Сторіччя реальної політики — чим запам’ятався колишній державний секретар США Кіссінджер

Колишній державний секретар США, лауреат Нобелівської премії миру Генрі Кіссінджер, 2017 рік. AP Photo/Evan Vucci

30 листопада 2023-го в штаті Коннектикут у власному будинку на 101-му році життя помер колишній державний секретар США, лауреат Нобелівської премії миру Генрі Кіссінджер — один з найвпливовіших політиків минулого століття та "архітектор" дипломатії Вашингтона. Суспільне розповідає, чим увійшов в історію політик.

Кіссінджер народився у 1923 році в єврейській родині у місті Фюрт на півдні Німеччини. У 1938-му, через тиск зі сторони нацистів, його родина емігрувала до Сполучених Штатів.

В останні два роки Другої світової Кіссінджер служив в армії США, зокрема у військовій контррозвідці. У перші повоєнні роки займався денацифікацією у ряді німецьких регіонів. Після — закінчив з відзнакою Гарвард. Його дипломна робота обсягом майже 400 сторінок з 1950 року досі залишається найбільшою в історії університету.

Після отримання докторської ступені Кіссінджер працював в ряді освітніх установ та аналітичних центрах, близьких до адміністрації президента США.

У січні 1969 року новий президент США Річард Ніксон запропонував Кіссінджеру посаду помічника з питань національної безпеки. Той погодився. Згодом Рада нацбезпеки під його керівництвом почала займатися справами, що раніше перебували під контролем Держдепартаменту. Врешті, за рівнем впливу Кіссінджер випередив тодішнього державного секретаря Вільяма Роджерса. Ніксон не був проти, оскільки мав з Роджерсом напружені стосунки.

Кіссінджера вважали уособленням принципу "реальної політики", де прагматичні інтереси мають домінувати над ідеологічними. Далі — декілька прикладів цього.

Кіссінджер та міжнародна політика

Визнання комуністичного Китаю

Це — один з гучних політичних проєктів Кіссінджера. В кінці 1960-х встановлення відносин між США та Китаєм сприймалося у світі за фантастичний сценарій. Понад 20 років до цього Білий дім не визнавав керівника країни Мао Цзедуна та підтримував режим Чан Кайши, який після поразки у громадянській війні облаштувався на острові Тайвань, звідки правив, як лідер Китайської Республіки.

Декілька років встановлення контактів між США та КНР тривало у таємниці, з залученням усіх способів — від матчів збірних з пінг-понгу (саме так виник термін "пінг-понгова дипломатія") до діалогу через румунського диктатора Ніколае Чаушеску.

Врешті 21 лютого 1972-го президент США Річард Ніксон відвідав Китай. Між державами розпочалося зближення, яке тривало декілька десятків років.

Розрядка міжнародної напруги

Другий амбітний проєкт Кіссінджера — зменшення протистояння між країнами капіталістичного та соціалістичного таборів.

Основним стрижнем ідеї стали переговори про обмеження стратегічних озброєнь. У 1972-му році президент Ніксон з делегацією, в якій був і Кіссінджер, приїхав у СРСР, де окрім Москви відвідав Ленінград (зараз Санкт-Петербург) та Київ.

Переговори завершилися підписанням двох договорів — у 1972 та 1979 роках: Вашингтон та Москва припинили, на той момент, гонку ядерних озброєнь.

Крім того, в ті роки Вашингтон підписав з радянським урядом також Договір про обмеження систем протиракетної оборони та Гельсінські угоди, що стали майбутньою основою ОБСЄ.

Війна у В’єтнамі

Війна у В’єтнамі розпочалася в 1959-му. 13 червня 1973 року Сполучені Штати підписали Паризьку мирну угоду. Документ передбачав припинення вогню, виведення американських військ з країни й мирне об'єднання двох її частин на основі демократичних виборів. Переговори про все це тривали чотири роки.

Підписання угоди зробило Кіссінджера лауреатом Нобелівської премії миру. Проте, за два роки угода була порушена комуністичним урядом у Ханої, який провів наступ та ліквідував прозахідну Республіку В’єтнам на півдні країни.

