не забувати, що війна може бути надовго, воювати доведеться багатьом. І готуватися до цього.

Артилерист іде на бойову позицію біля Авдіївки, Донеччина, 28 листопада 2023 року. Фото: Ozge Elif Kizil/Anadolu/Getty Images