"Ми зіткнулися з проблемою, що людей можуть вбивати біля центрів крові" — засновниця Донор.UA

Засновниця Донор.UA Ірина Славінська, фото: Facebook / Ірина Славінська

Про донорство крові вже не говорять так багато, як у перші дні повномасштабного вторгнення Росії, але необхідність здачі крові досі залишається. Про складнощі донорства під час війни, про те як можуть допомогти українці закордоном та про користь здачі крові в інтерв’ю Суспільному розповіла засновниця Донор.UA Ірина Славінська.

Як змінилась ситуація з донорством після повномасштабного вторгнення Росії?

Змінилась кардинально, оскільки з 24-го лютого був ажіотаж біля центрів крові. Тисячі людей, такого раніше, навіть у 2014-му році не було. Ми зіткнулися з великою проблемою як координувати ці процеси. Нам потрібно було оперативно організовувати волонтерів, підлаштовувати систему, захищати її, оскільки ми почали працювати з Міністерством охорони здоров’я, і єдиний шлях запланувати здавання крові — через нашу систему. І ми зіткнулися з проблемою, що людей можуть вбивати біля центрів крові. Треба було не створювати черги, і максимально координувати людей для того, щоб вони й здали кров — врятували життя, і не наразили себе на небезпеку.

"Приблизно, 24 тис. донорів зареєструвалися за перші 4 дні повномасштабного вторгнення".

Таких три великих виклики у нас було. З ними, я вважаю, Україна досі ще не впоралась. Але вона шляху до цього.

"Немає такого в природі, що всі здорові люди — з популярної другою позитивною групою, а всі люди, які потребують допомоги — всі з четвертою негативної".

Донор.UA повідомляв, коли варто приходити здавати кров, і коли ні. Люди дотримувались цих порад?

Людям, особливо в критичних ситуаціях важливо давати чіткі поради або заклики. Так сталося, що інформаційно люди чутливо і швидко реагують на заклик: "Терміново потрібна така-то група крові". Але не думають далі, відразу переходять до дій. І побороти це в інформаційному просторі важко.

На жаль, в Україні не сформована державна політика як, наприклад за кордоном — всі вірять закликам Червоного Хресту, а іншим не вірять. У нас же сформована культура більше "ось людина сама для себе шукає донорів, значить я буду відгукуватись". І це продовжується і під час війни. Тобто якщо людина написала що потрібна четверта негативна група, то це більш "правдива інформація", ніж центр крові, Донор.UA, чи Міністерство охорони здоров’я. Тому довіра людей до фейкових інформаційних повідомлень провокує черги й проблеми з комунікацією.

Черга в центр крові Івано-Франківська в перші дні повномасштабного вторгнення Росії, фото: Суспільне Карпати

Як би ми не боролись і не казали: "Перевіряйте, мисліть критично. Не йдіть відразу, дзвоніть як мінімум нам, як максимум у центр крові" — це ніяк поки що не впливає на дії людей. Мало того, центри крові самі по собі ще вирішують, що їм написати в медіа, а що ні. Ідуть на сайт місцевої чи обласної ради, і від імені мера, чи губернатора звучить: "Терміново, не вистачає другої позитивної".

Якщо підсумувати, люди довіряють людям і частина з них розповсюджує, на жаль, неправдиву інформацію. Я думаю, часом сформується культура, і люди будуть довіряти умовно Донор.UA або Міністерству охорони здоров’я, будуть перевіряти інформацію. Але ми ще в процесі формування такої культури.

Читайте також: "До війни у нас було близько 10 пологів за добу, тепер — максимум три" — історії лікарів Запорізького пологового

Нещодавно я отримала лист від Донор.UA про те, що не вистачало декількох груп крові. Люди зараз менше здають кров?

Так, ми звикли до війни, звикли, що це наша реальність. Ще й на фоні цієї величезної купи інформації, ми закриваємося від неї. Навіть зараз, коли ми робимо розсилки по Донор.UA, люди передзвонюють: "А це точно не фейк? А нам точно потрібно йти?". Ось ця така хаосна інформаційна політика формує небажання долучатися до чогось. Важливо вже зараз мати план дій від імені держави, як вибудовувати інформаційні заклики, як рекрутувати людей, щоб вони долучалися до донорства, і як сформувати довіру і надійний донорський тил, який завжди напоготові долучитися здавати кров.

Можливо це комусь видасться не зрозумілим або не логічним кроком, але саме час розпочинати формувати певну програму рекрутингу. Якщо ми залишаємося на рівні "біжимо на заклик, тому що прийшла біда" — це стихійне вирішення ситуації, але на цьому не можна будувати систему.

База донорів збільшилась, чи все ж здебільшого кров здавали донори, вже в ній зареєстровані?

За три місяці ми збільшили базу донорів, яку напрацьовували сім років до того. Було 50 тис., зараз — 100 тис. донорів у системі. Більшість — приблизно, 24 тис. зареєструвалися за перші 4 дні повномасштабного вторгнення. Тобто така кількість людей зайшла на сайт, і залишила бажання стати донором. Важливо також пам’ятати, що і цього недостатньо.

Україні потрібно близько 2 млн донорів. До того ж не всі ж можуть здавати кров. Навіть якщо 2 млн піде зараз здасть кров, це не означає, що завтра вони зможуть приєднатися знов, бо 2 місяці має бути перерва. Це живий організм, який має функціонувати виключно на систематичному, а не стихійному підході.

Центр крові в Рівному, фото: Суспільне Рівне

Від початку повномасштабної війни багато хто евакуювався. Чи не виникало через це проблем з персоналом?

Виникає проблема і з персоналом, і з донорами. Намагаємось оперативно розв'язувати ці питання. Наприклад, якщо більшість людей, ну скажімо, емігрували в західну частину України зі східної чи південної частини, то й акцент робимо на ці об’єкти, де люди можуть здавати кров. Тобто ми не закликаємо здавати кров у Харкові, наприклад, так активно як у західній, чи центральній частині Україні.

Також готуємо мініпроєкт для українців, які поїхали закордон. Ми хочемо теж їх долучити до доброї справи, і вже, сподіваюся, в липні будемо закликати у місцевих центрах крові здавати кров.

Читайте також: "Черг немає, люди приходять у визначений час": як відбувається донорство крові в умовах війни

Це проєкт для того, щоб українці закордоном ставали донорами для інших українців?

Для нас цільова аудиторія людей, яка буде отримувати кров — це українці. Але ми не можемо 100% гарантувати, що ця кров дійсно для українців піде. На меті саме це. Ми хочемо психологічно підтримати українців, які, на жаль, почуваються винними через те, що вони в безпеці, — це така деструктивна емоція. Ми хочемо показати, що вони можуть бути корисними, ефективними, і можуть долучитись до доброї справи.

Чи не погіршилась ситуація з кров’ю для цивільних на неокупованих територіях? Не було такого, що крові вистачало лише на фронт?

Ні. Є визначенні центри крові, які виконують мобілізаційне завдання. Вони зобов’язані забезпечувати й цивільних, адже операції не скасовуються. Багато пацієнтів також евакуювались у безпечніші регіони країни, де відповідно збільшилося навантаження. Під час перших трьох місяців війни система крові забезпечувала безплатно всіх.

На жаль, люди звикають до війни й ситуація повертається. Центри крові знову звертаються до лікарень: "Давайте нам донорів". Лікарні знову ідуть до пацієнта, і: "Хочете, щоб пацієнт жив, будь ласка, шукайте донорів". Громадській організації на це впливати важко. Я вважаю, що на це має повпливати держава — вибудувати відповідну політику, і заборонити центрам крові вимагати від лікарень донорів. Ми спроможні забезпечувати центри крові відповідною кількістю донорів. Нам від них потрібна допомога і підтримка — щоб вони людям розповідали про Донор.UA, й спонукали, щоб ті реєструвалися. Зі свого боку ми робимо все можливе, щоб зовнішньо залучати людей до донорського руху. Але коли немає синергії, то ми й не досягнемо результату. Тому я закликаю державу і центри крові об’єднуватися задля того, щоб ми вчасно змогли надати допомогу пацієнтові.

Якої групи крові взагалі найбільше не вистачає?

Не вистачає тієї, якої зараз немає. Тобто це може бути найпопулярніша — перша позитивна, чи може бути найбільш рідкісна третя негативна, чи четверта негативна. Немає такого в природі, що всі здорові люди — з популярної другою позитивною групою, а всі люди, які потребують допомоги — всі з четвертою негативної. Скільки людей з другою позитивною серед здорового населення, стільки ж з такою групою крові тих, хто потребує допомоги.

Фото: Суспільне Черкаси

В яких умовах зберігається кров, і чи змінились вони через такий великий потік людей?

На технологічний процес стихійні лиха і війни не впливають. Процедура переробки, зберігання, тестування збереглась. Центри крові забезпечені максимально для того, щоб виконувати свою діяльність. Тут без змін.

Як ви передаєте кров польовим медикам? Чи вдається дотримуватись умов зберігання в дорозі?

Є спеціальні машини — "рефи" (авторефрижератори). В них є холодильне обладнання. Закуплені термосумки, холодоагенти для центрів крові там, де не можна транспортувати машиною, а лише залізницею. Без дотримання ось цього холодового ланцюга, тобто відповідної температури для компонента крові, сам компонент втрачає свою властивість, і тоді його не можна застосовувати.

А ви отримуєте фідбек, чи кров взагалі дійшла?

Ми як громадянська організація не отримуємо. Я думаю, що центр крові має таку інформацію, звісно він нею не поділиться, але… Якщо центр крові отримує запити, значить він і отримує відповіді, що все доставлено, використано, чи потрібно ще. Моя логіка каже так.

Читайте також: Як стати донором крові та навіщо реєструватись у резерв

Як ви співпрацюєте з лікарями на окупованих територіях?

В Херсоні діє центр крові, в Харкові теж. Вони комунікують з лікарями, і забезпечують. Якщо потрібно даним центрам крові додатковий об’єм, намагаємось їх забезпечити.

А в Запоріжжі немає?

В кожній області є центр крові. Не діє центр крові у Краматорську, він евакуйований, в Маріуполі знищений взагалі, і ще в деяких містах.

У вас на сайті є розділ, де людина, яка шукає донора може залишити заявку. Чи змінилась кількість заявок з 24-го лютого?

По-перше, цю функцію в перші місяці війни ми не використовували — турбувалися про захист даних. По-друге, багато пацієнтів — у нас була велика кількість онкологічних пацієнтів — виїхали або закордон, або в іншу частину України. І по-третє, ми спробували забезпечити країну і без заявок. Тобто ми просто забезпечували лікарні всім необхідним, надавали відповідну кількість донорів центрам крові. Зараз ситуація повертається. На сайті до цього часу, ви не знайдете конкретних людей, які шукають, але в них залишилась ця функція, проте вона закрита. Ми через розсилки комунікуємо з донорами, повідомляючи про те кому зараз і де потрібна кров.

Проблеми виникли з донорами тромбоцитів — це компоненти крові. Ця проблема була і в мирні часи. Знайти донорів тромбоцитів надзвичайно важко. Це досить складна процедура у порівнянні зі здачею крові, займає більше часу. Більше того не кожна людина може підійти. Я ось, наприклад здаю кров, але не можу здавати тромбоцити, тому що мої вени тонкі, і це для мене складна процедура. Виділити зараз 2–3 години часу, щоб здати тромбоцити — також досить складно тим, хто навіть і підходить. Ми у співпраці з Агентами крові намагаємось вирішити цю ситуацію. Також по своїй базі залучаємо людей. Але ця проблема існує, тому закликаю також бути й донором тромбоцитів.

Читайте також: "Коли чули обстріли, знали: скоро привезуть поранених" — історії лікарів Чернігова

Яка користь від здачі крові самому донору?

Всі думають, що донорство це коли ми допомагаємо іншим. Я вважаю, що донорство, це в першу чергу, коли ми турбуємося про себе. Людина слідкує, як мінімум за своїм харчуванням, веде здоровий образ життя, і таким чином вже робить вклад у своє здоров’я, і я вважаю, що й в економіку країни. Якщо ти здоровий, то можеш щось робити — заробляти гроші, сплачувати податки. Мені здається, це найбільш здоровий підхід залишатися відповідальним громадянином України — потурбуватися про себе. І донорство це один зі шляхів це робити.

Я хочу просто нагадати, що в Україні найбільша смертність саме від серцево-судинних захворювань. Мені здається статистика приблизна така, що 385 із 400 тис. людей щороку помирають саме від серцево-судинних захворювань. Багатьом чоловікам, до речі, через підвищений тиск, ще коли їм не прописують ліки — прописують донорство.

Також доведено, що донорство є профілактикою онкологічних захворювань. Тобто донорство — це турбота про себе. Ми стимулюємо наш кістковий мозок виробляти нові здорові клітини крові, оновлюємо організм, проводимо профілактику, ведемо здоровий спосіб життя. І насамкінець, як вишенька на торті — ми ще й рятуємо життя інших.

Звісно, не кожен може бути донором. Але якщо людині вже 18 років, вона вагою від 50 кг, не має хронічних захворювань, і почувається здоровою, вона вже потенційно може бути донором.

Читайте також

Готові йти пішки заради ліків — як пацієнти програми замісної терапії рятуються з окупованих територій

"Медикам нити не можна. В окопах ще гірше" — історії лікарів Донбасу

В Україні підтримали проєкт про медичний канабіс. Що варто знати про канабіноїди

"Рускій мир" звільнив її від майбутнього" — історії дітей, які загинули під час війни