Ми знаємо Елізабет Гілберт як авторку мемуарів "Їсти, молитися, кохати" — маніфесту жіночого самопізнання, культової історії, тираж якої у світі вже перетнув позначку у 18 мільйонів примірників.
Або ж за її "Великою магією", у якій заново віднайшла творчу іскру не одна людина. Чи за вінтажно-гламурним "Містом дівчат", феміністичною "Природою усіх речей", мариністичними "Суворими чоловіками"... Елізабет Гілберт уміє створювати захопливі історії про кохання, пошук своєї ідентичності, боротьбу за щастя поза межами суспільних стереотипів — і в сюжеті її власного життя теж не бракує гостроти та неочікуваних поворотів.
Нещодавно письменниця випустила нову автобіографічну книгу під назвою "Аж до річки: кохання, втрата, визволення" (All the Way to the River: Love, Loss, Liberation) — про стосунки Гілберт із музиканткою Раєю Еліас, яка померла від раку у 2018 році.
Суспільне Культура розповідає про життя, творчість та трагічний роман Елізабет Гілберт.
Шлях до письменництва
Елізабет Гілберт народилася 18 липня 1969 року в сім'ї, яка не мала жодного стосунку до письменництва. Її батько працював інженером у хімічній компанії, а мати — медсестрою. Сім'я мала власну ферму й вирощувала новорічні ялинки на продаж.
Втім, з дитинства Елізабет прищепили любов до книжок — серед творів, які сформували її світогляд, письменниця згадувала прочитаного в ранньому віці "Чарівника з країни Оз" Френка Баума. Вона ототожнювала себе з головною героїнею Дороті, яка теж була дівчинкою з ферми та мріяла про чарівні пригоди. Також разом зі старшою сестрою Елізабет постійно придумувала оповідання та театральні п'єси — і змогла пронести цей потяг до творчості в доросле життя.
У шістнадцять років Елізабет Гілберт пообіцяла собі стати письменницею. Зачинилася у своїй кімнаті, запалила свічку в темряві — і, ставши навколішки, дала обітницю присвятити решту свого життя письму. Однак за однієї умови: якщо до тридцяти років її твір не опублікують, вона покине цю ідею.
Спершу шлях Гілберт розвивався за класичним сценарієм: школа, "серйозна" професія, шлюб. Вона здобула ступінь бакалаврині політології в Нью-Йоркському університеті, але роботи за фахом ніколи не мала — натомість працювала офіціанткою, кухаркою, журналісткою. У медіа їй, до речі, часом було непросто: одного разу вона п'ять місяців працювала над дуже детальним репортажем про сербську політику, а головний редактор розкритикував його вщент.
Свій досвід роботи в нью-йоркському танцювальному барі Елізабет описала в статті "Музика салону «Бридкий Койот»". У 2000 році за нею зняли однойменний ромком.
Першою серйозною літературною публікацією Гілберт була розповідь "Пілігрими" (1993) — її надрукували в журналі Esquire. Після цього авторці почали надходили пропозиції написати тексти і для інших популярних видань, як-от GQ, Travel + Leisure і The New York Times Magazine.
Гілберт почала непогано заробляти текстами — але справжній успіх її чекав попереду. Тільки з появою на світ четвертого роману "Їсти, молитися, кохати" (2006) Елізабет Гілберт змогла зосередитися суто на письменництві.
Зараз, коли основною зайнятістю Гілберт вже кілька десятиліть залишається письменництво, у неї виробився цікавий підхід до роботи. Її життя ділиться на періоди, коли вона активно пише книжку і коли ні. Це трапляється раз на три-чотири роки. У періоди плідної праці вона прокидається на світанку й безперервно пише до полудня. Після цього відчуває повне виснаження, тож решту дня відпочиває. Вечеряє та лягає спати письменниця теж рано, о 7–8-й вечора, — і наступного дня повторює те саме, аж поки не закінчить книжку. Гілберт називає це майже "армійським" режимом, але саме він забезпечує їй концентрацію і продуктивність.
"Їсти, молитися, кохати"
Роман "Їсти, молитися, кохати" став кульмінаційним у кар'єрі письменниці. Він 185 тижнів протримався у списку бестселерів за версією The New York Times. Ведуча Опра Вінфрі присвятила книзі два випуски свого шоу, а Columbia Pictures зняла культову екранізацію з Джулією Робертс у головній ролі.
Це автобіографічна історія про внутрішню кризу та пошук себе. Після болісного розлучення й депресії авторка вирушає у річну подорож: до Італії — щоб насолодитися життям і заново навчитися радіти тілесному; до Індії — аби зануритися в духовну практику й медитацію; та до Індонезії (Балі), де знаходить баланс між чуттєвим і духовним, а також відкриває для себе нове кохання.
Смілива історія 34-річної жінки, яка знаходить у собі сили розірвати невдалий шлюб і перевернути життя на сто вісімдесят градусів, поєднує гумор, відвертість, легкість, життєлюбство та жагу до внутрішньої свободи.
Книга отримала полярні відгуки. Градус читацьких вражень, які авторка отримувала на поштову скриньку, варіювався від "Ви написали мою Біблію" до "Я ненавиджу все, що з вами пов’язане". Деякі читачі критикують авторку за стереотипний опис відвіданих країн та занадто індивідуалістичний підхід до духовності, який не охоплює соціальні й культурні аспекти. На GoodReads роман має бал 3,6 із 5 на основі 1,8 мільйона оцінок.
Після виходу "Їсти, молитися, кохати" Елізабет Гілберт увійшла до сотні найвпливовіших людей у світі за версією журналу Times.
У 2010-му друком вийшла книга "Законний шлюб", яка вважається продовженням "Їсти, молитися, кохати". У ній Гілберт досліджує інститут шлюбу: як подружнє життя влаштоване з погляду науки, чому жінки не завжди хочуть законно реєструвати стосунки тощо.
Ліз і Рая
Нові мемуари письменниці "Аж до річки: кохання, втрата, визволення" зосереджені на історії кохання до музикантки Раї Еліас. Елізабет Гілберт нещодавно коротко виклала її в тексті для The Guardian.
Елізабет Гілберт вперше зустріла Раю, коли їй був 31 рік — ще в першому шлюбі. Вона прийшла до неї підстригти волосся. Це не була любов з першого погляду, але "кумедний і екзотичний" вайб Раї відразу зацікавив Елізабет.
"Рая теж не закохалася в мене того дня. Я зовсім не була схожа на її інших друзів. Я не була панківською, крутою, жорсткою, зухвалою. У мені не було нічого вуличного. Проте вона була вражена тим, що я заробляю на життя як письменниця і маю відносно спокійні стосунки з творчістю. Моє життя здавалося Раї цікавим — таким же цікавим, як і її життя для мене", — пише Елізабет Гілберт.
У розмові з'ясувалося, що Рая була залежна від наркотиків та алкоголю, але на той момент вже кілька місяців нічого не вживала. Елізабет Гілберт, своєю чергою, зізнається читачам у власній залежності — від романтичних стосунків та гормонів, які в неї викликає закоханість. Письменниця пояснює це так:
"Як і у випадку з багатьма залежностями, спочатку це весело, а потім перетворюється на пекло. З часом мій залежний мозок стає все більш толерантним до аномально підвищених рівнів гормонів, тож мені потрібні все більші й більші дози «винагороди», щоб відчути такий кайф, як на початку романтичного знайомства. Незабаром я починаю нехтувати власним життям, все більше зациклюючись на людині, яка стала моїм «джерелом». Моя поведінка стає небезпечнішою, відчайдушнішою, більш нав'язливою та вимогливою. Я наполягаю, щоб об'єкт мого захоплення продовжував стимулювати вивільнення гормонів, які, як тепер каже мій мозок, мені потрібні для виживання. Якщо ця людина не може або не хоче більше давати мені те, чого я прагну, я не можу задовольнити своє бажання. І тоді мої наднирники руйнуються. Після руйнування настає абстиненція. А коли я входжу в абстиненцію, то хочу померти".
Та перша зустріч стала іскрою, але вогнищу з неї судилося розгорітися значно пізніше. До того як це сталося, Елізабет Гілберт розірвала стосунки з першим чоловіком, провела рік у подорожах з одним-єдиним рюкзаком на плечах, а згодом написала про ці мандри мемуари, які принесли їй всесвітню славу — і чимало грошей. Під час подорожі на Балі вона зустріла свого другого чоловіка-бразильця й повернулася з ним до Америки.
Тим часом кожного місяця Елізабет їздила стригтися до Раї. Їхнє спілкування ставало все ближчим: Рая супроводжувала Гілберт на світських заходах, професійних зустрічах, червоних доріжках та в подорожах.
"Ми разом приміряли бюстгальтери, купували взуття, їли корейське барбекю, готували тако, дивилися футбольні матчі, разом кололи ботокс. Тепер ми майже завжди з'являлися на публіці як «Рая та Ліз». Ви можете поцікавитися, як це вплинуло на мій шлюб, але я переконала себе, що з цим не було жодних проблем. На мою думку, в мене з'явилася платонічна партнерка, яка із задоволенням відвідувала зі мною різні світські заходи, що не подобалися моєму чоловікові, а також допомагала стабілізувати моє психічне здоров'я", — пише Гілберт.
Усе змінилося у квітні 2016 року. Раї діагностували рак — на невиліковній стадії. Дізнавшись про це, Елізабет Гілберт зрозуміла, що хоче провести з Раєю увесь час, який їм залишився. Вона зізналася чоловікові в почуттях до іншої жінки й розірвала шлюб. Так, після восьми років платонічної любові, Ліз та Рая вступили в стосунки.
"Ми були ніби під кайфом. Якщо ви коли-небудь захочете побачити, як двоє людей відриваються на повну, закохайте їх одне в одного, змусьте придушувати це кохання протягом восьми років, а потім раптово дозвольте їм висловити свої справжні почуття одне до одного — і зробіть це на тлі неминучої смерті, коли вже немає ніяких наслідків", — описує Гілберт.
Елізабет почала вкладати в Раю весь свій ресурс — як емоційний, так і фінансовий. Вона повністю забезпечувала кохану, виконувала будь-які її матеріальні бажання — від модних брендів до автівок. Письменниця зізнається, що це були найбільш піднесені та райдужні кілька місяців у її житті.
Та зрештою хвороба наздогнала закоханих. Рая проходила виснажливе лікування, відчувала дедалі сильніший біль і постійно потребувала фізичної та моральної підтримки від Елізабет. Незабаром обидві жінки були розбиті страхом смерті, смутком, виснаженням та нестачею сну.
Лікарі порекомендували морфін — він мав би зменшити страждання Раї. Це був небезпечний та незворотний крок для колишньої наркоманки — але необхідний пацієнтці, яка хворіла на невиліковний рак і була на порозі смерті.
Елізабет Гілберт порівнює залежність Раї з драконом. Щойно жінка прийняла першу пігулку наркотика, "звір прокинувся, розправив крила й полетів її кровоносними судинами":
"І миттєво, як за помахом чарівної палички, страждання моєї коханої зникли – так само, як завжди зникали під дією опіоїдів. Як швидко закінчився той момент спокою, після того як перша доза морфіну зникла в організмі Раї. Як швидко дракон залежності почав ревіти у крові Раї, вимагаючи того, чого завжди вимагав — ще, ще, ще".
Біль Раї стишився — але ситуація не надто покращилася. Елізабет Гілберт зізнається, що залежність — це нестерпна хвороба, яка поглинає гідність та знищує людину так, що невиліковний рак "здається сонячним днем на пляжі". Рая втратила інтерес до усього, окрім наркотиків; у стані сп'яніння постійно принижувала Елізабет та не дозволяла їй спати, бо й сама страждала від безсоння.
У якийсь момент Елізабет Гілберт перебувала в настільки вразливому й виснаженому стані, що вирішила вбити Раю:
"Я вирішила, що зроблю це наступного дня. Тієї ночі я заснула спокійно, знаючи, що скоро стану вільною. Я хочу чітко пояснити: мені не просто спало на думку, що моє життя стане легшим, коли її не стане. Я маю на увазі, що мала намір її вбити. І я розповідаю цю історію з усією відвертістю, бо хочу, аби люди зрозуміли, наскільки божевільною може стати людина через співзалежність. Я — та мила пані, яка написала «Їсти, молитися, кохати» — була дуже близька до того, щоб умисно і холоднокровно вбити свою партнерку, бо вона відвернула від мене свою любов, а я була надзвичайно втомлена".
Елізабет вирішила підмінити снодійні пігулки Раї та морфін, щоб спричинити її передозування наркотиками. Та коли письменниця повернулася додому, її партнерка повністю свідомим і тверезим голосом мовила: "Гарненько подумай, що ти збираєшся робити". Проблиск свідомості на цьому закінчився — Рая знову занурилася в наркотичний туман.
Згорьована й налякана, Елізабет тоді задумалася про самогубство. Аж раптом почула внутрішній голос, який письменниця вважає голосом Бога.
"Якщо ти досягла точки у своєму житті, коли серйозно думаєш про самовбивство або вбивство іншої людини, існує велика ймовірність того, що ти досягла кінця своїх сил. Можливо, час попросити про допомогу".
Гілберт дослухалася до цієї поради й зателефонувала друзям. Від них письменниця почула, що стадії горя не йдуть у впорядкованій послідовності — вони можуть накластися всі водночас, особливо коли двоє людей намагаються прожити ціле життя у стислий час.
Також близькі заспокоювали, що Елізабет не винна в залежності близької людини, не може її контролювати чи вилікувати. Ця розмова дала Елізабет Гілберт усвідомлення, що потрібно дати собі час на зцілення та духовне пробудження після тривалого періоду цілковитої темряви.
Рая Еліас померла 4 січня 2018 року, у віці 57 років. Зараз 56-річна Елізабет Гілберт живе сама в їхньому помешканні.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
