"Я — триста, я — триста". Репортаж з військового госпіталю

Лікарі дістають уламки з ноги військовослужбовця, Київ, січень 2023 року. Осколкові травми, кажуть хірурги, це поранення з найнеочікуванішою траєкторією: уламок може летіти через спину, ногу, легеню, артерію, кожен випадок різний. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

— Що вас турбує?

— Та все, бляха, турбує. Я не можу зрозуміти чи болить, чи не болить, чи хочу я в туалет, чи не хочу…

— Значить, зробимо операцію і побачимо.

Андрій лежить на операційному столі й періодично стогне від болю. У нього з живота стирчить кілька дренажних трубок, праве стегно скріплене металевим каркасом апарата зовнішньої фіксації.

Андрія кілька днів тому евакуювали з-під Авдіївки з осколковим пораненням спини. Уламок снаряда пройшов через живіт поруч з підшлунковою залозою. Лікар нахиляється над ним, пальпуючи його живіт і Андрій кривить обличчя від болю.

Андрій високий і дужий. Коли лікарка-анестезіолог намагається вдягнути на його обличчя кисневу маску, їй доводиться докласти зусиль. Вона стає навшпиньки, тримаючись руками за його щелепу, підіймає та опускає її, аби Андрій міг дихати через маску, поки не подіє наркоз і мʼязи не розслабляться. Коли Андрій засинає, з радіо на підвіконні відлунюється: "…добрий ранок, Україно, прокидайся вже мала…", — і його інтубують. Хірурги починають роботу.

Паралельно ще у двох операційних лікарі чистять рани, пересаджують кістки, міняють дренажі, розрізають і пришивають шкіру пацієнтам. Щойно для одного з них операція завершується, медсестри починають готувати стіл для наступного. Так минає день за днем у хірургічному відділенні одного з київських військових госпіталів.

Читайте цей матеріал кримськотатарською

Ваня

— Ви вже знаєте, що з вами сьогодні робитимуть лікарі? — запитую в хлопця, який лежить на пересувному медичному ліжку біля оперблока, закутаний в білі простирадла.

— Уранці сказали, що лікуватимуть, а як воно піде, не знаю, — сміється він.

Хлопця звати Ваня, йому 23. На службі він два роки, до 24 лютого служив у Рівненській області. Наприкінці грудня його підрозділ відправили під Бахмут. Там він отримав поранення — ближній бій, сім кульових, пʼять куль пройшли навиліт. Ваня зміг дістатися до точки евакуації, втратив багато крові. Спершу його вивезли у Дружківку, потім евакуювали в Дніпро, а далі — Київ.

Медсестри Ваню везуть у другу операційну. Лікар вводить анестезію і він засинає. З Вані знімають простирадла і накривають тканиною частини тіла, які сьогодні оперувати не будуть.

— Що ми тут будемо робити? — запитує один з лікарів.

— Ревізія, промивка, ВАК, — відповідає інший.

Випадок Вані веде хірург Олексій. Він знімає наліпки з численних поранень. Посічений живіт, таз, ноги. Олексій дістає з ран губки й тампони, відкриваючи оголену плоть.

На операційному столі у медичному госпіталі — двадцятитрирічний Іван. У боях за Бахмут він отримав сім кульових поранень та ще кілька осколкових. Під час цієї операції лікарі дістають з його тіла останню кулю. Київ, січень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов / Суспільне

Коли лікар закінчує чистку поранень, кличе іншого хірурга. Наступний етап — дістати останню кулю, що залишилася у Ваніному тілі. В операційну заходить Віталій Теодорович — начальник операційного блока. Він поправляє окуляри, медсестра допомагає вдягнути йому захисний свинцевий жилет, чистий халат, рукавички, марлеву маску.

— Де вона? — запитує Віталій Теодорович.

