Роман "Американський бруд" Джанін Каммінс: цензура як ритуал очищення

Роман "Американський бруд" Джанін Каммінс: цензура як ритуал очищення

Роман "Американський бруд" Джанін Каммінс: цензура як ритуал очищення

Найгучніший літературний скандал 2020 року пов'язаний із романом Джанін Каммінс "Американський бруд". Соціальна проза про мексиканців-мігрантів, написана білою заможною американкою, викликала шалений викид люті: "Знову про не-білих людей беруться писати ті, хто ними не є, підживлюючи тим свої ж страхи і упередження".

Расове питання в США і Європі загострилося, на скандалі з "Американським брудом" те круто позначилося. Тема (е)мігрантів дражлива як ніколи. Але постала проблема, ширша навіть за расизм і ксенофобію. Не може, мовляв, людина писати про спільноти, до яких не належить. Не може письменник і письменниця відтворювати досвіди, які сам і сама не пережили. Це неприродно, це неетично, це аморально зрештою!.. Хто і навіщо береться цензурувати романи і як будемо відмиватися від історії з "Американським брудом"?

У престижному районі Акапулько скоєне масове убивство. На родинне свято зайшли троє озброєних найманців і розстріляли шістнадцять людей. Себастьян Дельґадо давно отримував погрози від наркокартелів, його журналістські розслідування зачіпали баронів і корумпованих полісменів з владної верхівки.

Восьмирічний Лука і його мати Лідія дивом врятувалися, але Лідія розуміє, що це ненадовго: ті, хто убили її чоловіка, прийдуть за нею і за його сином, ніхто цьому не завадить. Вона вирішує якомога швидше втікати з Мексики. Біда, що вона дуже добре знає людину, яка на неї полює.

Роман "Американський бруд" Джанін Каммінс: цензура як ритуал очищення

Місто Акапулько, Мексика

Хав’єр одного дня зайшов до її книгарні, вони потоваришували, бо вподобали ті самі книжки, а потім здружилися, вона ледь-ледь закохалася, а він побачив в ній свою ідеальну жінку. І тільки згодом Лідія дізналася, що той п’ятдесятирічний фанат Маркеса і Себастьяна Баррі – el jefe (босс) картелю "садівників". Назву цю картель отримав за способи убивства: не люблять вогнепальну зброю, шанують секатори і вила. І вендета Хав’єра дуже особиста: одна зі статей Себастьяна, до котрої, як певен барон, причетна і Лідія, спричинила смерть його дитини.

Луку і Лідію порятує втеча – "швидко і подалі", вони вливаються у численні лави нелегальних мігрантів і рушають на північ до США. Вісімнадцять днів триває їхня втеча, дві тисячі шістсот шістнадцять екстремальних кілометрів до кордону, нелегальний перехід і порятунок з подальшим пошуком бодай якоїсь роботи та доброго адвоката з питань еміграції.

З самого початку книжка була заявлена як література соціальної дії, вона мала надати людського обличчя соціальному явищу нелегальної еміграції з Мексики. "Американський бруд" (українською: переклад Олени Лісевич, Харків: Віват, 2020) здається добротним зразком "великого американського роману" – соціальної панорамної прози, – скроєний за апробованими лекалами, він цілком надається до порівняння з "Джунглями" Ептона Сінклера чи "Гронами гніву" Стейнбека. Хоча порівнювати треба не з ними. Бо найперша проблема "Американського бруду" полягає у незнанні контексту.

Кілька останніх років, років десять, либонь, уже не тільки Америка, а і Європа помічає і уважно читає "страшну мексиканську прозу", тобто книжки про нарковійни в Мексиці, а точніше чорнушні романи про наркокартелі, бо зазвичай у фокусі таких книжок саме злочинці.

Дон Уінслоу і "Сила пса", де діють брати-барони, а поруч занапащена ними малолітня дівчина-проститутка і священник, який не може більше протистояти злу – "чистий" бестселер на цю тему, сотні тисяч проданих примірників. І не один він такий.

Роман "Американський бруд" Джанін Каммінс: цензура як ритуал очищення

Роман "Сила пса", Дон Уінслоу

Хтось під ім’ям Ель Сікаро випустив свою моторошну біографію "Мексиканський кілер", він працює на картель. Ден Слейтер пише роман про двох братів-підлітків із прикордонного містечка, що їх завербував картель – "Хлопці-вовки". І нарешті "Звір" Оскара Мартінеса – про хлопців, які виходять з картелів і стають мігрантами. Ці книжки дуже популярні, в їхньому контексті і зазвучав спочатку "Американський бруд", а вони таки фокусуються переважно на постатях чоловіків, що залучені до діянь картелів, а не на жертвах, що робить Каммінс.