Генрі Кіссінджер (ліворуч) і в'єтнамський політик Ле Дук Тхо — лауреати Нобелівської премії миру 1973 року. AP Photo/Michel Lipchitz

Після Генрі Кіссінджера звинувачували у поширенні цієї війни на територію Лаосу, де американські військові проводили бойові дії з 1964 року, та Камбоджі. В останній Вашингтон підтримав прихід до влади "червоних кхмерів" — радикального маоїстського партизанського руху, через репресії якого в країні загинуло близько двох млн людей.

Вотергейт

В осені 1972-го в США пройшли вибори президента. Влітку того року ФБР арештувала людей, які встановлювали апаратуру для прослуховування у штабі кандидата від демократів Джона Макговерна на території готельного комплексу "Вотергейт". Затримані працювали в адміністрації чинного президента-республіканця Ніксона.

ФБР розпочало розслідування, яке очолив Марк Фелт. Восени 1972-го року він зв’язався з журналістами The Washington Post Бобом Вудвордом та Карлом Бернстайном й розповів про причетність Білого дому до прослуховування. Журналісти почали публікацію статей про це. Ніксон переміг на виборах, проте вже за декілька місяців розпочався судовий процес над учасниками інциденту у готелі та розслідування Комісії Сенату США.

Ніксон відкидав звинувачення, але на початку 1974-го Палата представників постановила розпочати процедуру імпічменту. Врешті, 8 серпня 1974-го Ніксон заявив, що йде у відставку та покинув Білий дім наступного дня.

Генрі Кіссінджер назвав Вотергейт "збігом та набором дурниць", а спробу імпічменту проти Ніксона та розслідування проти нього — занадто суворим. Попри це, він зберіг посаду в адміністрації його наступника Джеральда Форда.

Політичну кар’єру Кіссінджер закінчив у 1977 році. Форд нагородив його Президентською медаллю свободи сказавши, що той "використав велику силу Америки з мудрістю і співчуттям на службі миру".

Кіссінджер та Україна

У квітні 2008 року в Бухаресті проходив саміт НАТО, де основним питанням було розширення Альянсу та запрошення до його складу України та Грузії. На цій зустрічі російський президент Володимир Путін виступив з вимогою відмовити обом країнам в наданні Плану дій щодо членства. Врешті на саміті вирішили про "членство у майбутньому" обох країн. За декілька місяців Росія атакувала Грузію.

Після саміту Генрі Кіссінджер виступив проти інтеграції України в НАТО та заявив, що українська державність має залишитися у сфері, "яку росіяни вважають простором власної самосвідомості". На його думку, Києву варто було відмовити у праві бути в Альянсі "за умов збереження реальної незалежності" України.

Генрі Кіссінджер і Володимир Путін, 2012 рік. Фото: АР

Анексія Криму Росією та війна на Донбасі не змінили погляди Кіссінджера. Наприкінці 2016-го німецьке видання Bild опублікувало статтю, де розповідало, що ексдержсекретар розробляє для президента Дональда Трампа план, пов’язаний з Україною. За цим планом питання Криму мало "більше не згадуватися", хоча його анексію визнавати Вашингтон не планував, РФ мала поступово виводити війська зі сходу України, зберегти політичний вплив на країни, які колись були радянськими республіками, Україна ж не мала інтегруватися в ЄС.

Після повномасштабного вторгнення РФ Генрі Кіссінджер на економічному форумі у Давосі у травні 2022-го заявив, що війна має повернутися до статус-кво — РФ має відвести війська до лінії розмежування станом на 23 лютого 2022-го. Він також додав, що Заходу варто визнати Крим "за Росією". Вже влітку того року в інтерв’ю німецькому телеканалу ZDF Кіссінджер визнав, що помилявся.

На початок 2023-го Кіссінджер вже заявляв, що утримувати Україну від вступу до НАТО немає сенсу — мовляв, членство в Альянсі має бути логічним результатом у ситуації, що склалася.

В останні місяці свого життя колишній радник з нацбезпеки та держсекретар перетворився в активного лобіста членства України у НАТО. У великому інтерв’ю, яке він дав напередодні сторіччя, Кіссінджер вкотре підтримав членство Києва у НАТО. Окрім того, назвав Путіна "не Гітлером", а "персонажем романів Достоєвського".