— Зараз дізнаємося, — Олексій просить рентгенолога зробити знімок. Куля зайшла глибоко. Щоб зʼясувати її точне місце розташування, рентген доводиться робити кілька разів. Частина медиків, які не працюють у свинцевих жилетах в операційній, мусять щоразу виходити, аби не опромінюватися. Хірурги по черзі засовують руку в рану, намагаючись дістати кулю, але та ховається за стегновою кісткою. Вони міняють щипці, ретрактори, ножиці. Але марно.

— Спробуй ще раз ти, — говорить Віталій Теодорович Олексію і той вкотре занурює пальці в рану. Кілька секунд і кулю кладуть в емальовану миску на приопераційному столику, поруч з брудними інструментами, марлями та бинтами. Медсестра перекладає кулю спершу на чисту повʼязку, а потім в пластиковий пакетик з биркою, на якій записане прізвище Івана.

Хірурги оперують військового в одній з лікарень у Києві, січень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

— Ану покажи палець, — усміхається Віталій Теодорович до Олексія, простягаючи йому долоню в заляпаній кровʼю рукавичці. Олексій притуляє свій палець до пальця колеги.

— О! Довший рівно на довжину кулі, — говорить Віталій Теодорович і лишає Олексія зашивати пацієнта.

— Ваня, чуєш мене, я зараз заберу трубочку! — нахиляється над головою Вані анестезіолог, який має розбудити пацієнта після операції. — Відкривай рота, Іване, трубочку викашлюємо, отак, молодець.

Ваня ще не розплющив очі, але повільно киває на команди анестезіолога. Коли медики перекладають його з операційного столу на кушетку, він тихенько стогне.

— Вань, не спи, відкривай очі, — лагідно просить його медсестра. — Щось болить? Ні? Ну то добре, — говорить вона і штовхає Ваніне ліжко на вихід.

Медсестри одягають та готують хірурга до чергової операції, Київ, січень 2023 року. Нижній шар – важкий захисний свинцевий жилет, аби не отримати опромінення під час рентгену, зверху – стерильний халат та рукавички. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

Хірурги здебільшого оперують поранених військових у парі з колегами. Під час операції вони асистують один одному, консультуються щодо подальших маніпуляції, та, нерідко, жартують або просто розповідають сімейні історії, Київ, січень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

Лікарі завершують останню заплановану на день операцію, Київ, січень 2023 року. Військовий отримав важке осколкове поранення в області тазу. Після операції його поступово виводять з наркозу, згодом – перевезуть у палату. Щодня хірурги у цьому госпіталі проводять щонайменше 15 таких операцій. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Читайте також: "Якщо інвалідність стає для людей приводом закінчити стосунки, це не стосунки". Історія родини ветерана ЗСУ

Сестри

Перш ніж завести наступного пацієнта, медсестри та санітарки прибирають операційну — збирають на підлозі брудне ганчірʼя, використані трубки, тампони, марлі, повʼязки, забирають непотрібні апарати. Ножиці, пінцети, затискачі з попередніх операцій вони скидають через маленьке віконце в стіні до раковини. Далі, уже до чистого приміщення, медсестри заносять важкі металеві коробки з простерилізованими інструментами для наступного лікаря.

Бокси з матеріалом для операцій медсестри готують з вечора до наступного дня. Вони стоять довгими рядами у спеціальній кімнаті, звідки їх несуть до автоклавів — апаратів для стерилізації.

Медсестра Наталя працює в госпіталі з 2007 року, але загалом в неї понад тридцять років сестринської практики. Вона заступає на зміну за двадцять хвилин восьма — виїжджає з дому заздалегідь, бо маршрутки до лікарні ходять рідко і можна запізнитися. Сьогодні Наталя уже відпрацювала дві операції по три години кожна.

Після кожної операції медсестри та санітарки прибирають операційну — збирають на підлозі брудне ганчірʼя, використані трубки, тампони, марлі, повʼязки, забирають непотрібні апарати. Київ, січень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

— Постояти на операції — це пів роботи, але коли операційний день завершується, треба все розібрати, — пояснює Наталя. — Матеріали, білизну, коробочки з інструментами маємо підготувати ми. Ось завтра буде травматологічна операція. Лікар прийшов, написав прізвище пацієнта, а кожну таку коробочку треба теж підписати, завернути в тканину і поставити в автоклав. А це час, бо треба біля нього ще постояти, поки він запуститься. Скільки таких коробок проходить через нас за один день, я не знаю, але дуже багато. Без сестри лікарі не зможуть.

Обід у Наталі, як і в інших медсестер та санітарок, починається після завершення операцій. А далі — ніч. Увечері, коли до Києва прибуває евакуаційний потяг, в госпіталь приїжджають нові пацієнти. Їх потрібно оформити, інколи людину одразу забирають на операцію.

— Спати встигаємо по-різному, — говорить Наталя. — Позаминулу зміну ми взагалі не лягали, тому що остання операція почалася опівночі й завершилася о пів на другу ночі. Далі ми до пʼятої ранку все розбирали й в шостій мали вже накрити новий стерильний стіл на наступний день. Звісно, я втомилася, але така у нас робота. Я можу звільнитися, це мій вибір. Але ми ж розуміємо, яка в країні ситуація, хоч втомився, хоч ні. Нехай я навіть ніч не посплю, але потім я прийду додому і приляжу на свій диван. Нам все одно тут легше, ніж хлопцям, там.

Лікар та медсестра перевозять з операційної до палати стаціонару військового, якому провели планову операцію, Київ, січень 2023 року. Лікарка-анестезіолог на передньому плані чекає доки в операційну завезуть наступного пацієнта, щоб приєднатись до хірургічної команди. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

Вікторія миє хірургічні інструменти після операції. Вона працює медсестрою понад 15 років, Київ, січень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

Читайте також: "Мені пощастило вижити". Три історії військових, які були поранені, але продовжують свою боротьбу

Сапер

У сусідній операційній лежить Вадим. Він ще у свідомості, чекає поки травматологи завершать обхід. Сьогодні у Вадима зі стегна мають дістати малесеньку кісточку і вставити в палець на правій руці.

— Порозкидав трохи кісток рідною Донеччиною, — усміхається Вадим.

Він — сапер. Під час чергового розмінування в Костянтинівці боєприпас здетонував у нього в руках. Пошкодилися пальці, кисті. У госпіталі в Києві Вадим уже півтора місяця. За цей час йому зробили близько одинадцяти операцій. Права рука швидше за все відновиться на 90%, а от ліва більш пошкоджена. Вадим радіє, що він — правша.

Обидві його руки забинтовані. Під бинтами мʼязи, шкіра та кістки напхані металевими гачками та спицями, які травматологи будуть протягом кількох годин діставати, розбирати та викидати. Після того як вони закріплять кісточку, не більше двох сантиметрів довжиною, на фаланзі пальця, стане зрозуміліше, наскільки рухомою буде Вадимова рука.

Але поки Вадим чекає. Анестезіолог Олександр і медсестра Віра готують його до сну.

— Дивися, як у тебе вже вії й брови повідростали, — говорить Олександр Вадиму.

— Так, правда, вухо не чує досі, — відповідає хлопець. — Зате інші рецептори загострилися.

— Так? А ти до ЛОРа звертався? Спиш нормально? Бо я помітив, ти схуд.

— Ага, десь на 12 кілограмів. Сплю нормально, якщо рука не болить. Але зараз Віра заллє в мене коктейльчик і я засну. Правильно, Віро?

— Все так, — підтверджує медсестра, схиляючись над журналом введення наркотичних препаратів.

— Це найприємніша частина операції, коли засинаєш, — каже Олександр.

— Ні, — заперечує Вадим. — Найприємніша, коли пацієнт уже в палаті, але знеболювальні діють і ще нічого не болить.

Хірурги-травматологи дістають зі стегна військовослужбовця маленьку кісточку, яку вони мають вставити в палець на його правій руці, Київ, січень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

Після того як лікарі закріплять кісточку, не більше двох сантиметрів довжиною, на фаланзі пальця, стане зрозуміліше, наскільки рухомою буде Вадимова рука. Київ, січень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Читайте також: "Людино-машина для руйнації ворога" — інтерв’ю з військовослужбовцем до дня ЗСУ

На колесах

У стаціонарі спокійніше, ніж в оперблоці. Медсестри ходять між палатами, перевіряючи крапельниці пацієнтів. Під кабінетами лікарів чекають чоловіки на милицях та візках.

Біля одного з кабінетів на візку сидить Коля. Він розкладає на кушетці бинти для перевʼязок — допомагає медсестрам. У госпіталі Коля вже півтора місяця. Він підірвався на міні на Київщині, після чого йому ампутували частину ноги.

— Область була під окупацією півтора-два місяці й там багато після росіян спадку лишилося, — каже Коля. — Я зрізав деревину в лісі, вона впала, я вирішив перейти на другу сторону дерева. Пила була заведена, я навіть не почув ніякого клацання. Наступив, вибух — пилка в одну сторону, а я на дерево полетів. Зі мною були помічники, зразу витягнули, вділи турнікети й в лікарню.

Коля весь час був при свідомості. Через вибухову хвилю його нога розкрилася, в рану потрапив бруд, пил, каміння. Чоловік памʼятає, як вперше побачив свої ноги та почав відтирати їх снігом, памʼятає, як його вантажили в машину, як лікарі розрізали штани. Вимкнувся вже тоді, коли на нього вділи кисневу маску.

— Я не знаю, чи часто бувають такі випадки, — говорить Коля. — Але мій командир розповідав, що того ж дня хлопці в Чорнобилі підірвалися на машині. В лісі підриваються, на полях підриваються. Мені пропонували лишити ногу, але сказали, що я з лікарень не вилазитиму і зможу ставати лише на пальці стопи. Тому я погодився на ампутацію. Далі чекаємо поки нога загоїться і ставитимемо протез.

Хірурги оглядають та промивають рану на нозі військового, аби уникнути ризику запалення. За словами лікарів цього госпіталю, здебільшого їм доводиться працювати з осколковими та кульовими пораненнями. Київ, січень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

З сусідньої палати виїжджає ще один пацієнт на візку. Його звати Григорій. Він втратив кілька пальців ноги під Бахмутом — міна влетіла у будівлю, де Гриша був з побратимами й розірвалася поряд з ним. Він вважає, йому пощастило, бо якби міна пролетіла трохи далі, військові могли б загинути.

— Я у війську з 25 лютого, помічник кулеметника. До цього не мав стосунку до армії, ким тільки не працював. Але треба було йти, то я й пішов, — розповідає Гриша. — 10 березня ми вже були на Луганщині, пересувалися по Сіверському Донцю. А потім ротація. 20 грудня ми заїхали на позицію під Бахмут. Там уже нас трошки порідили. Шостого січня був ближній бій і щось прилетіло мені під ноги.

Побратими наклали Гриші турнікети, винесли на евакуацію. За три години після поранення його зареєстрували на стабілізаційному пункті. Далі на Дніпро і в Київ.

— Коли проїжджали Бахмут і заїжджали на позиції, бачили наскільки росіян багато, — говорить Гриша. — Вони лізуть так тупо — один за одним, замінованим полем. Один підривається, інший іде повз труп. Другий підривається, третій іде далі. Інколи відступають, але переважно лізуть і лізуть. Що з моїми побратимами? Одні двохсоті, одні трьохсоті, одні в отказ. Я з ними спілкуюся. Але що там лишилося від нашої застави, не знаю.

Гриша з Колею їдуть вздовж коридору на балкон. Відчиняють незручні двері, протискаються у вузьку пройму. На балконі розʼїжджаються у різні сторони, аби протиснутися до кутка. Два візки одночасно у проході розминутися не можуть.

Процедура дренування (промивання) ран у щойно прооперованого військового, Київ, січень 2023 року. Усі післяопераційні процедури дуже важливі, кажуть лікарі, бо навіть після планових операцій залишаються ризики, зокрема кровотечі. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

Медсестра Наталія показує уламок, який хірурги щойно дістали з ноги військового, Київ, січень 2023 року. Лікарі розповідають: у тілі після поранення можуть залишатись десятки уламків, з якими військові спокійно живуть, якщо ці частинки не загрожують здоров'ю та життю. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Читайте також: Випалені руїни, загиблі та вцілілі цивільні, втомлені військові — фоторепортаж із Бахмута

Побратим

У крайній палаті від балкона гамірно. Чоловіки на ліжках перемовляються між собою, жартують. Усіх трьох доставили в госпіталь з бахмутського напрямку.

— Звідки мене вивезли? З лісу. Бахмут — це не конкретне місце, — сміється Богдан.

Він лежить біля вікна і помітно, що на ліжку вміщається не у весь зріст. До судин на грудині в нього підʼєднані катетери, на брові пластир, рану на гомілці закриває велика біла наліпка. Богдан показує на телефоні фото поранення ноги — розкритий квіткою оголений мʼяз.

Він був три роки на контракті, аж поки кілька днів тому під час завдання за кілька метрів від нього впав снаряд.

— Була ніч, почався обстріл і ми пішли на підсилення передових точок. Після мінометного обстрілу, як правило, слідує штурм піхоти. Ще одного товариша, старшого за званням, поранило першим, але він був мобільним, без масивної кровотечі, міг пересуватися і віддав наказ займати кругову оборону. Я зупинився, обернувся до напарника і міна прилетіла справа десь за два метри від мене. Мене перевернуло, я відчув удар в ногу, я лежу, кричу в радіостанцію: "Я — триста, я — триста". Болю ще не було. Він так почав поступово вилазити протягом тридцяти секунд. Я відчув, що весь мокрий, кров текла. Хлопці підбігли, я став знімати екіпірування, вони наклали турнікет, розрізали одяг, надали допомогу.

Маршрут евакуації був типовим — з посадки в польовий госпіталь, потім в райлікарню, далі на Дніпро і за тим до Києва.

Військовослужбовець Богдан показує відео з перев'язки рани на його нозі, Київ, січень 2023 року. Він переймається, наскільки повноцінно буде функціонувати нога, бо хоче якнайшвидше повернутись на фронт. Згадуючи евакуацію з поля бою, Богдан не може стримати сліз. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

— Я не знаю, як це розписати без емоцій, — говорить Богдан. — Від точки поранення до медеваку півтора кілометра. Ніч, ліс, мене несуть на ношах. Там хащі, скільки часу це тривало, я не знаю. Загружають в броньовик і американськими гірками везуть ще кудись. Вигружають в інший медевак, там ставлять катетери, заливають якимись препаратами, повідомляють далі. Той товариш, якого поранили першим, їхав в медеваку зі мною. Він навіть допомагав мене з лісу виносити. Я важу 90 кілограмів. Памʼятаю, що побратими ще відбивалися, коли несли мене, міняли руки…

Богдан замовкає і відвертається до стіни. Прикриває обличчя маленькою жовтою подушкою і, намагаючись заспокоїтися, глибоко дихає.

— Щас! Хочете розкажу анекдот? — повертається знову, намагаючись усміхнутися. — Пацієнт питає у лікаря: "Докторе, а я буду ходити?" А доктор відповідає: "Будете пацієнте, але тільки під себе".

Медсестра міняє крапельницю військовому Георгію, Київ, січень 2023 року. У січні під час ближніх боїв за Бахмут він отримав поранення та втратив кілька пальців на нозі. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне
Читайте також: "Побратими змінюються на очах". Як військовому впоратися зі стресом на передовій

Моральна черга

В оперблоці хірурги завершують оперувати Андрія, якого евакуювали з-під Авдіївки. Осколок, яким його поранило, досі лишається в животі — уламок зайшов біля підшлункової залози, поряд з великим сплетінням судин і дістати його не так просто. Але після чистки дренажів і ран, Андрію має стати легше.

Андрій — пацієнт Віталія Теодоровича. Після завершення операції Віталій Теодорович допомагає перекласти дужого пацієнта з операційного стола на ліжко, піднімаючи його ногу за апарат зовнішньої фіксації.

Уже другу добу Віталій Теодорович на роботі. Він іде до себе в кабінет, знімає маску, сідає за стіл і починає перебирати папери. На сьогодні в оперблоці заплановано 14 операцій, на завтра — 15. Це лише планові.

Хірург та його асистент проводять операцію на нозі пораненого військового, Київ, січень 2023 року. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

— У порівнянні з березнем-квітнем, коли весь персонал два місяці ночував в лікарні, зараз у нас стабільна робота, — говорить він. — Ми встигаємо спати і їздити додому відпочити, але так склалося, що два дні тому привезли нових важких пацієнтів, черговий лікар їх приймав до четвертої ранку і треба було з ними швидко щось робити. Оскільки я на тижні двох пацієнтів виписав, була моя моральна черга двох взяти.

— Віталій Теодорович, там пацієнт… — заходить в його кабінет медсестра.

— Так, я знаю, 10 хвилин і я його заберу, — відповідає лікар і повертається до мене. — Пацієнти надходять з Дніпра, з Вінниці або з Черкас. Ми вже четвертий рівень спеціалізованої допомоги. Тобто перший це поле бою, далі місцева лікарня, потім госпіталь в Дніпрі й ми. Найпоширеніші напрямки, з яких до нас надходять люди зараз — Бахмут, Соледар, Красна Гора.

Віталій Теодорович на 10 секунд відволікається на телефонний дзвінок і продовжує:

— Пацієнти усі різні. Осколкова травма, кульова — це поранення, траєкторію якого неможливо продумати. Уламок може летіти через спину, ногу, легеню, артерію. Тому кожен випадок інакший. Та й самі солдати, як пацієнти теж різні, як особистості. Хоч як поранені вони для нас однаково важливі. Так, алло! — знімає слухавку лікар. — Це хто говорить? Так, це можливо. Давайте завтра. До побачення.

Хірурги разом із медсестрами перекладають військового з операційного столу на ліжко, Київ, січень 2023 року. Операція тривала кілька годин. Боєць був поранений на Донбасі під час обстрілу, розповідають лікарі: ударною хвилею його відкинуло і придавило між автівкою та стіною. Хлопець отримав важку травму в області тазу. Фото: Тарас Ібрагімов/Суспільне

— Про що ми говорили? Про пацієнтів. Був у нас хлопець, якому в травні відірвало обидві ноги — вивозив з товаришем пораненого і потрапив під ракетний обстріл. Він був у важкому психологічному стані й розповів, що коли зрозумів, що не має двох ніг, хотів накрити себе гранатою та й по всьому. Але він був дуже рефлексивний, багато говорив з іншими людьми. Йому зробили вісімнадцять операцій на ногах, кістка була обпечена, куксаКукса, або кукоть, — частина кінцівки, що залишається після ампутації довго заживала і він все ніяк не міг протезуватися. Проте ми його виписали з фотографіями, майже святково, 25 січня. Він був одним з моїх найдовших пацієнтів. Але в цій роботі головне — терпіння. Як для лікаря, так і для пацієнта.

Поки ми говоримо, Андрій поступово приходить до тями. Він легенько впирається ступнями в бильце ліжка, повільно відкриває повіки й запитує в анестезіолога:

— Лікарю, щось пішло не так?

— Ні, все пройшло добре.

— Серйозно? — трохи по-дитячому уточнює Андрій.

— Серйозно, — впевнено відповідає лікар.