Щороку з початком опалювального сезону виникає чимало суперечок щодо вартості побутових послуг, частина з яких обумовлена неповним знанням українцями своїх прав та обов’язків у комунальній сфері. Аби розв'язати цю проблему, у 2018 році пропонувалося створення посади енергетичного омбудсмана, який би виступав арбітром між споживачем та надавачем комунальних послуг, проте далі законопроєкту справа не пішла. Хто такий енергетичний омбудсман, що входить у його повноваження в інших країнах світу та чи можна чекати на створення подібної інституції в Україні, в ефірі Українського радіо розповіла експертка з питань енергетичної та регуляторної політики проєкту “Енергетична безпека” Світлана Голікова.
За словами експертки, вперше питання захисту споживачів підняв президент США Кеннеді у 60-х роках минулого століття, а інститут енергетичного омбудсмана запровадила Австралія понад 20 років тому. При цьому така посада є поєднанням функцій щодо захисту споживачів, притаманних судовій владі та адвокатській діяльності.
“Омбудсмани, які створюються в різних країнах по-різному, працюють як судова установа, яка вирішує спори між побутовими споживачами та невеликим бізнесом. І також вони ведуть роз'яснювальну роботу щодо прав споживачів та дають рекомендації національним регуляторам, які встановлюють тарифи на воду, газ чи електроенергію”, – розповіла Голікова.
При цьому захист надається споживачеві на безоплатній основі.
“Що важливо: такий захист здійснюється безкоштовно для громадян. Спори, як правило, вирішуються протягом 30 днів, в більшості онлайн. А деякі омбудсмани, наприклад, як австралійський, мають певний фонд, з якого можуть компенсувати споживачеві його збитки, якщо вони доведені омбудсманом. Споживачу одразу виплачуються кошти, а омбудсман пізніше стягує їх з енергетичної компанії”, – пояснила експертка.
Закон про енергетичного омбудсмана
За словами Голікової, у вересні 2017 року проєкт закону про енергетичного омбудсмана був поданий на розгляд Верховної Ради, а у 2018 році його підтримав комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. Проте документ не пройшов першого читання
"Автором цього законопроєкту був Олексій Рябчин. Цей проєкт, на мою думку, був дуже масштабний: офіс енергетичного омбудсмана мав бути дуже потужним та впливовим, а дехто навіть говорив, щоб омбудсман накладав вето на рішення регулятора. Але ця масштабність та бажання охопити все одразу викликали певні серйозні зауваження, наприклад, з точки зору технічної можливості такого омбудсмана працювати на всі території країни та швидко вирішувати питання”, – пояснила вона.
За словами Світлани Голікової, сьогодні права українського споживача у сфері енергетики захищає національний регулятор, проте він не охоплює всіх питань.
“Наприклад, тарифи на тепло встановлюються по-різному: для деяких великих міст вони встановлюються нацрегулятором, а в малих містах це робить місцева влада. Відтак споживач, який живе в Києві, і той, який живе в малому місті, мають різні можливості захисту. Кияни можуть звернутися за захистом, після того, як не розв'язали проблему в своїй компанії, наприклад, в “Київводоканал”. А споживач в маленькому місті до національного регулятора не може звернутися, тому що його тарифи встановлює місцева влада", – пояснила експертка.
За словами Голікової, тема запровадження такої інституції енергетичного омбудсмана в Україні знову поновлюється, і Міністерство енергетики та національний регулятор почали знову працювати над проєктом закону.
