Щодня у прифронтовому Херсоні на чергування виходять 10-12 бригад екстреної медичної допомоги. Кожен виїзд має підвищений ризик, адже місто постійно обстрілює російська артилерія з лівобережжя Дніпра. Цьогоріч армія РФ ще й посилила атаки безпілотниками. У жовтні у прибережних районах області, їх, за даними Херсонської ОВА, було 2702 — 12 цивільних загинули, 115 — отримали поранення. У листопаді — понад 1100 ударів БПЛА (56 людей поранені, п’ятеро загинули).
Лікарі, поліцейські й працівники ДСНС, які першими йдуть на допомогу постраждалим, також стають пріоритетними цілями для росіян. Суспільне провело день із херсонськими медиками та показує реалії їхньої роботи й розповідає, що їх мотивує не опускати руки.
"Дрони чатують, доки приїде швидка"
У приміщенні Центру екстреної медичної допомоги мене зустрічає Олена Максименко, фельдшерка з медицини невідкладних станів. Їй 27. Навчання в університеті вона поєднує з роботою на швидкій та у навчально-тренувальному відділі цього ж Центру.
— Ми вчимо домедичної, догоспітальної допомоги. Як колег, так і всіх, хто до нас звертається. Наразі займаємось перенавчанням фельдшерів у парамедики, а водіїв — в екстрені медичні техніки, — пояснює Олена, показуючи обладнання, з яким працює. Говорить, не в кожному обласному центрі є такі можливості для навчання.
— Почастішали поранення після скидів з дронів і травми, пов’язані з ампутаціями. Коли скидають гранату на людей у машинах, це супроводжує тяжкі ушкодження, іноді навіть більше, ніж від артобстрілу, — каже Олена. — Часто дрони чатують, доки приїде швидка, бо ми теж для них є ціллю. Кілька тижнів тому загинув наш лікар. Травмувалася фельдшерка. Підступні уламки. Якщо вони проникають, порушують цілісність судини, це майже стовідсоткова смерть.
"Людям потрібна допомога, навіть якщо це не поранені"
Тим часом надходить виклик і я приєднуюсь до чергової бригади. В ній працюють троє: лікар, фельдшер і водій.
— Щойно поверталися з району Текстильний і над нами дрон висів, схожий на "Мавік". Метрів двадцять над головою. Довелося прискорюватися, — розказує Віталій Токарєв, фельдшер з медицини катастроф.
В кареті швидкої ми мчимо нерівними херсонськими дорогами у передмістя. На місці хлопці кладуть пацієнта на каталку, тоді в кілька вправних рухів фіксують її всередині автівки. Дружина хворого їде з нами.
— Хворий перебував у психіатричній лікарні й паралельно захворів на пневмонію у важкій формі. Для подальшого лікування транспортується в іншу лікарню, — пояснює Юрій Шашкін, лікар з медицини невідкладних станів.
Йому 37 років. Десять із них працює на швидкій. Починав у сімейній медицині, але цей напрямок йому видався "скучним". На питання: "Чи вистачає зараз екстриму?" посміхається — "Вже занадто".
— Були випадки, що прилітало за 50-100 метрів від нас. Це вважається, що потрапили під обстріл? Не постраждали звісно, але було неприємно, — розказує Юрій. — Але люди залишаються, їм потрібна медична допомога, навіть якщо це не поранені. Часто хворіють люди похилого віку. Молоді, як правило, виїжджають.
Окрім екстриму на роботі, Юрію вистачає його й удома. Чоловік живе у прибережному районі, який останніми місяцями сильно потерпає від атак російських безпілотників. Його будинок зазнав пошкоджень від артилерійського удару. Дружина і донька Юрія у Києві. Про все, що тут відбувається, чоловік їм не розповідає, аби зайвий раз не нервували.
— Світла немає, а так усе є. По дорозі додому багато розбитих цивільних автівок. Дрони бачимо і чуємо, ховаємось. Намагаємось не потрапляти їм на очі, — каже лікар.
"Дивитися вгору і під ноги"
За кермом автівки в нашій бригаді — Андрій Коваленко. Крім основної функції, водії тепер мають вміти надавати й медичну допомогу. Андрій нещодавно проходив курси, тож тепер він екстрений медичний технік.
— Мені подобається допомагати людям. Хоч і страшно, але все одно їдеш, — каже. — З часом втягуєшся, не так відчувається страх. Тільки от через ці дрони приходиться часто дивитися вгору, коли заїжджаєш у район, де більша їхня концентрація. Хоча вони можуть бути всюди. Ну і під ноги теж, бо з тих дронів розкидають міни-пелюстки.
Наступний виклик — знову перевезення хворого з однієї лікарні до іншої. Лікарня, куди ми приїхали цього разу, у Дніпровському районі Херсона. Саме сюди вже неодноразово прилітали артилерійські снаряди з окупованого росіянами лівобережжя. Ворожі безпілотники теж тут висять дуже часто.
"Ми бачили бій на Антонівському мосту"
Окрім бронежилета і шолома у бригади швидкої поки немає жодної протидії російським БПЛА. Віднедавна медики перестали їздити у найбільш обстрілювані райони.
— Після загибелі нашого колеги Сергія Кучеренка ми рідко їдемо в так звану червону зону, — розповідає фельдшер Віталій Токарєв. — Це район Антонівки, Воєнка, нижче вулиці Перекопської. На Нафтогавань давно вже не їздимо. А Острів — дивлячись по обстановці, якщо там немає обстрілу або роботи дронів. Інакше, нам поліцейські вивозять хворих із цих зон.
Віталій працює на швидкій 28 років. За цей час може згадати десятки непересічних історій порятунку херсонців. Проте найбільше в пам’яті закарбувалися перші дні повномасштабної війни й окупація рідного міста. 24 лютого 2022 року його бригада працювала у такому ж складі, як і сьогодні.
— Ми надавали допомогу людям, які потрапили під обстріл на Антонівському мосту. Пам’ятаю, їхали на виклик до чоловіка, який отримав кульове поранення в шию. Бачили бій на мосту, чули постріли. Нас зупинили російські військові, навели зброю, сказали, що не рекомендують туди їхати. Але ми все-таки чоловіку допомогли й доставили до Херсона в лікарню, — розповідає Віталій.
В перші дні повномасштабного вторгнення зʼявилося відео згорілої машини швидкої допомоги з Херсонської області. Це була бригада з селища Токарівка, яку, каже Віталій, розстріляли росіяни.
Під час окупації міста станція швидкої продовжувала роботу. Віталій пригадує, як росіяни перевіряли їх на блокпостах:
— Іноді спирту просили або якусь таблетку, обшукували. Було, що фельдшера зняли прямо з машини, бо щось їм не сподобалося в його телефоні. Дивилися оснащення наших машин, казали, що поміняють їх на свої "Газелі". Деякий час було непросто з медикаментами, але справлялися.
Зараз, каже Віталій, від російських обстрілів у людей багато мінно-вибухових травм. Періодично бувають масовані удари. Тоді протягом дня у місті десятки поранених і загиблих. Бригади швидкої працюють безупинно.
"Будете ви — будуть люди й місто житиме"
Черговий виклик, який сьогодні приймають Юрій, Віталій і Андрій, стосується саме мінно-вибухової травми. Потерпілий — чоловік, що проживає у селищі Козацьке, поблизу підірваної греблі Каховської ГЕС. Ситуація там небезпечна. Села перебувають під постійними обстрілами.
Чоловік вдруге потрапляє під обстріл. Цього разу отримав поранення ніг. Йому вже надали допомогу в херсонській лікарні, проте для подальшого лікування вирішили відправити до Миколаєва. Там і безпечніше, і місце в Херсоні для потенційного напливу нових постраждалих можна звільнити. Це нормальна практика в нинішніх реаліях міста.
Після повернення з Миколаєва, уже під вечір, на станції Центру екстреної медичної допомоги збираються дві бригади. Фельдшер Сергій Єгоров, який чергує паралельно з нашою бригадою, запрошує усіх до кухні на святковий торт. Тиждень тому у нього був день народження.
Хлопці просять Сергія розказати історію виїзду і повернення до Херсона. Перед самим звільненням міста він з дружиною та сином вирішив поїхати до родичів у Німеччину, адже думав, що в Херсоні будуть активні бої.
— Їхали через Крим, далі через Росію. Тоді це був більш менш безпечний шлях. Після кількох днів за кермом я відкриваю інтернет і в Ростові дізнаюся, що Херсон звільнили. Це капець. Але назад уже ніяк. Дорога була важкою, хоча в Латвії нас зустріли дуже тепло, — згадує Сергій.
В Німеччині, говорить, вони не прижилися. Навички в медицині подружжя не змогло застосувати через мовний бар’єр, а син хотів закінчити свою школу, аби теж вступати на медичний.
— З жовтня 2023 року я знову працюю тут, а дружина в пологовому в Миколаєві. Прийняли мене добре, тільки жартують, що трохи клепки не вистачає. Але той, хто не виїжджав, не зрозуміє, як це — повертатися додому, — каже Сергій. — Брат моєї дружини воює. Він сказав: будете ви — будуть люди й місто житиме.
