Справа художнього керівника Молодого театру та викладача КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого Андрія Білоуса запустила хвилю обговорень про сексуальне насильство, яке може починатися з театральних ВНЗ та продовжуватися в театрах і на знімальних майданчиках.
Зараз публічні люди та студенти одне за одним розповідають свої історії, а постраждалих від дій Андрія Білоуса закликають заповнювати анонімну форму.
Поки ті, хто зазнали харасменту, публікують свої свідчення або ще не мають сміливості це зробити, знаходяться й ті, хто звинувачує постраждалих у тому, що вони спровокували нападників своєю поведінкою.
Постраждалі й самі часом не хочуть звертатися по допомогу, бо не мають доказів, крім власних слів; думають, що їм не повірять або ж звинуватять у тому, що трапилося, каже юристка та координаторка лінії правничої допомоги "Юрфем: підтримка" Юлія Нікітіна.
Ба більше: багато людей навіть не можуть ідентифікувати сексуальне насильство, вчинене щодо них, як свідчить нещодавнє опитування дослідницької агенції Fama та Аналітичного центру "Юрфем".
Крім юридичних механізмів лишаються неврегульованими етичні питання, каже кастинг-директорка Алла Самойленко. Тож чи не єдиним виходом для тих, хто зазнали харасменту, залишається публічний розголос.
Своєю історією можна поділитися в соцмережах, але краще не зазначати особисті дані кривдника, бо він може подати позов про захист честі, гідності та ділової репутації — в Україні діє презумпція невинуватості, додає юристка.
Суспільне Культура поцікавилося, чи існують ефективні інструменти захисту від домагань у творчій сфері та як можна створити безпечний простір на зйомках, де є сцени з оголенням та імітацією сексу.

Не флірт, а порушення особистих кордонів: як визначити сексуальні домагання, сексуальне насильство та харасмент
Визначення сексуальних домагань можна знайти в Кодексі України про адміністративні правопорушення (нова стаття 173 – 7, яка почала діяти 19 грудня 2024 року), каже юристка й координаторка лінії правничої допомоги "Юрфем: підтримка" Юлія Нікітіна.
Зміни в законодавстві зумовила і ратифікація Стамбульської конвенції, яка передбачає відповідальність за сексуальні домагання.
Згідно з українським законодавством, сексуальні домагання — це умисне вчинення проти бажання особи образливих і принизливих дій сексуального характеру, які можуть виражатися вербально (словами) чи невербально (жестами, рухами тіла), зокрема й з використанням електронних комунікацій (тобто переписки в соціальних мережах також рахуються).
"Основний критерій розуміння того, чи це домагання, чи це флірт — поняття бажаності. Для людини, щодо якої проявляється флірт, ця поведінка має бути бажаною, не порушувати особистих кордонів її сексуальної автономії і бути доречною… Відповідно, деяка поведінка, яка може бути доречна між людьми, котрі перебувають у рівноцінних відносинах, є зовсім недоречною між людьми, котрі перебувають у відносинах підпорядкування", — пояснює юристка й менеджерка програм центру "ЮрФем: Освіта" Марта Павлишин в ефірі "Радіо Культура".
Сексуальні домагання також іноді називають харасментом. В українському законодавстві немає такого визначення, як харасмент.
У перекладі це також "домагання" чи "переслідування", утім, харасмент — це загалом поведінка, яка порушує особисті кордони (тобто йдеться не лише про натяки на секс, а й, наприклад, про образи та психологічний тиск через расу, релігію, стать, національність, вік, інвалідність, наявність певної хвороби). Тобто поняття "сексуальні домагання" — вужче за поняття "харасмент".
Сексуальні домагання є виявом сексуального насильства, хоч і можуть бути не пов’язані з фізичним проявом, сексом. Тобто прямої дії може і не бути, але є намір.
Що тоді розуміють під сексуальним насильством?
У дослідженні разом Fama Аналітичний центр "Юрфем" визначає сексуальне насильство як будь-які дії сексуального характеру, вчинені без згоди однієї зі сторін, та виокремлює ситуації сексуального насильства в таких вимірах:
- фізичний вимір: це форми насильства, які безпосередньо впливають на тіло постраждалої чи постраждалого. Наприклад, секс без згоди, зокрема в стосунках та шлюбі; схиляння роботодавцем до сексу або схиляння до сексу в стані алкогольного сп’яніння чи без тями; навмисні дотики й притискання в громадському транспорті.
- вербальний вимір: використання слів для сексуалізації когось, а також приниження та висміювання. Наприклад, розповіді про власну сексуальну майстерність у робочому колективі, нав’язливе залицяння, відверті компліменти, вуличні домагання (свист, пропозиції сексуального характеру).
- невербальний вимір охоплює жести, вирази обличчя, мову тіла чи власне тіло (наприклад, привселюдне оголення або мастурбацію).
- цифровий вимір: використання цифрових технологій для здійснення насильства. Сюди зараховують небажаний секстинг (фото, відео з оголенням, повідомлення сексуального характеру), а також поширення інтимних фото й відео після розставання (порнопомста).
Це означає, що сексуальних домагань можна зазнати не лише в університеті, на роботі, в транспорті чи іншому громадському місці. Це і переписки сексуального змісту, які вам неприємні, і прохання надіслати оголені фото — за це також передбачена адміністративна відповідальність, підсумовує Юлія Нікітіна.

"Провокування", брак доказів та строк давності
"Сучка не захоче, кобель не скоче" — не архаїчна приказка, а цілком реальний аргумент деяких акторів Молодого театру, де всередині колективу не дійшли згоди щодо відсторонення керівника Андрія Білоуса принаймні на час проведення слідства, пише акторка Дарина Панасенко.
Вона була серед тих, хто подали колективне звернення про усунення Білоуса з посади. У мережі можна зустріти й інші подібні закиди, наприклад, що студентки самі спокушають викладачів відвертим одягом.
У юридичній площині не існує поняття провокування сексуальних домагань, зауважує юристка Марта Павлишин: "Домагання є рішенням тієї особи, яка вирішує вчинити домагання. Тому вся відповідальність лежить саме на кривднику. Не можна спровокувати на вчинення насильства незалежно від того, як людина поводиться чи одягається".
"Мало доказів", "покажіть переписку повністю", "переписка згенерована ШІ" — такі коментарі можна побачити під відео Софії Сапожнік, яка першою звинуватила Білоуса в сексуальних домаганнях, та під дописом університету імені Карпенка-Карого.
Так, досить часто в справах сексуального насильства доказом є лише свідчення потерпілих, каже юристка та координаторка лінії правничої допомоги "Юрфем: підтримка" Юлія Нікітіна.
"Не потрібно хвилюватись, коли у вас немає інших доказів, окрім як ваших слів, адже вони теж є важливим доказом", — додає юристка.
Утім, за змоги варто все-таки зберігати скриншоти повідомлень, контакти свідків, фіксувати дії кривдника на фото, відео чи аудіо, каже Юлія Нікітіна.
Ми також поцікавилися в юристки, чи є строк давності в справах про сексуальні домагання: умовно, якщо постраждала не знаходить у собі сили піти в поліцію одразу ж, то чи може вона це зробити за кілька тижнів, місяців, чи й років?
Якщо керуватися саме статтею 173–7 Кодексу про адміністративні правопорушення, яка передбачає адміністративну відповідальність для кривдника, то постраждалий чи постраждала мають усього два місяці часу з дня вчинення правопорушення, пояснює Юлія Нікітіна.
Можливе покарання за цією статтею — штраф від 1360 гривень до 2720 гривень; громадські роботи від 20 до 40 годин чи виправні роботи до місяця з відрахуванням 20 % заробітку.
Щодо кримінальної відповідальності, то саме за сексуальні домагання вона не передбачена, але є за сексуальне насильство без проникнення, наприклад доторкання до статевих органів без згоди людини (стаття 153 Кримінального кодексу України). За цією статтею можна отримати до п’яти років позбавлення волі.
Постраждала чи постраждалий може повідомити про вчинене насильство у правоохоронні органи протягом п'яти років (за частиною 1 цієї статті). Крім того, якщо насильство було вчинене щодо дітей, то строк давності починається з дня, коли потерпілий чи потерпіла досягли повноліття.
Доторки до інших частин тіла, крім статевих органів, вульгарні жести й коментарі сексуального змісту підпадають лише під статтю 173–7 Кодексу про адміністративні правопорушення, пояснює юристка.

Звільнення або штраф: чи реально притягнути до відповідальності тих, хто вчиняє сексуальні домагання
Дії викладача університету імені Карпенка-Карого та художнього керівника Молодого театру Андрія Білоуса поки що розслідує Нацполіція. Від викладання його вже відсторонили. У Молодому театрі утримуються від офіційних заяв, лише повідомляють: театр підпорядковується КМДА, тож призначати і звільняти керівника може лише міська влада. Відповідне звернення до КМДА вже написала частина акторів Молодого театру.
Справа Андрія Білоуса — не перший випадок в університеті імені Карпенка-Карого: у 2021 році стали відомі історії студенток та абітурієнток, які розповідали про сексуальні домагання викладача Володимира Талашка. Той написав заяву на звільнення, але Нацполіція так і не знайшла доказів цих домагань.

Що можуть зробити студенти, які стикнулися із сексуальними домаганнями в університеті?
По-перше, звернутися до адміністрації закладу.
Наприклад, у Києво-Могилянській академії ще з 2019 року працює Комітет протидії дискримінації та сексуальним домаганням, куди можна надсилати скарги про харасмент протягом 30 днів. Чи винесе університет після цього відповідне рішення — вже інше питання. До того ж далеко не в усіх університетах є відповідні комісії, скоріше кодекс етики та академічної доброчесності, зазначала керівниця центру "ЮрФем: Освіта" Вікторія Карпа.
Також, крім поліції, можна звернутися по юридичну допомогу на лінію "Юрфем: підтримка" і за номерами 068 145 55 90 чи 0 800 30 55 90 (Viber, Telegram, заявка на сайті), або ж до інших організацій із подібною експертизою, як-от ГО "Ла Страда – Україна".
Поки що за допомогою звертається дуже мала кількістю людей і ці цифри не можуть відображати реальні масштаби, каже Юлія Нікітіна.
Наприклад, за 2024 рік на лінію правничої допомоги "Юрфем: підтримка" повідомили про близько 70 випадків сексуальних домагань (звернення стосуються не лише домагань у творчій сфері, але й, наприклад, справ військовослужбовиць).

Поцілунки та оголення в кіно: коли це кастинг, а коли вже скам
Кастинг-директорка Алла Самойленко, яка з 2006 року попрацювала над близько сотнею фільмів, зокрема над такими стрічками, як "Ля Палісіада", "Довбуш", "Люксембург, Люксембург", вважає: харасмент у кіно може починатися з кастингів. Адже це про залежність акторів від тих, хто ухвалює рішення — дати їм роль чи ні.
Спроби використовувати кастинг для прикриття сексуальних дій також називають скамом. Як приклад Самойленко наводить "манеру роботи" італійського режисера Сільвіо Накуччі, який вимагав від українських акторок оголення на кастингах та "нескінченно стимулював у розмовах сексуальну тему".
"Ширше про це стало відомо після початку повномасштабного вторгнення. Дійшло до вух міжнародних колег — хтось з українських акторок їм пожалівся. Моя колега, яка живе в Італії, зверталася до поліції, але, на жаль, ця справа нічим не закінчилася. Це речі, які дуже складно доводити, і не лише в нашому середовищі. Втім, розголос допомагає вилучати скамерів «з обігу» і взагалі повідомляє, що така небезпека існує".
Загалом іноземних скамерів побільшало після початку повномасштабної війни, додає Самойленко.
Не завжди необхідними є і поцілунки на кастингах.
"Хтось заради власного задоволення вирішив подивитися, як певна людина буде цілуватися. Насправді зараз на кастингах немає необхідності цілуватися з купою партнерів, принаймні на етапі підготовки. Хіба що на фінальному кастингу, якщо це зумовлено задумом фільму, може знадобитися активна взаємодія аж до поцілунку — щоб визначити, чи є та сама знаменита акторська «хімія» між партнерами. Та загалом у зв’язку з коронавірусом ця ситуація пішла в небуття, крім найбільш необхідних сцен", — розповідає кастинг-директорка.
Після початку пандемії кастинги також дуже часто почали проводити онлайн. Існує чимало професійних платформ, де актори можуть виставляти свої дані. Буває таке, що, попри модерацію, стороння людина видає себе за кастинг-директора, каже Самойленко.
"Один діяч дуже багато зробив не лише в інтернеті: він викликав дівчат на зустрічі, і там теж відбувалися страшні речі. Деякі наважилися тоді говорити, й ця людина зникла, хоч раніше його кастинги були й у моїй групі", — каже кастинг-директорка.
Тоді Міжнародна асоціація кастинг-директорів створила комітет із протидії скаму, щоби боротися із псевдокастингами на рівні платформ: їх інформували про знаходження скамерів.
"Кастингів із роздяганням бути не може, і про це випущений не один документ", — каже кастинг-директорка, посилаючись, зокрема, на Британський інститут кінематографії (BFI) і організацію Women in Film & TV.
Інструментом боротьби із псевдокастингами також має бути просвіта, вважає Алла Самойленко.
"Навіть на платних курсах не навчають деяких нюансів, які стосуються поведінки на майданчику — на що актори мають право, а на що ні, і що робити, коли тобі кажуть: «Ну ти ж акторка, давай, роздягнися»".
Простіше запобігти: навіщо українському кіно координатори інтимних сцен
В українській кіносфері не існує практики відмовляти в роботі тим, хто фігурує в справах про сексуальні домагання — як, утім, і взагалі немає волі виносити цю проблему в площину етичних, а тим паче юридичних обговорень, каже Алла Самойленко.
"Немає такого, щоби всі в кіносфері об’єдналися й сказали — ми заносимо цю людину в чорний список. У кожного ці списки свої: для когось очевидно, що не треба брати таких людей у кадр, а для когось — ні", — коментує кастинг-директорка. Так само не існує й Гільдії акторів.
Якщо в Україні юридичні обговорення можуть випереджати етичні, то за кордоном це працює навпаки, каже Самойленко: "Коли окреслюється коло проблем, то у Великій Британії та США збираються певні органи й видають циркуляр, де описують проблеми, які підлягають юридичному розв’язанню. Там також описують шляхи запобігання цим проблемам, які потім можуть переноситися в юридичну площину.
Наприклад, у США існує така форма, як нотаріальний акт: він може бути обов’язковим для виконання лише в певному окрузі, а далі вже певні речі доростають до законодавчого регулювання. Наприклад, так було із проблемою фільмування маленьких дітей — зрештою ухвалили кодекс, який став обов’язковим на території США".
За словами кастинг-директорки, за весь час роботи у її проєктах не траплялося випадків сексуальних домагань, але вона знає подібні історії, які траплялися в кіно — кілька акторок наважилися розповісти про насильство публічно. Тож фігурантів справ про сексуальні домагання Самойленко видаляла зі своєї групи кастингів, а також уникала співпраці з ними.
"Так, у моїй практиці були випадки, коли під час знімального процесу зав’язалися романтичні стосунки, все закінчилося шлюбом. Але щоб якийсь режисер сказав «Якщо ти зі мною не переспиш і не зробиш те, що я хочу, я не дам тобі роль» — такого не було. Якщо це продукція, яка претендує, наприклад, на фестивальне поширення, то всі думають насамперед про якість, а не про доступність акторки для ложа режисера. Насправді ми так трусимося над акторами, так бережемо їхній емоційний стан, що робота будується дуже делікатно. Українське телебачення також доволі цнотливе".
Утім, зйомка сцен, де є оголеність та імітація сексу, доволі непроста й потребує засобів, які допомогли б усім учасникам процесу гідно пройти процес кіновиробництва, зауважує Алла Самойленко. Для цього потрібна така спеціальність, як координатор або координаторка інтимних сцен, яка вже понад десять років існує за кордоном.
Про потребу в таких координаторах на знімальному майданчику більш активно почали говорити після зйомок серіалу "Гра престолів".

Зокрема, Емілія Кларк, яка зіграла Дейнеріс, розповідала, що плакала перед деякими інтимними сценами, а до початку знімань навіть не знала, скільки доведеться оголюватися.
З 2018 року свого координатора інтимних сцен має у штаті телекомпанія НВО, а на ВВС його присутність стала обов’язковою у 2021 році. Пізніше координаторів інтимності почали навчати в британській театральній академії Mountview і Національній школі кіно й телебачення (NFTS).
В Україні спеціальності координатора чи координаторки інтимних сцен поки що немає, але Самойленко каже: вже знайшла людей, які могли б координувати зйомку таких сцен, а також повідомила деяким продюсерам, що вже є можливість залучати координаторів інтимності.
"У всіх відомих мені випадках інтимні сцени знімали з дуже великою обережністю та увагою, за згоди акторів та великої поваги до них. З режисером вони ретельно пропрацьовували всі сцени: якщо такої пропрацьовки немає, то партнер чи партнерка можуть собі дозволити зайві рухи чи доторки в небажаних місцях, — пояснює Алла Самойленко. — Але це були камерні картини, у більших стрічках потрібен координатор інтимних сцен. Сподіваюся, скоро ми зможемо ввести такий інструмент, щоби вберегти акторів від можливого харасменту на майданчику".
Поки що акторам залишається скаржитися кастинг-директорам, режисерам, другим режисерам або у світові організації кастинг-директорів (британську або міжнародну), а також давати публічні свідчення в спеціалізованих групах та просто в соціальних мережах.
"Проблема не лише в кіно- чи театральному середовищі, вона набагато ширша, в нормалізованій культурі поведінки. Думаю, що це одне з надбань «совка»: все, що стосується сексуальності, заборонялося, і через це способом себе проявити могла бути сексуальна агресія. Я стикалася з харасментом раніше, тож можу порівняти, як було раніше і як зараз. Попри те, що ми дорослішаємо як суспільство, в цьому питанні у нас все ще є віктимблеймінг. Я завжди на боці постраждалих і розумію, наскільки велика мужність потрібна, щоб розказати про те, що із тобою вчинили. Але на сьогодні, крім розголосу, немає іншого варіанту, щоб зупинити нападників", — додає Алла Самойленко.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]