З травня 2023 року в Україні діє Єдиний реєстр зниклих безвісти. За даними уповноваженого з питань зниклих безвісти за особливих обставин Артура Добросердова, наразі у ньому — близько 63 тисяч людей, більшість з них зникла через війну та окупацію. Про те, як Україна удосконалює систему їхнього пошуку, як відбувається облік, ідентифікація, та чи йде на контакт в цьому питанні Росія — Артур Добросердов в інтервʼю Суспільному.
Як Україна веде облік зниклих безвісти?
Робити це ефективно ми почали, на жаль, з травня 2023-го. Однак в реєстр поміщаються усі, хто зник безвісти, починаючи з 2014 року. Там є дані про військових і цивільних, про осіб без громадянства, про іноземців, які на законних підставах перебувають в Україні. І окремий розділ — дані щодо неідентифікованих тіл. Це дає можливість відстежувати усю процедуру в межах розслідування — все, що може сприяти ідентифікації тіла.
Світовий досвід говорить про те, що держава має забезпечити ефективний розшук зниклих безвісти. А це значить — зібрати якомога швидше всю інформацію по цих людях. Ми говоримо про особисті дані, про фото, про якісь особливості здоров'я тощо. Що більше інформації, то більше шансів, що ми зможемо ідентифікувати людину, здобути дані про її можливий полон.
За обмін тілами з РФ відповідає Координаційний штаб з питань поводження з полоненими. Де тут розмежовуються їхні та ваші повноваження?
Функція Офісу уповноваженого з питань зниклих безвісти за особливих обставин — це "координація дій, які пов'язані з пошуком осіб, зниклих безвісти". Ми не проводимо експертизи, не розслідуємо провадження. Однак маємо доступи до всіх баз даних, реєстрів, комунікуємо з родинами, з міжнародними партнерами. Наше завдання — виявити проблеми неузгодженості й в законодавстві, і у взаємодії між різними органами, і ефективно на це впливати. Але іноді ми "натягуємо" на себе трошки більше.
Загалом, Координаційний штаб — тимчасовий орган, до складу якого входять зокрема й представники міністерства внутрішніх справ, Міноборони, служби зовнішньої розвідки, СБУ тощо. Їхнє завдання більш цілеспрямоване — стосується переговорів з країною-агресором, обмінів, повернення цивільних заручників. Тобто в цій частині роботи головними акторами виступають саме вони.
В Україні зниклими безвісти вважаються понад 60 тисяч людей. Що вам про них відомо?
Так, в розшуку перебувають понад 60 тисяч людей. Щодо близько 10 тисяч маємо підтвердження, що вони у полоні. Йдеться як про офіційні підтвердження — від країни-агресорки через Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) — так і про неофіційні.
Основні неофіційні джерела інформації — свідчення тих, хто повернувся з неволі й пошук по OSINT. Окремі громадяни РФ, військові, викладають в інтернет інформацію, з якої ми фіксуємо факт перебування людей у полоні. За допомогою таких джерел працівники мого офісу встановили вже понад півтори тисячі зниклих.
Офіційний полон — це виключно підтверджений МКЧХ?
Так, через канали Червоного Хреста. В Женеві в цієї організації є центральне агентство розшуку. Через нього ж ми інформуємо і російську сторону про полонених росіян — що такий-то перебуває в нас, щодо нього забезпечується дотримання прав, передбачених Женевською конвенцією. Аналогічно нам хотілось би розраховувати, що так відбувається і з іншого боку. Але розуміючи загальну кількість зниклих безвісти й ту, що підтверджена офіційно через канали Червоного Хреста, розуміємо, що значна кількість людей в російському полоні офіційно не підтверджена.
Отже, якщо вони не підтверджені як військовополонені, то продовжують вважатися зниклими безвісти?
Усі, хто отримав статус зниклих безвісти, лишаються в реєстрі до настання двох фактів. Перший — людину звільняють, вона опиняється на території підконтрольній уряду України, або за кордоном — в країнах, з якими у нас діють міжнародно-правові договори. Другий випадок — це коли провели розслідування, певні експертизи й слідчі або прокурор ухвалюють юридичне рішення про ідентифікацію тіла як такого, що належить такій-то особі, яка вважалась зниклою безвісти.
Чи є якісь типові обставини, за яких цивільні можуть вважатися зниклими безвісти через війну?
