ДахаБраха "Alambari": блюзи, саундтреки та пасхалки для найуважніших

ДахаБраха "Alambari": блюзи, саундтреки та пасхалки для найуважніших

ДахаБраха "Alambari": блюзи, саундтреки та пасхалки для найуважніших

Бажаєте влаштувати собі релаксовий вечір з музикою? Тоді програма "Це класика" на Радіо Культура стане вам до вподоби. Це дві години найкращої класики та розмов із найцікавішими музикантами. Цього разу ведуча Катря Гончарук підготувала розповідь про український етнохаус-колектив "ДахаБраха" та їхній альбом "Alambari". Прослухати розгорнуту радіорецензію можна за посиланням.

Мабуть, не варто розповідати про здобутки гурту “ДахаБраха”. Тепла любов закордонних меломанів, широка впізнаваність і повага на Батьківщині, концерти та нагороди, реклами й саундтреки – все це накрило етно-хаос-четвірку великою хвилею. І зараз, через майже рік після виходу збірки Alambari, морською піною продовжують шуміти тексти музичних оглядачів. Новий альбом присвячений подорожам по світу, хоча музика платівки більше вказує на подорожі в минуле, а саме до першого альбому, записаного 14 років тому наживо у рідних стінах театру “Дах”.

Новий альбом ДахаБраха "Alambari": блюзи, саундтреки та пасхалки для найуважнішихFacebook

Планомірно, пісня за піснею, “ДахаБраха” спустошують свої стратегічні запаси, беручи старовинні народні пісні зі своїх експедицій та архівів. Замість чергового переспіву “Несе Галя воду” отримуємо свіжу порцію української автентики: дохристиянські колядки і веснянки, жартівливі коломийки і всюдисуща лірика. Та цього разу музиканти фольклором не обмежилися – неочікувано й безболісно вписалися в етно-хаос-полотно вірш митця-шістдесятника М. Вінграновського (“Я сів не в той літак”), знаменита балада про німфу “Лорелей” Г. Гейне (“Im Tanzen Lieben”) та 77-й сонет В. Шекспіра (“Sonnet 77”). 

Здавалося б, яким боком ці поезії дотичні до фольклорної стихії "ДахаБраха"? У тому й смак, що кожен знайде свої пояснення. Приміром, останній рядок шекспірівського сонету звучить так: "Вчарований забутими рядками, новими збагатишся ти думками” (переклад Дмитра Павличка). Забуті рядки… Можливо, це фольклор – забута мудрість, що повертає нас до самих себе і відновлює. До речі, “Sonnet 77” цікавий тим, що будується лише на двох акордах, але, не дивлячись на це, музикантам вдається розгорнути його у повномасштабну композицію з двома кульмінаціями і всім тим, що не дає руці перемкнути на інший трек.

Власне, форми дахабрахівських творів часто-густо за динамікою розвитку нагадують популярні “Carmina Burana” чи “В печері гірського короля”, або найпростіший приклад – циганочка (від повільно/тихо до швидко/гучно). Хоч ця формула й успішна, особливо на фестивалях, де треба розігрівати публіку, добре, що гурт не застрягнув у ній, бо кожна друга їхня пісня нагадувала би “Весну” (“На межі”, 2009).

В альбомі Alambari таку форму мають лише два треки: “Винная я” і “Досточка”, де подібне наростання – не просто перевірений, дієвий прийом, а засіб виразності. Наприклад, у веснянці з Чернігівщини “Досточка” різке закінчення (обрив) ніби втілює занепад веснянкової традиції в Україні. Дівчата не закликають зараз весну, а гаївки, що водять біля церков на Великдень, ніщо інше, як реконструкція обряду силами керівників дитячих фольклорних гуртків: це вже не жива традиція, де всі знають тексти і рухи, а постановка. Та не треба впадати у депресію. Насправді українська традиційна музика - чи не найзбереженіша серед європейських, але наскільки цей фолк є доступним - інше питання.

Власне, альбоми “ДахаБраха” для багатьох стали тією аудіотекою, з якої можна вивчити давні колядки чи русальні пісні. Ці уроки завжди даються легко, адже народні пісні присмачені то блюзом, то гіп-гопом. Ось і в новому альбомі  жартівливу пісню з Чернігівської області про Химу “ДахаБраха” зіграли “з надривом” у стилі тягучого танго, а старовинна колядка “Ой в садку, в садку, й у виноградку”, що записала Ніна Гаренецька на Івано-Франківщині, із сакрального жанру перетворилася на розважливий блюз. Із серйозного на несерйозне і навпаки, плюс на мінус - релігія, яку продовжують сповідувати “ДахаБраха” у своїх інтерпретаціях. 

Так, блюзовість нікуди не поділася. Цього разу вона – не лише у настрої (“степовий блюз”), а й у музичній канві. Зокрема, у пісні “Винная я” повністю витримана блюзова гармонія. Цікаво, що після кількох прослуховувань ця композиція здалася мені хорошим саундтреком. І, виявляється, не випадково, адже віолончельна партія “Винная я” – фактично дзеркальне відображення вступної теми “Шо з-под дуба”, яку раніше вподобав Девід Бекхем для реклами свого бренду. До речі, після перегляду серіалу “Спіймати Кайдаша”, де ця пісня також звучала, кожен трек “ДахаБраха” тепер хочеться приміряти на якийсь фільм. Коломийка “Торох”, як на мене, непогано пасувала б до тарантінівських стрічок, де проста бесіда у кадрі раптово змінюється на різанину.

