Театральним костюмом може бути не лише одяг, але і його відсутність, каже сценограф Богдан Поліщук в інтерв’ю "Українському театру". Утім, поки в європейському театрі такий костюм доволі поширено практикують, в Україні оголення в театрі сприймається як дещо провокативне, синонімізоване з експериментом, як вдало формулює Поліщук.
У червні на сцені українських театрів відбулося одразу дві прем’єри, де використовують повне оголення. Це другий український показ опери Gaia-2024 від Opera Aperta та перші кілька показів фешн-драми "Метод 46" від "Дикого театру" в режисурі Олекси Гладушевського і за п’єсою драматургині Катерини Пенькової.
Гладушевський, який пройшов у театр із кінематографу, використовує прийом повного або часткового оголення майже в усіх своїх виставах (їх близько десяти, якщо рахувати із фестивальними ескізами).
Суспільне Культура запитало в режисера, як зробити оголеність частиною концепції постанови, чому з оголеним тілом у театрі іноді працюється важче, ніж у кіно, і як зробити так, щоби цей прийом не відволікав, а тримав увагу глядацтва.
Вистава "Метод 46". Оголення як протест
"Байдужість", "страх" і "ганьба" — це написи на тілах акторів, які працюють повністю оголеними у виставі Олекси Гладушевського "Метод 46". Їх можна сприймати як своєрідний маніфест, просто гасла пишуть не на плакатах (але плакати там також будуть).
Такий прийом прозоро зчитується як засіб протесту проти харасменту і сексуального насильства у творчих вишах, якого під час навчання зазнала й сама драматургиня, Катерина Пенькова. Вона створила п’єсу "Бути майстром" у 2019 році, а зараз, на хвилі звинувачень у домаганнях із боку Андрія Білоуса, її актуалізувала, тож "збіги з реальними подіями невипадкові".
У центрі сюжетуНаступні покази вистави "Метод 46" відбудуться 27 і 29 серпня (спочатку оголосили лише один показ, але через попит додали ще один). Модний дім Майстра, де готуються до шоу за участю молодих акторів та акторок. Прихід Майстра показує, що "високе мистецтво" — це ілюзія, але актори вже не можуть залишити шоу, а публіка не вірить їхнім словам і продовжує спостерігати.
Оголення стає засобом протесту саме у фіналі вистави, каже в розмові з Суспільне Культура режисер Олекса Гладушевський. Він описує фінал як омаж на кінцівку фільму "Висока мода" Роберта Олтмена (1994) про фальш світу модної індустрії: замість того щоби демонструвати колекцію, моделі вийшли на подіум повністю оголеними, із мінімальним декором або бодіартом.
У початковому задумі фінал був єдиною сценою оголення у виставі, але у процесі роботи почали з’являтися й інші. Один із найбільш обговорюваних глядачами моментів — сцена танго, де оголені актори прикриваються тканиною. За словами режисера, у цій сцені для нього було важливо показати тваринну похіть.
Оголені тіла акторів, які рухаються, також формують символічний вхід до воріт пекла.
Таке режисерське рішення до Гладушевського прийшло після того, як він помітив, що в коментарях під дописами про сексуальні домагання постійно трапляється фраза: "Це просто пекло". І таким "пеклом" у коментарях ставали закиди на кшталт "сама винна".
Ще в одній сцені актора роздягають для того, щоби підняти градус ситуації до абсурду. "Я прочитав про те, як викладачі знущалися зі студентів — кидали пляшки в голову, били по обличчю, матюкалися… Катерина [Пенькова] написала в ремарці, що в цій сцені треба додумати саме фізичне знущання, — розповідає режисер. — І це знущання стало елементом шоу: поки воно триває, дівчата позаду продовжують показ у шубах. Їхнє вбрання також додає дисонансу".
"Нью-Йорк, 38 градусів +". Перформативні читання й камерна сцена
Відчуття дисонансу Гладушевський також хотів досягти під час перформативного читання "Нью-Йорк, 38 градусів +" — п’єси військовослужбовця Олександра Жугана, яку режисер побудував на конфлікті між церквою та представниками ЛГБТК+. Актори знімали ряси, а на їхніх тілах були написані фрази, якими часто клеймлять квір-спільноту. "Це був одночасно елемент відвертості й незіставності", — коментує режисер.
Якщо "Сцена 6" у "Довженко-Центрі", де показували "Метод 46", розрахована на 350 глядачів, то сцена Театру драматургів чи Малого театру (де у виставі "Ляльковий дім" Гладушевського також є сцена повного оголення) — камерна і розрахована на 80 глядачів. Уперше на сцені Театру драматургів актори працювали повністю без одягу.
"Мені здається, що актори й акторки, які пройшли оголення через камерну сцену, зможуть зробити все з точки зору акторської майстерності. Бо це ж не лише оголюватися треба — зазвичай оголення метчиться із дуже складними ролями", — додає Олекса Гладушевський.
В ідеалі оголеність не має відволікати від сприйняття тексту, особливо якщо йдеться про формат перформативного читання, куди глядачі приходять здебільшого для того, щоби почути текст, не лише побачити режисерський ескіз. Тому сцени оголення та складні монологи можна розділити, як у "Нью-Йорк, 38 градусів +", каже Гладушевський. У фінальній сцені "Методу 46" зробити такий поділ було складніше, але, наприклад, у фіналі сцени оголення показують окремими номерами, без слів.
На перформативному читанні "Нью-Йорк, 38 градусів +" та у виставі "Метод 46" роздягнені чоловіки, як і в інших постановах Гладушевського. "Коли в театрі оголюють жінок, то запитань зазвичай не виникає, це сприймають як мистецький акт. Але це несправедливо, мені хотілося би перевернути це сприйняття. Тому в усіх моїх виставах є своєрідний культ жінки, вона захищена", — пояснює режисер.
Вистава "Величне століття. Веселе". Народження, смерть, відвертість
"Оголення не важливе саме по собі як оголення. Воно важливе лише як частина концепції. Якщо в процесі роботи щось змінюється і оголення випадає з концепції, то його треба прибирати", — коментує Олекса Гладушевський. Так сталося у виставі "Величне століття. Веселе" (2024).
Це вистава театру "Золоті ворота" за сучасною драматургією Сергія Кулибишева. За сюжетом, після перемоги України голова селища Толік, у якого є дружина й діти, робить камінгаут. Брат Толіка, який мав "праві" погляди, загинув за Україну. Тож село шоковане, але має пройти тест на готовність до змін.
Коли Гладушевський робив ескіз вистави, то передбачав дві сцени оголення. У першій режисер хотів показати взаємозв’язок двох братів: протягом п’яти хвилин вони "народжувалися" та розходилися різними шляхами — спочатку сиділи повністю оголені під світлом, а потім починали рухатися і поступово одягатися, один у військову форму, а інший у цивільне. "Не можна народитися у трусах, тому щодо цього рішення в акторів не виникало запитань", — додає Олекса Гладушевський.
В іншій сцені дружина головного героя зізнається йому в зраді, тобто розповідає правду та оголює свої почуття. У процесі монологу вона розгортає тканину, в яку замотана, і за задумом мала б залишитися повністю оголеною.
"Монолог дуже складний, акторка — дуже крута, але я відчув, що їй не дуже комфортно. Тому ми вирішили одягнути її у боді тілесного кольору, — розповідає Гладушевський, — але коли ми одягнули її у боді, то зрозуміли, що перша сцена, з оголеними хлопцями, не має сенсу. Тому вони були в бежевих шортах".
У тілесній білизні актори також працювали під час перформативного читання п’єси "Фанатка війни" Поліни Положенцевої, поставленої Гладушевським, на Тижні актуальної п’єси на камерній сцені Театру Франка. Часткове оголення режисер використовує і у виставі "Зелені коридори" за п’єсою Наталки Ворожбит у Театрі драматургів (виставу за п’єсою також ставив Максим Голенко в Театрі на Подолі).
Якщо у "Величному столітті. Веселе" оголення могло бути пов’язане з метафорою народження, то у "Ляльковому домі" за Генріком Ібсеном (Малий театр, 2024) — із метафорою смерті. За сюжетом, лікар Ранк ніби обливає себе чорною отрутою та помирає, і при цьому він повністю оголений — бо помирають, як і народжуються, не в трусах.
Як працювати з (не)оголеними акторами
"Коли я вперше вийшла на сцену оголена і виконала ту саму музику, яку виконувала і вдягнена, то вийшла геть інша музика. Оголене тіло в цьому випадку — це частина музики, частина партитури", — розповідала в інтерв’ю Суспільне Культура Марічка Штирбулова, одна з виконавиць опери Gaia-2024.
Перед тим як працювати з оголеним тілом, виконавці на резиденції досліджували, які роботи з оголеністю зараз існують у світі. Тож коли повернулися на репетиції, більшості запитань, за словами Марічки, вже не виникало. "Якщо спробувати трошки позбутися рамок і дозволити собі відчувати, то можна зробити багато відкриттів з оголеним тілом. Ти розумієш, що перебуваєш ніби поза суспільними межами й тобі не має бути соромно", — додає виконавиця.
В Олекси Гладушевського робота з оголенням акторів починається із дуже детального обговорення концепції та розбору всіх сцен з оголенням: наприклад, режисер пояснює, наскільки сцена може втратити в сенсах, якщо прибрати оголеність. Якщо акторам некомфортно, варто або подумати над рішенням без оголення (як описано вище), або замінити актора чи акторку, бажано ще на етапі кастингу.
Наприклад, акторів та акторок для вистави "Метод 46" відбирали з майже 200 претендентів на кастингу. В тих, хто заповнили анкету, режисер та команда одразу уточнювали, чи бачили вони, що оголення буде не частковим, повним. І деякі кандидати виявилися на готові до роботи роздягненими.
"Потрібно все проговорювати на березі, не потрібно нічого приховувати — мовляв, потім розповім. Також я одразу кажу людям, що на 90 % репетицій вони будуть одягнуті (може, інші режисери працюють по-іншому), — каже Гладушевський. — Винятком можуть бути сцени, пов’язані з певними фізіологічними нюансами. Приклад із кіно: італійський порноактор Рокко Сіфреді мав великий розмір пеніса, і треба було б працювати з реальним актором на його роль, то треба знати розмір його пеніса".
Гладушевський додає, що не варто обмежуватися лише однією розмовою на початку роботи над виставою — проговорювати всі деталі варто на кожній репетиції: "У перервах між репетиціями актори мають власне життя. На когось впливають батьки, друзі чи кохані. На когось сильно впливає початок маркетингу, де можуть використовувати те, що актори будуть оголені. Якщо актор має сильний внутрішній стрижень, то він сам прийде до режисера та ініціює розмову про свої побоювання. Але у багатьох випадках цього не відбувається, бо для актора прийти з проблемою — це показати себе непрофесійно. І вони мовчать". Тому Олекса Гладушевський старається сам запитувати акторів про їхній стан.
Він також зауважує, що у виставах, де працюють і оголені, і неоголені актори (як у "Методі 46"), варто приділяти увагу і тим, хто не буде роздягатися: "Дівчата у виставі одягнені, але у них є спільні сцени з оголеними хлопцями, де можуть бути доторки. А у цих дівчат теж є хлопці. Тож з акторами, які не будуть роздягатися, також треба постійно говорити".
Загалом з оголенням режисер працював поетапно. Спочатку актори пробували сцени з оголенням лише у присутності чоловіків, з акторками почали працювати лише через певний час.
"Мені здається, що в процесі підготовки вистав чи фільмів, які передбачали оголеність, у мене виникало менше проблемних питань, ніж у тих, де оголеності не було. Мабуть, відвертість у розмовах сприяє класному вайбу в процесі роботи", — підсумовує Гладушевський.
Інтимні координатори в театрі
Спеціальність інтимного координатора чи координаторки в кіно, що допомагали б зі зніманням сцен, де є оголеність та імітація сексу, вже більш ніж десять років існує за кордоном. В Україні поки що такої спеціальності немає, але кастинг-директорка Алла Самойленко розповідала Суспільне Культура, що вже знайшла людей, які могли б координувати зйомку таких сцен, а також повідомила деяким продюсерам, що вже є можливість залучати координаторів інтимності.
Під час зйомки таких сцен на знімальному майданчику залишають лише частину команди, необхідну для знімань. Крім того, глядатцво бачить оголення через екран, актори чи акторки не мають із ними живого контакту, як у театрі, де координатором інтимності здебільшого постає сам режисер. Поки що попиту на інтимних координаторів в українському театрі немає — просто тому, що вистав з оголенням ставлять не так багато, каже Олекса Гладушевський.
"Якщо режисер чи режисерка професійні, їм інколи легше самим поговорити з актором. Але це відповідальність. Якщо актор чи акторка будуть виявляти бажання працювати з інтимним координатором, то команді та продюсерам потрібно буде знайти таку людину, — вважає режисер. — Інтимні координатори можуть фіксувати все документально, щоби були докази у випадку порушень. Крім того, така людина могла би бути посередником між акторами та режисерами. Як я казав раніше, актори, навіть якщо мають довірливі стосунки з режисером, часто не хочуть звертатися до нього зі своїми побоюваннями — думають, що так покажуть свою непрофесійність".
Фотографування сцен з оголенням у театрі
На "Методі 46" глядачам хотіли заборонити глядачам робити оголені фото акторів, але згодом від цієї ідеї відмовилися. Гладушевський жартома каже, що немає сенсу робити такі світлини, бо соцмережі все одно їх заблокують. Вони банять навіть ті заблюрені та невульгарні художні фото, які викладає він сам. Режисер додає:
"Я завжди готую акторів до того, що їхні оголені фото чи відео можуть опинитися в інтернеті. Що вони можуть отримати хейт, що їх можуть атакувати спам-боти. Кажу їм, щоби в такому випадку вони зверталися до мене, бо я мав із цим справу вже купу разів".
Загалом професійні фотографи не знімають вистави зі спалахом або звуком зуму. Також фотографують не на прем’єрах, а на генеральних прогонах вистав: щоби можна було робити світлини не лише з одного ракурсу, але й рухатися біля сцени. Тобто з професійним фотографом можна домовитись заздалегідь, а з глядацтвом це складніше.
Олекса Гладушевський згадує випадок, який трапився на одному з перших показів вистави "Ляльковий дім" у Малому театрі, на камерній сцені. Роль лікаря тоді грав Юрій Кулініч (зараз її грає Макс Кущов). На сцені з повним оголенням він заходив у напівтемряву під спеціально виставленим світлом, обливав себе чорною "отрутою" з келиха та ставав на спеціальне коло, яке крутиться. І саме в момент, коли коло робило оберт до глядачів, жінка з першого ряду сфотографувала зі спалахом.
Актор тоді професійно вийшов із ситуації, але пізніше розповів, що йому було некомфортно. Після цього випадку всіх глядачів просять не фотографувати зі спалахом. "Ми потім спілкувалися з цією жінкою, і виявилося, що вона просто не знала, як вимкнути спалах, так само як старші люди іноді не знають, як поставити телефон на беззвучний режим, — каже режисер. — Тому перед виставою ми пропонуємо глядачам свою допомогу із такими технічними нюансами".
Режисер нещодавно проводив лекцію про оголеність у кіно на фестивалі "Миколайчук Open" на прикладах власних фільмів ("Мій юний принц", "Маєток", де Гладушевський — співсценарист та продюсер), а також брав участь в обговоренні фільму "Непристойна пропозиція", яке організував співкуратор кінопростору "Українського дому" Олексій Ананов.
Ця стрічка базується на реальній історії, яку пережила 19-річна акторка Марія Шнайдер, коли знімалася у фільмі "Останнє танго в Парижі". Режисер Бернардо Бертолуччі запланував сцену із Марлоном Брандо, яку, на його думку, акторка не зіграла б так переконливо, якби детально знала, що відбуватиметься. Сцена зґвалтування травмувала акторку та вплинула на її подальше життя, пише у мемуарах Ванесса Шнайдер, двоюрідна сестра Марії.
У майбутньому Олекса Гладушевський також хоче провести більш розширену лекцію про історію та сучасний контекст оголеності в українському і європейському кіно.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