У більшості випадків — це окупація. Але не кожен цивільний, що лишився на окупованій території, вважається зниклим безвісти. Якщо з цією людиною не відбувається незаконних дій, вона вільна у своїх діях, може комунікувати, наприклад, з близькими, знайомими, які лишаються на підконтрольній території України, як правило, заяв щодо її зникнення не надходить і такої людини в реєстрі немає.
Але ж є й інші історії, коли цивільних затримують, піддають тортурам, вони зникають і ніхто не знає, що з ними відбулося. Щодо таких випадків надходять заяви в поліцію. Або це моніториться по ЗМІ на окупованих територіях. Це все фіксується і далі збираються дані, куди ж поділася ця людина.
Діти, яких незаконно вивезли, так само можуть опинитися в цьому реєстрі, якщо близькі або опікуни не мають з ними зв'язку?
Так, якщо втрачено контакт, немає інформації, тоді їх поміщають в реєстр.
Що можна сказати про потужності лабораторій, які в Україні проводять ДНК-експертизи для встановлення безвісти зниклих?
Більшість лабораторій, які проводять молекулярно-генетичні експертизи, перебувають у системі експертної служби Міністерства внутрішніх справ. Але такі ж лабораторії є і при Міністерстві юстиції, їх чотири. Пʼять лабораторій є при Міністерстві охорони здоров'я. Однак основне навантаження — понад 95% по проведенню даної категорії експертизи — лягає на експертну службу МВС.
Минулого року відкрили понад пʼять нових лабораторій, цьогоріч — вже одну, готуються до відкриття ще дві. Станом на січень ми могли обробляти 10 тисяч зразків ДНК на місяць.
Куди має звернутися родина, яка хоче здати ДНК для пошуку зниклого безвісти родича?
Вони подають заяву в поліцію, реєструється кримінальне провадження, зразок відбирає або слідчий, або криміналіст з Нацполіції. Тоді призначається експертиза — як правило, за місцем дислокації цього слідчого підрозділу. Виняток може бути, якщо в лабораторії вже завантажена велика кількість зразків для обробки й тоді експерти радять звернутися у сусідню областьЛабораторії, де можна здати матеріал ДНК, розташовані переважно в обласних центрах, щоб швидше могли вивести ДНК-профіль.
Україна співпрацює з Міжнародною комісією з питань зниклих безвісти (МКЗБ). Ми можемо скористатися допомогою її лабораторії, якщо йдеться про найскладніші випадки, з якими не можемо впоратися самостійно?
Неправильно так формулювати, що не можемо впоратись. Є непоодинокі випадки, коли люди ставлять під сумнів висновки, до яких прийшов слідчий або експерт. І щоб не виникало спорів, МКЗБ готова нам допомагати. Громадяни заявляють клопотання, наприклад, до слідчого, що просять надати можливість взяти зразок для дослідження в лабораторії у місті Гаага.
За весь час висновки лабораторій в Нідерландах збігалися з висновками наших експертів. Бо ми постійно обмінюємось досвідом, нові лабораторії оснащені таким самим сучасним обладнанням, використовують ті самі протоколи проведення експертних досліджень. У майбутньому наші експерти навіть зможуть ділитись досвідом з іншими країнами.
Чи охоче росіяни повертають тіла, діляться інформацією щодо військовополонених?
Позаминулого року шість місяців не було обмінів. Зараз вони відбуваються. Репатріація тіл захисників відбувалась увесь період, поки я обіймаю посаду. Пʼять останніх місяців нам передають велику кількість тіл.
Кожне тіло, яке Україна отримує, потребує встановлення особи?
По тілах, які повертають по репатріації, здебільшого немає інформації. А там, де вона є, все одно все перевіряється. Візуальне впізнання, якісь особливості, татуювання, шрами, переломи, відбитки пальців і останнє — але найбільш достовірне — це ДНК. Аби виключити можливість помилки, у більшості випадків погоджуються, що треба проводити молекулярно-генетичну експертизу. Але є непоодинокі випадки, коли у зниклого безвісти немає прямих кровних родичів, або ж вони на окупованій території, або за кордоном, і це ускладнює процес ідентифікації.
Ми себе налаштовуємо, що треба зробити усе можливе, аби знайти якомога більше людей. Ми багато що робимо вперше, але робимо це вірно. Якби я не вірив, що ми врешті знайдемо майже всіх, я б за це не брався.