Особливо кіношний трек у платівці – “Я сів не в той літак”. Дев’ять хвилин драми, що розкриває лірична пісня із с. Космач (Івано Франківська обл., Косівський р-н). Фани добре знають пісню про “бідненьку вдову” ще з лайв-альбому 2006 року “На Добраніч”. Її нову версію ДахаБраха зробили більш музичною, замінивши трансовість на повільний блюз, і посилили психологізм пісні за допомогою поезії Миколи Вінграновського.

Як зрозуміти цю музичну короткометражку? Для початку варто знати, що вдова в українському фольклорі – особливий персонаж. У давнину вірили, що вона перебуває у двох світах одночасно – реальному та потойбічному. Її молитва була дуже сильною, тому до неї зверталися, коли траплялася посуха чи якесь стихійне лихо. Скривдити вдову вважалося великим гріхом, до неї ставилися шанобливо, а громада усіляко допомагала з польовими роботами. Кардинально її життя не відрізнялося від інших жінок, хіба що вона не мала права плести весільний вінок і пекти коровай.  Зате могла бути бабою-повитухою, яка вводить дитину в цей світ, а також влаштовувати у своїй хаті вечорниці для молоді. Якщо жінка була репродуктивного віку, її спонукали одружитися вдруге і народжувати. У пісні “Зажурилася, засмутилася вдова молодая” ми бачимо саме таку вдову - молоду і, як-то кажуть, в активному пошуку.

Якщо вслухатися, ця пісня дуже сексуальна: “Перестань, милий... сивим коником грати, іди до мене, до молодої, вечерю й вечеряти” – у геніальному виконанні Олени Цибульської ця фраза повна млості і бажання вдови. Натомість вірш “Я сів не в той літак” – це голос її партнера, який усвідомив свій хибний шлюбний вибір, та все ж продовжує докладати зусилля, аби далі “летіти поруч” із вдовою.

Величезні вступи, імпровізації, довгі переграші – таку розкіш не можуть собі дозволити поп чи рок-виконавці. “Неформат, так неформат”, – сказали “ДахаБраха” і відриваються в ньому на повну. У пісні “Я сів не в той літак” чіпляє крутий переграш, коли звучить щемке соло віолончелі, що нагадує стогін-благання жінки і вокаліз розпачу чоловіка (фрагмент, де Марко Галаневич співає без слів). Завершальне цитування “Чом ти не прийшов” у контрапункті з “Летимо” розгортає невтішний сюжет невдалих стосунків і ставить у цій історії три крапки. В моїй уяві цей трек народив ціле кіно, тож пальму першості в альбомі Alambari я віддаю саме йому.

Ще один привіт зі збірки “На Добраніч” – болгарська пісня “Ладо”, в середині якої ми чуємо, як Марко скандує: “На добраніч, Галюню. Вже ми йдемо. Вже ми твоє дівування заберемо. Беріть, беріть, дружечки, не сваріться. Як вийдете за ворота озирніться”. Це ніщо інше, як титульна композиція з вказаного альбому, що у 2016-му успішно мігрувала в дует з Джамалою “Заманили”. Можливо, під час запису Alambari ця пісня випадково вигулькнула з пам’яті задля міжкультурного діалогу, і вийшло таке-собі українсько-болгарське весілля. Примітно, що україномовний фрагмент “дружечок” не поданий на офіційному сайті гурту, де містяться тексти усіх пісень. Тож маємо заховане повідомлення від “ДахаБраха”, так би мовити, пасхалку для найуважніших.

Завершує альбом Alambari однойменна композиція-медитація “Калино, малино луговая, навпроти сонейка ти стояла”. І знову флешбек - ці ж рядки про калину звучать у пісні “П’яний арт” з альбому “ДахаБраха” 14-річної давнини “На добраніч”. Чому така назва треку? Вочевидь через те, що це просто колаж різножанрових народних пісень. До речі, в трекові “Alambari” -  такий самий принцип компонування: тут і обжинкова “Вже женчики не рано, а в нас жита чимало, чимало”, і характерний для багатьох побутових пісень зачин “Ой вийду я…”, і  ліричне “Ой виперу, ой вибєлю”.

Отже, про що свідчать усі ці покликання на минуле: “ДахаБраха” розлінились, пам’ять підводить, ідеї скінчилися? Ні. Імовірніше, так музиканти переглядають свої дитячі фотографії - проста ностальгія і запрошення переслухати перші роботи знакового гурту, що формує українську етно-сцену понад 15 років.

Без перебільшення, “ДахаБраха” – це вже явище в українській культурі, як і ВІА 80-х (так званий “вусатий фанк”), реформаторка фолктроніки Катя Chilly, етно-рок проєкти “Тартак” і “Гуляйгород”, і низка інших виконавців, які розвивали й розвивають українську етно-сцену.

Про “ДахаБраха” говорять  різне: “краще би дівчата залишалися суто фольклорним гуртом”, “вони вбивають український фольклор”, “я не розумію, про що вони співають, але мені подобається”. Та поки диванні критики вправляються у критиканстві, “ДахаБраха” роблять якісний world music. І здається, що номінація “Best World Music Album” на “Grammy” не за горами.

Читайте також

Антологія українського альбому. ДахаБраха

Шлях музиканта в Україні. Із чого починати й куди йти новому артистові

Фестивальне літо-2021. Чи повернуться українські фестивалі і якими вони будуть

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше