"Орк побачив консерви для собак. Каже: "Це ми собі візьмемо" — волонтер, що врятував понад 200 людей на Київщині

Волонтер і колишній казахський правозахисник Костянтин Гудаускус допомагав евакуйовувати людей з Бучі під час окупації російськими військами Київщини. Київ, 16 вересеня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

У квартирі волонтера Костянтина Гудаускаса на стіні розвішані списки з іменами людей, їхніми номерами телефонів і адресами. Це ті, кого від початку повномасштабного вторгнення Росії Костянтин евакуйовував із тимчасмово окупованих Бучі, Ворзеля, Гостомеля. "Списки життя" — так він їх називає і знімати не планує.

Коли 24 лютого на територію Київської області зайшли російські військові, чоловік почав вивозити людей із охоплених війною населених пунктів Київщини. Загалом врятував 203 людини. У розмові з Суспільним Костянтин пригадав, через що довелося пройти під час евакуації людей, і розповів, чим живе зараз, — через майже пів року після деокупації Київської області.

"Я звідси їхав у абсолютній ейфорії"

Костянтин Гудаускас — у минулому журналіст і правозихісник з Казахстану з литовським корінням. До України переїхав у 2019 році. Тоді, після президентських виборів у Казахстані, він зазнав політичних переслідувань, постав перед судом. "Але за підтримки світової спільноти, іноземних правозахисних організацій, я виграв всі суди. І мені сказали: у вас є зовсім мало часу, щоб покинути країну", — розповідає Костянтин.

Незадовго до подій у Казахстані друзі запросили чоловіка в Україну, на інавгурацію президента Володимира Зеленського.

"Коли я приїхав з країни, де до президента просто підійти неможливо, тут на Грушевського біля Верховної Ради була доріжка, по якій ішла обрана народом з народу людина. Цей дух свободи! І я їхав звідси в абсолютній ейфорії, що країна, яка була в радянському таборі, змогла вирватися, де суспільство має чітку громадянську позицію, де є політична конкуренція", — розповідає він.

Саме через цей дух свободи, каже чоловік, і обрав Україну для подальшого проживання. Подав документи на політичний захист і почав життя з нуля. Протягом трьох років Костянтин розвивав бізнес, придбав автомобіль та квартиру в Бучі.

"Я мешкав у прекрасному місці. Пишався тим, що я зміг там придбати житло. З моєї квартири відкривався вид на Гостомельський аеропорт. Я бачив "Мрію" частіше, ніж інші",  — розповідає Костянтин.

24 лютого. Перша евакуація

"24 лютого, коли це все почалося, я бачив, як бомбили "Мрію", вона була в ангарі. Для мене це була особиста трагедія. Наче вбили мого найкращого друга. У мене така злість була тоді. Ну як? Яке варварство! Потім у Гостомелі були бої", — згадує Костянтин перший день повномасштабного вторгнення Росії.

У перші дні повномасштабного вторгнення російські війська обстріляли ангар у Гостомелі і спалили найбільший літак світу АН-225 "Мрія", який у той час був на летовищі. На фото: зруйнована "Мрія", якою її побачили військові та журналісти після звільнення Київщини, 5 квітня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Так виглядав Гостомельський аеродром після масованих авіаційних та артилерійських обстрілів під час окупації. Фотографія зроблена після звільнення Київщини українськими військами, 5 квітня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Невдовзі до чоловіка по допомогу звернулася активістка Гайде Різаєва і попросила вивезти з Димера вагітну жінку з трьома маленькими дітьми. І саме паспорт громадянина Казахстану мав би допомогти волонтеру проїхати пости російських військових.

"Наша свідомість, вона ж не перебудовується. Я сів у автівку і поїхав через Гостомель. Це найкоротший шлях — через Іванків на Димер. Добре, що в Гостомелі на мене вийшли ЗСУ. Якби це були росіяни, я б з вами зараз не спілкувався. Я навіть ще і прямий ефір вів, уявляєте, у себе у Фейсбуці! Взагалі розуміння того, що відбувається, прийшло до мене на третій день, коли міна прилетіла в машину. Тоді я зрозумів, що це війна з реальними загрозами", — розповідає Костянтин.

На посту російських солдатів волонтер показав казахський паспорт і сказав, що їде в Димер по свою дружину з дітьми, щоб відправити їх у Казахстан.

"І вони мене пропустили. Я заїхав туди. Там була та жінка і діточки. Я їм сказав, що їм потрібно викинути документи. Дітям сказав: "Поки ви не побачите свого батька, мене називаєте "тато". Це важливо, так просив ваш батько. Коли ми виїжджали, нас зупиняли кілька разів. Я говорив, це моя жінка, мої діти. "А де документи?", — питають. Я відповідаю: "Снаряд влучив у будинок. Там все залишилося". І це спрацювало.

У районі площі Шевченка їх зустрічав батько. Він спитав: "Чим я можу віддячити за порятунок сім'ї?" Я сказав: "Там ще багато людей. Допоможіть мені, дайте якогось куратора". Це зіграло вирішальну роль, бо мені казали, якими дорогами їхати, для мене щоразу придумували історії. Мені давали паролі, тому що мало було заїхати туди, звідти треба було й повернутися", — пригадує Костянтин.

Ще до війни Костянтин подав документи на політичний захист в Україні і почав нове життя в Бучі: розвивав бізнес, придбав автомобіль та квартиру. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Костянтин Гудаускас загалом врятував 203 людини за час окупації. Він показує збережені фотографії дітей, яких йому навесні вдалось вивезти з-під обстрілів на Київщині. Київ, 16 вересня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Читайте також: "Вони не були готові" — Юсов про контрнаступ на Харківщині, рух опору та настрої колаборантів

Евакуація героя України з окупованого Ворзеля

Серед тих, кого евакуював Костянтин Гудаускас, — український композитор, лауреат Шевченківської Премії, герой України Ігор Поклад.

"Я знав, хто такий Поклад, знав його музику. І коли я прочитав у Фейсбуці про те, що відомий український композитор знаходиться в підвалі свого дому і ніхто не може його звідти вивезти, подумав, що потрібно щось робити", — говорить Костянтин.

Тоді чоловік вирушив у Ворзель, заздалегідь узгодивши маршрут з розвідниками.

"Сказати, що орки були вражені, нічого не сказати. Вони ошаленіли. Я вийшов з машини, вони оточили мене. Потім побачили казахські документи й кажуть: "Ми тебе не пропустимо, евакуації немає, з нами нічого не узгоджено. Я їм: "Хлопці, командира покличте, я хочу з ним поговорити, бо приїхав вивезти літніх людей".  Командир поговорив зі мною, потім подзвонив ще одному. І приїхав ФСБшник. У Ворзелі був штаб ФСБ. Він зі мною також поспілкувався, запитав, звідки я, де народився, де вчився, а я вчився у Росії. І було декілька запитань перевірочних. Каже: "Ось, я теж в цьому місті жив", і називає адресу площі, а на цій площі нічого немає, окрім драмтеатру. Я йому кажу: "Ви, мабуть, в театрі жили". Він посміхнувся: "Добре" і пропустив мене".

Коли Костянтин приїхав до будинку, де жив Поклад, пояснив дружині композитора Світлані, що сам з Казахстану і відвезе їх у безпечне місце.

"Світлана каже: "У нас собаки". Я кажу: "Та й собак заберем". Насправді вони речі не брали, взяли тільки пігулки і орден "Героя України". Я кажу: "Нас за нього розстріляють". Вона: "Це дуже важливо для Ігоря Дмитровича, це єдиний орден, який він сам отримав". Ми його поклали в сумку, закинули у багажник, а зверху посадили собаку, Боню, лабрадора. І виїхали. На блокпосту, коли орк відкрив багажник, то звідти Боня… ну, лабрадори, вони ж такі, знаєте, і той не очікував, що він дружелюбний. Погладив його і каже мені: "І ти через цю старість сюди їхав, ризикуючи життям?", — говорить Костянтин.

Після деокупації Київської області у будинку композитора виявили кілька розтяжок.

"У будинку Ігоря Дмитровича багато афіш, нагород. У його кабінеті висять фотографії з людьми, які колись для Росії були іконами: Кобзон, Пугачова, Гвердцителі тощо. І росіяни, розуміючи, де вони живуть, після себе в кабінеті Ігоря Дмитровича залишили розтяжку. І в підвалі розтяжка. Вони хотіли, щоб композитор помер. Яке ж варварство!".

Костянтин з врятованим ним українським композитором Ігорем Покладом і його дружиною Світланою. Фото: з особистого архіву Костянтина Гудаускуса
Читайте також: "Докторе, заховайте мої документи. Спаліть форму" — як працює під окупацією лікарня в Снігурівці

"Холод від дула я й досі відчуваю на потилиці"

Невдовзі до Костянтина Гудаускаса приєдналися й інші волонтери. Серед таких — викладачка Інституту міжнародних відносин Оксана Черцова.

"Я ж не знав Ворзель, і навігації не було. Приїжджав до Оксани, казав: такі-то й такі-то адреси, звідти треба забрати людей. Вона сідала до мене в машину, ми їхали й знаходили цих людей".

Під час однієї з таких поїздок волонтерам назустріч їхала колона з російськими військовими. Вони відкрили вогонь.

"Ми вийшли з піднятими вгору руками, я тримав у руках документи. Але вони поклали нас на землю, побили. Холод від дула я й досі відчуваю на потилиці. Тоді думав: "Ну, все".

Один з них спитав, чи є мені щось сказати. Я сказав, що був готовий, коли їхав сюди, до того, щоб померти. Він вистрілив над головою, але мені здавалося, що в мене. Знаєте, я ж не військовий. Це як у кіно, напевне, люди ж не відчувають болю, коли в них стріляють. Я думав, уже все. Але він сказав: "Живи" і пішов", — пригадує волонтер.

Костянтин Гудаускас з бійцями Тероборони на Київщині. Фото: з особистого архіву Костянтина Гудаускуса
Читайте також: Високопілля під час окупації та після звільнення від росіян — інтерв’ю з головою громади

"Їхня колорадська стрічка просто повсюди була – на касках, на рукавах"

У Бучі на території Кінно-спортивного клубу російські військові облаштували шпиталь. Кілька коней, які там були, застрелили. Решта — втекли. Разом з місцевими цих коней вдалося зібрати.

"Я возив корм коням у мішках. А потім, на блокпосту, орк побачив хороші німецькі консерви для собак. Каже: "О! Це ми собі візьмемо". Ну, я думаю, тварини у нього є. Забрали упаковку, там, здається, дванадцять банок було. Наступного дня він мені каже: "А є ще такі?" Я кажу: "Це гуманітарка була, немає". Він: "Якщо буде — привези, дуже смачні". І я очманів! Думаю: "Господи, люди голодують у Ворзелі, але собачого корму не їдять, а тут..." Говорю: "Слухай, а може, я сало, хліб привезу?" Він: "А що, можна?" Кажу: "Якщо ти пропустиш для людей, то я й тобі привезу", — розповідає Костянтин.

У Києві волонтер купив сала і свіжого хліба і повіз на російський блокпост.

"Цих орків вже немає в живих, повиздихали. Вони казали, що ніколи не їли такого хліба і сала. От ціна, яка була для того, щоб завезти людям гуманітарку. Потім у них не було цигарок. Були моменти, коли я вивозив людей, у яких не було документів, і цигарки були валютою. Таких військових ніколи не бачив — брудні, в кедах якихось. Те, що він військовий, казала тільки зброя. І ця їхня колорадська стрічка, вона просто повсюди була — на касках, на рукавах. Таке відчуття було, наче ялинку вбрали", — пригадує волонтер.

Спалена російська техніка на одній з центральній вулиць у Бучі на Київщині, 5 квітня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Читайте також: "Де мій Віталік?". Три історії про воєнні злочини росіян в Україні та чому вони загрожують світовій безпеці

Про любов до українського прапора

Костянтин Гудаускас зберігає вдома кілька українських прапорів. Один із них розгорнув на вершині Говерли на День Незалежності. Синьо-жовтий стяг висів у вікні його квартири в Бучі, коли туди зайшли російські військові.

"Сусіди приходили до мене і казали, щоб я прибрав, бо через це може прилетіти. Я кажу: "Ну як, це ж український прапор…" Я його потім підняв його над вільним Ворзелем.

Після того мені багато прапорів прислали. Люди писали: "Прошу підняти цей прапор над Донецьком, Луганськом". У мене є прапор, який мені подарувала сім'я з Луганська. Це був День захисту дітей, ми робили свято. Прийшла родина, вони евакуювалися з Луганська у 2015 році і вивезли цей прапор. Це все, що найдорожче в їхній сім'ї було. І вони сказали: "У нас до вас велике прохання: поверніть його в Луганськ". Я обіцяв і це треба зробити. Я, звичайно, молюся за наші ЗСУ і вірю, що ми обов'язково піднімемо прапор і над Луганськом, і над Кримом. Підняти прапор над Кримом — це не мрія, а мета.

Костянтин Гудаускас зберігає вдома кілька українських прапорів. Один із них висів у вікні його квартири в Бучі, коли туди зайшли російські військові. Київ, 16 вересня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне
Читайте також: "Складно пояснити дитині, чому маємо бігти у підвал, коли виє сирена". Навчання в школах і садочках Київщини

"Я пам'ятаю адреси, за якими забирав людей"

З більшістю врятованих з евакуації людей Костянтин Гудаускас досі спілкується. На його честь називають новонароджених синів, запрошують стати хрещеним батьком.

"Варили каву на багатті, під кулями. Знали, що я приїду. І це була найсмачніша кава в моєму житті. Одна баба Тая — їй 76 років — смажила котлети на мангалі для мене. Люди так тепло, навіть в цих нестерпних людських умовах, мене зустрічали. Це українська гостинність. Зараз у Ворзелі кожен другий будинок — моїх рідних. Я часто там буваю, ми разом святкуємо багато свят. Якщо до війни у мене було багато друзів в Україні, то зараз стало багато рідних", — каже волонтер і вказує на стіну, на якій висять аркуші зі списками людей, з їхніми адресами, номерами телефонів.

На стіні у київській квартирі Костянтина розвішані списки з іменами людей, їхніми номерами телефонів і адресами, Київ, 16 вересня 2022 року. У списках ті, кому волонтер допомагав виїхати із окупованих російськими військами містечок і сіл на Київщині. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

"Я їх не прибираю. Це списки життя, списки людей, яких вдалося врятувати. Тут прізвище, адреса, номер телефону. З цими папірцями я їздив. Тут є відмітки, коли ми приїжджали. Бувало, людей вже не було серед живих. Ми заходили в будинок, а люди були вбиті. Безперечно, я це збережу на все життя, щоб дітям і онукам розповідати, чого вартує людське життя. Я пам'ятаю і знаю кожного за ім'ям, прізвищем, пам'ятаю адреси, за якими забирав людей. З першої евакуації до останньої пам'ятаю кожну адресу, кожне подвір'я, по хвилинах пам'ятаю, що відбувалося тоді. Це важко забути", — розповідає Костянтин.

Костянтин досі спілкується з більшістю людей, яких йому вдялось врятовати з евакуації навесні. Фото: з особистого архіву Костянтина Гудаускуса
Читайте також: "Буча буде однією з перших справ, де росіян судитимуть на міжнародному рівні" — ексслідчий ООН Марк Гарласко

"З таким ненормальним сусідом треба готуватися до найгіршого"

Нещодавно Костянтин Гудаускас спільно з родиною композитора Ігоря Поклада відкрили міжнародний гуманітарний фонд Bucha Help, щоб допомагати тим людям, які через російську військову агресію залишилися без даху над головою. До 2023 року планується звести два двоповерхових будинки, щоб заселити туди 16 родин загиблих військових. Уже залили фундамент, розповідає волонтер.

"Це недалеко від Ворзеля і Бучі. У бік Бородянки є котеджне містечко "Біг Бен". За короткий проміжок часу був розроблений проєкт, проведені узгодження, отримані дозволи. Думаю, ці хлопці мужністю та відважністю заслужили, щоб їхні діти жили у домівках. Це двоповерхова будівля з бомбосховищем для кожної квартири. Тепер у нас такі реалії. Ми повинні жити, як ізраїльтяни, бо з таким ненормальним сусідом треба готуватися, як-то кажуть, до найгіршого, щоб було найкраще".

Читайте також

"У Донецьку — тиша". Як живуть люди, що опинилися в російській окупації до 24 лютого

"Країна щасливих людей". Історії з центру для переселенців у Миколаєві

Журналіст Костянтин Риженко про виїзд з Херсона, референдум, колаборантів та партизанський рух

Батька чотирьох дітей закатували росіяни на Херсонщині. Спогади родини