Переклад Джанін Каммінс не знаю наскільки випадково збігся в часі з українською версією чи не найвідомішої з таких книжок в Європі, з якою авторка, до речі, відкрито сперечається. "Бенкет у норі" Хуана Пабло Вільялобоса розказує плюс-мінус ту саму історію, але за оповідача – син наркобарона, одноліток Луки.

Обидва хлопці (нам так кажуть) вундеркінди, обидва мають феноменальну пам'ять, обидва напівсироти, обидва вчать щодня незнайомі слова, обоє мають нервовий розлад харчування, обидва стають жертвами нарковійни (збігів багато, навряд випадкові). Тільки Каммінс пише драму, а Вільялобос пише фарс. В одному з моментів "Американського бруду" Лідія "перегорнула останню невтішну сторінку короткого роману, писаного претензійним молодим письменником". І це точно про "Бенкет в норі": розправа з конкурентом.

З цього всього треба зробити наразі висновок. Роман "Американський бруд" зачіпає тему болючу і до того уже висвітлену в прозі, літературна традиція уже певна є, як про нарковійни писати, уже спільної думки дійшли. Але Каммінс наголосила від початку: її історія написана з позиції жертв, це єдина чесна позиція, а спроби писати про жахи нароковійн з позиції нарко- – зло і претензійність. Її заяву почули.

0 – Гроші

Книжка Каммінс вийшла у продаж 20 січня, до 9 лютого вона очолювала топи продажів. 29 січня видавництво відміняє книжковий тур на підтримку роману, позаяк авторка починає отримувати погрози і стає центром скандалу.

Опра Вінфрі, яка до того обрала роман книжкою для свого читацького клубу (а це стовідсоткове потрапляння в канон і в лідери продажів), отримує заяву від 140 письменників з проханням переглянути свій вибір. Опра в лютому робить двогодинний ефір про "Американський бруд" і про примус до самоцензури.

Роман "Американський бруд" Джанін Каммінс: цензура як ритуал очищення

Опра Вінфрі з романом "Американський бруд"

Паралельно з тим відбувається запуск акції #DignidadLiteraria, поштовхом до якої стає видавничий успіх "Американського бруду". Цей рукопис був виставлений на торги, за нього конкурували дев’ять видавничих домів, і видавництво, що заплатило за книжку кругленьку суму, яка швидко до них повернулася, не приховувалося. Джанін Каммінс, яка до того написала документальний роман про зґвалтування і убивство в провінційному місті, прокинулася зіркою.

Латиноамериканка Міріам Гурба перша зауважила, що роман Каммінс, написаний начебто від імені жінки-мексиканки, ретранслює стереотипні уявлення про латиноамериканців, надає помилкові відомості про країну, а говірка, якою час від часу послуговуються герої роману, карикатурна і знущальна.

Цю рецензію Гурба до друку не взяли, вона опублікувала її на відкритому ресурсі і запустила флешмоб з цим хештегом. До неї приєдналося чимало письменників і письменниць латино, які наполягають: видавництва складаються з білих людей, які обслуговують інтереси білих людей.

Роман "Американський бруд" Джанін Каммінс: цензура як ритуал очищення

Письменники Міріам Гурба та Девід Боулз, журналіст Роберто Ловато – засновники флешмобу #DignidadLiteraria

Це була потужна протестна акція, великі видавництва (зокрема і те, що видало "Американський бруд") пішли на переговори. В середині березня на запит преси видавництва повідомили, що продажі книжок латиноамериканських авторів посутньо зросли. Але це уже не була історія Каммінс, про її книжку на цьому етапі забули.  

1 – Обілювання

Це найочевидніший дражливий момент кампанії. Але на нього варто поглянути ширше: чи має бути основою художнього твору пережитий досвід і чи читаємо ми художню прозу виключно як свідчення?

Лідія, через яку ми бачимо світ в "Американському бруді", насправді в спільноту не інтегрована, вона весь час дивується реаліям, що не помітила б автохтонка, вона весь час пояснює чи вимагає пояснень. Роман буде читати людина, яка з реаліями Мексики так само не знайома, тож Лідія нам тут за такого собі переляканого провідника: наприклад, їй розказують, як працює банкова система біла, сіра і чорна, ми про це дізнаємося одночасно з Лідією, і такого в романі безліч.

Зазвичай для такого в романах треба дитина або іноземець, ми разом із ними занурюємося у ситуацію, в якій нічого не розуміємо, але маємо от-от зрозуміти. Тут для цього нам тридцять плюс жінка, що все життя прожила в Мексиці, бо дитина в цьому романі – вундеркінд, він і так все знає.

Роман "Американський бруд" Джанін Каммінс: цензура як ритуал очищення

Лідія – "інопланетянка", але питання тут не расове, а класове радше. Живе в престижному районі туристичного Акапулько, яке довго-довго мало порівняно благополучний кримінальний клімат; власниця затишної книгарні, яка не приносить аж так доходу, але її мати заможна, її чоловік успішний. Доглянутий моріжок, великий паркан.

Вона втікає від найманих убивць картелю і заселяється в мотель, де називається чужим іменем. Знаєте, яким? Ферміна Даза. Так зветься героїня-вдова, включена в любовний трикутник, із "Кохання під час холери" Маркеса. Цю книжку Лідії пришле як попередження Хав’єр, цю ж книжку вона читатиме наприкінці роману, уже в США.

"Бабаї міської Мексики", так Лука називає наркокартелі, і ми маємо згодитися із його спостереженнями, бо з реальних злочинців література зробила таки бабаїв на розвагу і на страх. Натомість пишучи жертв, треба уникати подібної типізації, писати історії реальних людей – таке правильна послання. Де факто: що чоловік-наркобарон, що жінка-жертва у Каммінс – продукт суто літературний, приклад з Маркесом засвідчить.

Лідія грається в літературу, поки нею грається життя.

Це стосується і Джанін Каммінс, яка тут же додала до роману післямову, де згадала, що має не-білу бабусю, і сама б мала бути не такою білою, як є, але так вже сталося, вибачте: "Я хотіла, щоб хтось трохи темніший за мене написав це". А видавець тут же підготував заяву, що чоловік Джанін був нелегальним мігрантом свого часу (з Ірландії).

2 – Підміна людини травмою

От це перша направду больова зона, яку зачепив "Американський бруд" і на що треба нам звернути увагу, бо це і проблема сучукрліту наразі. Людина, яка пережила травматичний досвід, має властивість асоціювати себе з цим досвідом і тільки з ним, так працює травмована психіка. А от чому інші цю людину сприймають як таку, що пережила травматичний досвід і тільки так – неясно і по суті шкідливо. Дуже-дуже часто жертви злочинів відмовляються свідчити саме тому, щоби не залишатися на все життя "жертвами злочинів".

Твори, які рефлексують травму, і твори, які експлуатують травму, насправді дуже складно розрізнити. Ми говоримо в цьому випадку про кон’юнктуру, але поняття це розмите гранично. Так само важко визначити уже на рівні рецепції: книжка викликає співчуття до героїв чи задоволення від споглядання їхніх страждань. При тому, що книжка має право викликати і перше, і друге. Книжка в принципі має право на все. Але…

Роман "Американський бруд" Джанін Каммінс: цензура як ритуал очищення

У Лідії і Луки є кілька попутників. Сестри з Гватемали, хлопчик-мексиканець і юнак з наркокартелю. Вони теж мігранти, теж прямують до США. Сестри мають чотирнадцять-п’ятнадцять років, вони неправдоподібно гарні, в цьому їхня біда: вони рятуються від можновладного ґвалтівника, щоби в дорозі стати жертвами групового зґвалтування.

Сестри рятуються. І саме в родині їхніх родичів у США знаходять прихисток Лідія і Лука. Сестри рятують. Хлопчик до США не потрапляє, він має астму, народився і зростав в містечку, що виникло навколо великого сміттєзвалища, звідси і хвороба. У хлопця є гроші, але він не купує собі ліки, а сплачує за переправу Луки і Лідії, в пустелі хвороба загострюється, і малий помирає. Він рятує, але не рятується.

І нарешті найбільш неоднозначний персонаж роману – Лоренцо. Йому вісімнадцять, він уже давно в картелі і має на рахунку щонайменше три замовних убивства. Чомусь (ми не знаємо, чому) він вирішив вийти з гри і втекти до США, але наостанок здає босу Лідію. Дорогою Лоренцо намагається зґвалтувати дівчат – двічі, перший раз минає для нього без наслідків, під час другого нападу його вбивають. Прагне порятуватися той, кого не треба рятувати. Його смерть супроводжується ремаркою "іноді людина не варта життя". І так, всі ці герої – мігранти, які шукають порятунку, цих героїв ми можемо зрозуміти, виходячи з позиції моралі, і маємо засудити, виходячи з позиції закону.

У читацьких відгуках на "Американський бруд" це називалося "проста мораль". Точно проста? Точно мораль?

Як розказувати історії ідентичності, якщо це не ваша ідентичність? Може скластися враження, що дискусія навколо "Американського бруду" застрягла між двох варіантів: "не пиши про те, що не пережив" і "не розказуй мені, про що я можу писати". І не Джанін Каммінс тут перша, і не вона остання.

Ще свіжий в пам’яті, наприклад, скандал з "Прислугою" Кетрін Стокетт, яку прочитали як ніжний роман про стосунки чорних і білих жінок та тут же відзначили зверхність авторки та її білих героїнь щодо темношкірих. Що не завадило книзі стати бестселером.

Роман "Американський бруд" Джанін Каммінс: цензура як ритуал очищення

Роман "Прислуга" Кетрін Стокетт

А щоби наблизити контекст: тривалі наші дискусії навколо того, чи можуть писати книжки про АТО ті, хто там не був, і чи мають монополію на цю тему ті, хто там був – теж походять з того самого джерела. І ці розмови зрештою не мають фіналу. Дискусії про "Американський бруд" насправді і значущо перенесли акцент: не "чи можна писати такі історії", а "як можна писати такі історії". Бо одне питання, коли ти пишеш про досвід, якого не маєш, а інше питання, коли ти привласнюєш досвід, що його не маєш.

Елементарна штука, здавалося б. Коли пишеш героя, не треба нам повідомляти, якого відтінку його шкіра, а тим більше уточнювати – темний шоколад чи молочний абощо. У Каммінс є пару сцен, де син зауважує: у мами – смаглява рука, у мами – смагляво-коричневі коліна. Коли колір шкіри не є функціоналом, не впливає на сюжет і на ситуацію, то не варто про нього писати, тим більше, щоб його зауважував восьмирічний син. Тому і правильна позиція: закиди до роману стосуються не ідентичності авторки, а її професійності та чутливості як оповідача.

На обкладинці роману є колючий дріт, ним нагорі убезпечені високі паркани в багатих районах Акапулько, ним же оздоблена стіна, яка відокремлює мігрантів від залізничних станцій. Двозначний – і тим сильний – символ, який розумно винесли на обкладинку. Коли Каммінс повідомляла своїм підписникам у твіттері про вихід книжки, то показала свій новий манікюр: вона перенесла на нігті малюнок з обкладинки, той самий колючий дріт зокрема. І потім насправді і дуже щиро не розуміла, чому її читачі обурюються.

Роман "Американський бруд" Джанін Каммінс: цензура як ритуал очищення

Роман "Американський бруд" Джанін Каммінс

Згадалося, як Людмила Петрушевська писала: швейцарська колега подарувала їй годинник у вигляді наручників і теж не могла зрозуміти, чому хтось здригнувся від перспективи добровільно надіти на себе кайданки, навіть такі красиві.

Та видавець роману на манікюрі не зупинився, на офіційній вечірці з нагоди книжки кімнату прикрасили тим же дротом. Прикрасили! Але це теж уже історія не про роман "Американський бруд", а про соціальну чутливість. Іронічно, що на початках "Американському бруду" пророчили шалений успіх саме тому, шо роман – суто аполітичний.

Ми не дорівнюємо нашому досвіду. А надто не дорівнюємо цілком, повністю і без залишку. Розказана історія має індивідуалізувати людей. Література тримається на типізації досвідів.

І в цьому є базова проблема, на якій виріс скандал з "Американським брудом". Закиди до роману можна більш-менш згрупувати.

По-перше, вони адресовані авторці: вона біла, вона користується книжками, написаними латиноамериканцями, вона заробляє на цьому гроші, тоді як вони – ні. По-друге, оскільки авторка не має досвіду перебування в країні, про яку пише, вона посилається на інші книжки, тож реалії або застарілі, або неточні. Проблема ненадійних джерел. Те саме стосується її стилізацій говірки й мови. По-третє, не можна робити заяву про соціальну прозу, про літературу соціальної дії, а писати натомість сльозливу мелодраму, де страждання невинних винагороджують у фіналі.

До того ж негативна стереотипізація. Історія, що наркобарон закохався, бо вони читають ті самі книжки, не просто поганого смаку, вона ще й дражлива: погляньте, мовляв, мексиканський чоловік уміє читати. І нарешті, судити про те, чи відповідає дійсності книжка Каммінс, білий читач не в праві, тихо будь… Так, зрештою все закінчилося не тільки необхідністю обмежувати і контролювати того, хто розказує історії, а й того, хто їх слухає.

Здається, вихід тільки один: роман треба-таки прочитати і скласти про нього власну думку. І руки помити, руки мити таки не забувайте.

Читайте також

"Волден" Генрі Девіда Торо: гуру самоізоляції ХІХ ст. вітає локдаун-2020

Зима буде довгою: 5 романів, що їх вистачить читати до весни

10 лауреатів відомих книжкових премій: чим зачитувалися у 2020-му, чекаючи на кінець світу

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше