Закони України про відповідальність за колабораціонізм не враховують норм міжнародного гуманітарного права і переслідують українців. Йдеться про тих хто виконує життєво необхідні функції в окупації, наприклад, комунальників медпрацівників. У законодавстві досі чітко не прописано, за яку діяльність в окупації держава може переслідувати громадян.
Про це під час презентації звіту "Виживання чи злочин: як Україна карає за колабораціонізм" повідомили представники Центру прав людини ZMINA.
Вони розповіли, що станом на 15 червня 2024 року, за даними СБУ, зареєстровано 9179 кримінальних проваджень за статтею 111-1 КК України ("Колабораційна діяльність"). У Єдиному державному реєстрі судових рішень є 1442 вироки в справах за статтею 111-1 КК України, а найбільше вироків з них (484) за першою частиною статті 111-1 – про публічне заперечення російської агресії.
За словами аналітикині Центру прав людини ZMINA Онисії Синюк, третина вироків стосується публічного заперечення російської агресії й 90% з них – "про лайки та пости в "Однокласниках".
"Кількість вироків за тяжчими статтями зростає, як-от покарання за добровільне обіймання посад в адміністраціях окупантів чи судових та правоохоронних органах. Але найбільше вироків усе ще ухвалюють за частиною 1 статті 111-1 ККУ, і це свідчить про збереження фокуса на найпростіших для розслідування справах”, — сказала вона.
Крім того, у Єдиному державному реєстрі судових рішень є 11 справ щодо працівників ДСНС та 18 справ щодо працівників комунальних закладів.
Синюк наголосила, що українське законодавство про колабораційну діяльність не відповідає міжнародному праву, адже переслідує тих, хто допомагає підтримувати базові умови для життя в окупації.
"Саме тому законотворці мають передбачити чітке розмежування між діями, які підтримують життя на окупованій території, та діями, які загрожують національній безпеці”, – додає вона.
Експертка підкреслила, що правоохоронці та судді майже не вивчають, чи був у підозрюваної людини умисел зашкодити національній безпеці, та не враховують атмосфери примусу і залякування на окупованій території. Синюк також акцентувала, що якщо обвинувачений присутній на судовому процесі, то ймовірність м’якшого покарання більша. Водночас вона зазначила, що наразі майже немає виправдувальних вироків: таких було лише два від 2022 року.
Наразі у парламенті зареєстровано щонайменше 16 законопроєктів, які стосуються колабораціонізму, проте більшість із них не розв’язують проблем, про які зазначають правозахисники. Тим паче, що дев’ять законодавчих ініціатив пропонують посилення кримінальної відповідальності за співпрацю з росіянами.
"Жодного з цих законопроєктів не ухвалено досі. Це пов’язане, зокрема, з відсутністю політичної волі чи думкою, що ці рішення не на часі. Але поки держава не розв’язує проблеми в законодавстві, населення України в окупації все більше віддаляється від нас через усвідомлення, що законодавство може вважати їх колаборантами”, – прокоментувала наукова співробітниця науково-дослідної лабораторії Львівського державного університету внутрішніх справ Інна Вишневська.
Як колабораціонізм висвітлюється в українських ЗМІ та у пресслужбах держорганів
Дослідники Центру прав людини ZMINA також оцінювали, як тема колабораціонізму доноситься до суспільства через журналістські матеріали та повідомлення державних органів.
Моніторингова платформа Semantrum на замовлення ZMINA проаналізувала 339 536 публікацій в українських медіа різних типів та 25 268 публікацій на сайтах і сторінках держорганів.
Як показав моніторинг, 49% повідомлень правоохоронців містили чіткі негативні слова щодо людей, звинувачених або підозрюваних у скоєнні злочинів.
"Наприклад, слово “злочинець (зловмисник)” є найчастіше вживаним словом щодо підозрюваних чи засуджених. Причому в більшості з цих публікацій (43%) не має інформації про вирок, а 35% публікацій з фотоматеріалами не містили блюрування обличчя", — зазначили там.
Водночас у матеріалах медіа відсоток публікацій з чіткою негативною лексикою дещо нижчий – 42%. Однак 39% з цих публікацій не мають інформації про засудження підозрюваної особи, що може бути маркером порушення презумпції невинуватості.
Крім того, статті та репортажі на тему колабораціонізму часто мають емоційно забарвлений тон: використовуються вислови на кшталт "зрадник", "колаборант", "продажна шкура", що підкреслює негативне ставлення до таких людей і їхніх дій.
Керівниця департаменту з роботи з клієнтами платформи Semantrum Вероніка Волковинська зазначила, що найвищий рівень негативних слів як в у правоохоронців, так і у медіа, спостерігається в прифронтових регіонах або там, де велися бойові дії.
"Але ми не виявили спеціальної політики держорганів чи медіа негативно висвітлювати цю тему, чи, навпаки, прагнути дотримуватися стандартів. Більшість джерел розміщує як коректні матеріали, так і матеріали з маркерами можливого порушення презумпції невинуватості", – сказала вона.
Що думають про колабораціонізм жителі деокупованих і окупованих громад України
Також, на думку представників ZMINA, державна політика покарання за колабораціонізм має враховувати думки громад, які перебували під окупацією або досі окуповані. Тож дослідники провели фасилітовані дискусії в громадах Чернігівської, Сумської, Харківської, Херсонської, Луганської й Запорізької областей та виявили, зокрема, що мешканці цих громад прагнуть співмірного покарання для колаборантів щодо їхніх дій.
Зокрема люди звідти вважають, що однозначно притягати до відповідальності варто:
- тих, хто допомагав окупантам встановлювати владу;
- хто працював у адміністраціях окупантів чи організував референдуми, вибори;
- хто працював правоохоронцем чи "силовиком";
- хто свідомо поширював пропаганду РФ;
- хто добровільно надавав окупантам інформацію про проукраїнських громадян тощо.
Водночас опитані люди кажуть, що точно не варто карати людей за факт проживання в окупації, за отримання паспорта РФ, якщо це потрібно для виживання. А також за отримання гуманітарної допомоги чи соцвиплат. Крім цього не має бути покарання для медиків та рятувальників, які допомагали підтримувати життя в окупації.
“Опитані мешканці мали запит на каральний, кримінальний формат відповідальності, але ця відповідальність має бути співмірною щодо дій людини. Серед учасників ми бачили як запит на дотримання стандартів правосуддя, так і низьку оцінку спроможності системи забезпечити це. Саме нереалізований запит на справедливість стає драйвером суворості та жорсткості покарання, і громади готові перебирати на себе ці функції, якщо держава цього не робить”, – зазначив фасилітатор, експерт Коаліції “Україна. П’ята ранку Максим Єлігулашвілі.
У березні 2024 року очільниця моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Даніель Белль закликала українську владу Україну переглянути свій підхід до звинувачення у колабораціонізмі у відповідність до міжнародного права.
