"Вийду на балкон і буду дулі тикати тим безпілотникам". Як Київ оговтується від атаки дронів-камікадзе

Унаслідок російської атаки столиці дронами-камікадзе був пошкоджений 120-річний будинок, який є частиною київської історичної забудови. Під його завалами опинилися люди, четверо – загинули. Київ, 17 жовтня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Перші вибухи 17 жовтня в одному з центральних районів Києва пролунали близько сьомої ранку — іранські дрони-камікадзе, які використовує Росія, влучили в нежитлову будівлю. Ще до закінчення повітряної тривоги на місце виїхали рятувальники та поліція, однак близько 8:15 усім службам, що вже приїхали, довелося евакуюватися в укриття, оскільки ще два безпілотники рухалися у тому ж напрямку, що й попередні два.

Унаслідок повторної атаки, один з дронів влучив у 120-річний житловий будинок. Кутова частина будівлі обвалилася. Під завалами опинилися мешканці. Девʼятнадцятьох людей рятувальникам вдалося евакуювати, ще четверо загинули. Постраждали також двоє рятувальників. Один в шоковому стані після вибуху, другий отримав перелом руки.

Територія довкола напівзруйнованого будинку огороджена біло-червоною стрічкою. Ближче до будівлі нікого не пускають поліцейські. Двоє з них сидять на парапеті поблизу, біля них — уламки безпілотників у білих мішках. Поруч рятувальники дозаправляють пожежну машину водою. А за огороджувальною стрічкою сірими клубами підіймається дим.

Женя і бабуся

За годину після відбою повітряної тривоги, поліцейські допускають журналістів до будинку. Кут старенької будівлі обвалений вщент, рештки верхніх поверхів лежать на першому поверсі. Від цієї купи ще підіймається дим. Вулицею розкидані уламки скла, гілки дерев, шматки деревʼяних рам від вікон, усюди тече вода. На вітрі пурхають книжкові сторінки та листівки — рештки мирного життя.

Поруч на помаранчевих ношах у чорному мішку лежить тіло першого загиблого, якого вдалося дістати з-під завалів. Біля нього поліцейський чекає на приїзд спеціальних служб, які заберуть тіло, і коментарів не дає.

Тим часом рятувальники починають спускати на пожежній кабіні вцілілу жінку з третього поверху. Їй 84 роки, замотана в біло-рожеву хустину, а в руках тримає тканинний вузлик з уцілілими речами. Рятувальники передають жінку людям в яскраво-червоних куртках — волонтерам загонів швидкого реагування Українського Товариства Червоного Хреста. Ті перекладають її на ноші, дають кисневу маску і несуть подалі від будівлі. Машини швидких чекають за кілька метрів.

Рятувальники несуть врятовану з-під завалів будинку жінку, Київ, 17 жовтня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

— Куди ви мене тягнете? Я нікуди не хочу йти… — кволо говорить бабуся волонтерам, раз у раз зриваючи з себе кисневу маску. Її губи посірілі від гару.

— Пані, не зривайте, будь ласка, маску, вона вам потрібна! — вмовляє її один з волонтерів. Він посміхається до жінки й намагається її заспокоїти.

— Як вас звати? — запитує. — Я — Женя, а ви?

Бабуся відповідає Жені щось незрозуміле. Вона погано говорить і міцно тримається руками за свій вузлик. Женя продовжує лагідно вмовляти її тримати кисневу маску на обличчі, аж поки волонтери не доносять бабусю до медиків.

— А тепер обережно, ми будемо вас перекладати на каталку, — каже Женя бабусі. — Приготувалися! РАЗ! — бабуся вдихає, коли її підіймають, а потім полегшено видихає, опиняючися на ношах.

— Дякую, слава Богу! — все так само кволо говорить вона.

Вціліла 84-річна жінка тримає тканинний вузлик з уцілілими речами, Київ, 17 жовтня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

— Бачите, вона не дуже добре орієнтується, що відбувається. Можливо, через вік, але швидше за все надихалася диму, поки її діставали. Думаю, їй ще треба буде до лікарні. Першого дістали теж рятувальники, але, на жаль, врятувати його не вдалося, — говорить Женя, проходячи повз тіло загиблого в чорному мішку поруч з яким досі чергує поліцейський.

Женя повертається до будинку. Рятувальники продовжують шукати під завалами людей.

Читайте також: Гучний звук та низька висота польоту. Як розпізнати і врятуватися від дронів-камікадзе
Чоловіка, якого знайшли рятувальники серед уламків будинку, медикам врятувати не вдалось, Київ, 17 жовтня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Петро і Філя

Усього з-під завалів рятувальники дістали чотирьох загиблих. Чоловік і дружина по 34 років, жінка була на шостому місяці вагітності. Ще один чоловік, тіло якого дістали близько другої години дня. А також 59-річна жінка, яку притисло руїнами будинку.

З однієї з квартир вдалося врятувати кицьку Філю. Загорнута в термоковдру мокра і перелякана Філя несамовито нявкала на руках у рятувальника, який передавав кицьку дочці жінки, що досі знаходиться під завалами.

— Зі мною все гаразд, але коментарів давати не хочу і казати своє імʼя теж не хочу. Я сьогодні втратила абсолютно все, — каже жінка у запилюженій куртці й повертається до журналістів спиною, пригортаючи до себе кицьку.

Філю дістав з квартири 22-річний рятувальник Петро.

— Ми приїхали на місце одразу, — говорить Петро. — А потім дали команду "Повітря", бо почали летіти ще безпілотники. Ми були одразу за цим будинком, в який влучив один дрон і стали тікати в укриття. Не встигли добігти, як пролунали вибухи. Дрон влучив лише в частину будинку, тому велику кількість мешканців нам вдалося врятувати. Трохи правіше і загинули б усі.

Петро служить в ДСНС три роки. Після школи пішов у військове училище, склав присягу збройним силам. А потім почав роботу в ДСНС. Завдання його загону — гірські пошуково-рятувальні роботи. У Києві це переважно робота в тунелях метрополітену. Спочатку війни рятувальники пройшли додаткову підготовку, аби працювати на розборах завалів після російських обстрілів.

— Але я повернувся на службу рятувальником в березні, бо спершу записався в добровольче угрупування в Ірпені. Там був жах. У нас не було зброї, ми на легковушці один раз проривалися в оточення, щоб забрати звідти наших військових. Далі працював на розборі завалів в Києві, в області, ось два тижні тому повернулися з відрядження в Ізюмі. Тепер тут.

Петро спирається на запарковану на тротуарі машину і сідає на траву. Після ранкової роботи в нього крутиться голова.

— Медики сказали, нічого страшного, просто надихався диму. Треба попити води й трошки перепочити.

— Не було такого, що за останні місяці хотілося покинути службу? — запитую його.

— Ви знаєте, ні. Ну, а хто крім нас? — посміхається Петро.

Читайте також: Житло припинило своє існування. Як відбудовують знищені російськими обстрілами будинки
Рятувальники працюють на місці влучання дрону, запущеного російськими військовими, у житловий будинок в центрі Києва, 17 жовтня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Тетяна і Юрій

Трохи на віддалі від будинку волонтери розгорнули біле шатро з їжею та водою для рятувальників. Ще кілька волонтерів ходять поміж рятувальників, що працюють під будинком, і роздають пластикові пляшки.

За біло-червоною огороджувальною стрічкою стоять люди. Мешканців сусідніх будинків серед натовпу можна розрізнити за одягом — багато хто повиходив з квартир у тому, в чому були. Дівчина в куртці, накинутій поверх рожевої піжами, вийшла вигуляти собаку. Чоловік в синій куртці — перевірити чи все гаразд з його автівкою.

Тетяна з чоловіком Юрієм живуть у будинку на розі сусідньої вулиці. Вони стоять за поліцейською огорожею, намагаючись дізнатися, що трапилося.

— Боже, який жах! Я не можу повірити! Ми ж тут на районі одне одного знаємо, з усіма завжди вітаємося. Як у селі, тільки в Києві. Здрастє! — киває низенька жінка іншій, яка проходить вздовж біло-червоної стрічки.

Сьогодні вранці Юрій рано вийшов на роботу, а Тетяна лишилася вдома.

— Я сів в тролейбус, а потім почалася повітряна тривога, — розповідає Юрій. — Тролейбус зупинився і я пішов далі пішки. Аж тут два вибухи…

— А я вдома сиджу, чую щось гупнуло, ми з сином пішли в коридор… — каже Тетяна.

— …я їй дзвоню, дізнатися чи все добре, не можу додзвонитися…

— … а мені якраз мати подзвонила. Вона живе в області. Каже мені, у вас там знову бомблять?

— Я йду далі на роботу, — продовжує Юрій. — Аж тут чую такий звук, знаєте, як мопед дзижчить і ще два вибухи сильніших.

— У мене вазони підскочили на підвіконні й впали. Але знаєте, так впали, наче їх хто переставив просто на підлогу. Жоден не розбився.

— Я дійшов на роботу і нас там усіх спустили в укриття.

— … а я з мамою говорю. Вона мені каже, може ти підеш в якесь укриття, типу в підвал. Я кажу, не хочу в підвал. Тим паче звуки вибухів були такі глухі. Бо коли через дорогу минулого понеділка ракета прилетіла, тут таке було… В підʼїзді навіть вікна повилітали. У нас не вилетіли, бо були напіввідкриті. Тому тільки рамою гупнули. Я тоді в ванній лежала. Люблю у ванній полежати.

— Уже пізніше я додзвонився до неї. Вона сказала, що в порядку…

— …бо я з мамою довго говорила. Вона мене питає, а що я тепер далі робитиму. А що я робитиму? Вийду на балкон і буду дулі тикати тим безпілотникам. Вона сердиться на мене, що як була жартівниця в молодості, так і лишилась. Ну а що вона хотіла?

— Коли тривога закінчилася, до нас в укриття на роботі прийшли військові й сказали всім іти додому. Я коли вертався, то вже бачив, як тільки диміло.

— Переїхати? Та куди? Ми тут живемо 29 років. Всіх на районі знаємо. Саме в тому будинку, в який сьогодні попало, знайомих у нас немає. Але в мене живе подруга там, де минулого разу прилетіло. Так вона там і досі, нікуди не переселялася, хоча їм добряче прилетіло.

— Отже, роботи уже не буде.

Читайте також: Червоний корпус, музеї, "Український дім": будівлі яких культурних інституцій пошкодили російські ракети. Фоторепортаж
Після атаки у центрі Києва перекрили рух для транспорту на ділянках кількох вулиць. Киян поросили не виїжджати у місто без нагальної потреби, 17 жовтня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Росія застосувала ударні дрони-камікадзе, п’ять з яких уразили об’єкти критичної інфраструктури та житловий будинок у Києві, 17 жовтня 2022 року. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Світлана і Ліда

Тим часом гул і гупання машин, що вивозять завали з-під будинку, глушить сирена. Починається нова повітряна тривога. Рятувальники припиняють роботи і йдуть в укриття, адже можливе нове влучання. Люди з сусідніх будинків також починають виходити з рюкзаками та кариматами, рухаючись в напрямку найближчого підземного паркінгу.

З одного підʼїзду йде чоловік у цивільному. Окрім рюкзака, через плече в нього висить рушниця.

— Полюєте на дрони? — запитую в нього.

— Ну а що? Який день, такі й прогулянки, — сміється чоловік і швидко йде вулицею.

Однак біля біло-червоної стрічки не всі поспішають розходитися. Світлана стоїть на віддалі й виглядає трохи розгубленою. Вона тут не живе, але прийшла дізнатися, що трапилося з її подругою Лідою. Ліда під час вибуху була в сусідньому будинку.

— Вона була на звʼязку спершу, а тепер не бере трубку, — пояснює Світлана. — Не знаю, що з нею, а рятувальників якось не хочу турбувати. Хай працюють.

Я намагаюся вмовити Світлану поговорити з групою рятувальників, які трохи перепочивають, поки їх змінили інші. Але коли ми починаємо до них іти, у Світлани дзвонить телефон.

— Ало, Ліда, з тобою все добре? — спокійно говорить Світлана в трубку. — Ти де? Окей. Тобі поміг сусід? Слухай, але тобі туди тепер не можна повертатися. Там уже кажуть четверо загиблих, решту звідти евакуювали. Ти в мами поки побудеш? Ну може треба буде якась допомога, речі забрати чи щось, дзвони. Звісно, так. Я тут поруч з твоїм будинком проходила, хотіла дізнатися як ти. Раптом що, дзвони. Обовʼязково. Так, бувай.

Світлана кладе слухавку. Ліда вранці була вдома. Коли пролунав вибух, їй з речами допоміг спуститися сусід. Її машина вціліла, тому вони змогли швидко зібратися і поїхати до батьків. З нею все гаразд.

— Боже, треба було їй переїхати ще тоді, як минулого понеділка прилетіло.

Читайте також: Зруйновано через війну будинок — фотографуйте. Як збирати докази і куди звертатися, щоб отримати компенсацію

Вранці 17 жовтня військові РФ атакували Київ дронами-камікадзе. Вибухи пролунали у Шевченківському районі столиці. Збройні сили України збили 25 із близько 30 дронів. Один з БПЛА з автоматів АК-74 збили патрульні поліцейські. Фото: Єлизавета Серватинська/Суспільне

Ірина

З іншого боку від будинку, в який було влучання, — крамнички, аптеки, кавʼярні. Частина працівників на час сирени повиходила в укриття, але тривога закінчилася і люди поступово повертаються на робочі місця.

Ірина працює у хостелі поруч. Вранці, коли почалася повітряна тривога, вона збиралася на роботу. Але збори довелося відкласти, коли дізналася про атаку безпілотників.

— Я була вдома і майже нічого не чула в себе на районі. А от минулого разу я вже встигла приїхати, як почалися ракетні удари. Хоча наш хостел знаходиться тут за рогом і досить далеко від місця влучань, будівля аж тряслась. Наче в повітрі підскочила. Але наша адміністраторка, до речі, вагітна жінка, швидко зорієнтувалася і спустила всіх в укриття.

Ірина застала війну у 2014 році в Словʼянську, коли російські військові й проросійські бойовики захопили місто. Вона ще лишалася в Словʼянську, як почалися бої за звільнення міста.

— Моє прекрасне місто, в яке я ще колись обовʼязково повернуся, тоді так трясло від "Градів", що вилітали вікна. Тому зараз я вже нічого не боюся. Так і напишіть, що українські жінки у собі страху не мають, — каже Ірина і повертається до себе на роботу.

Читайте також

"Шахеди" з маркуванням "Герань-2". Що відомо про іранські дрони, які з'явилися на озброєнні Росії

"Звук літака. Лунає свист. Чоловік поряд закриває мене собою" — історії свідків бомбардування маріупольського Драмтеатру

"Росія вдалася до кожного зі шляхів геноциду" — Тімоті Снайдер про російський фашизм, майбутнє України та Зеленського

"Складно пояснити дитині, чому маємо бігти у підвал, коли виє сирена". Навчання в школах і садочках Київщини