"Змушували переповідати російські новини та забороняли стояти прямо" — Костянтин Миргородський про понад два роки полону

"Змушували переповідати російські новини та забороняли стояти прямо" — Костянтин Миргородський про понад два роки полону

Костянтин Миргородський співає в автобусі пісню
Військовий Костянтин Миргородський (в центрі) під час обміну полоненими співає в автобусі пісню Тараса Петриненка "Україно", 31 травня 2024 року. Суспільне Новини/Дарина Коломієць

31 травня Україна повернула з російського полону 75 українців. Серед них — Костянтин Миргородський, військовий, що під час обміну співав в автобусі пісню Тараса Петриненка "Україно". До повномасштабного вторгнення він волонтерив, зокрема в ініціативі “Школа військових водолазів”. Нині — проходить реабілітацію. Суспільне розповідає його історію.

Пів життя — водолазом

З Костянтином ми зустрічаємося в Полтаві, куди він приїхав на день до дружини Анастасії. Чоловік жартома каже, відколи повернувся з полону, не може наїстися. "А якщо серйозно, скучив за можливістю стояти прямо і просто дивитися на небо. І щоб хоча б 15 хвилин тебе ніхто не чіпав", — додає Костянтин.

Нині йому сорок. Пів життя він був водолазом, але через проблеми зі здоров’ям довелося зробити перерву в роботі. Тоді одногрупники, які навчалися з ним в Академії керівних кадрів культури і мистецтв, забрали Костянтина працювати звукорежисером на телеканалі.

"Але з 2014-го я відчував, що маю щось робити. Фізично до армії призватися не міг. Почав возити допомогу на фронт як волонтер. Потім зрозумів, це вже неефективно. Я мав добрих друзів, які були спеціалістами з водолазної справи. Ми порадилися, створили колектив інструкторів. Так почався проєкт "Школа військових водолазів", — розповідає Костянтин.

Костянтин Миргородський, проєкт Школа військових водолазів
Проєкт "Школа військових водолазів". фото з особистого архіву Костянтина Миргородського

проєкт Школа військових водолазів Костянтина Миргородського
Проєкт "Школа військових водолазів". фото з особистого архіву Костянтина Миргородського

У 2017 році, під час одного з виїздів — до Маріуполя, він зустрів майбутню дружину Анастасію, яка працювала комунікаційницею благодійного фонду.

Про полон

З початком повномасштабного вторгнення Костянтин мобілізувався. У березні 2022 року під час виконання бойового завдання на Київщині, в лісах за Бучею, потрапив до засідки. Його взяли в полон.

"Спочатку в мене були тимчасові місця утримання — по декілька днів, це були фільтраційні етапи. Потім на території РФ вже в одному місці утримання я перебував понад рік, і у другому місці — рік".

Полоненим не розповідали, де саме вони перебувають, але, каже Костянтин, вони завжди здогадувалися про локацію — випадково могли побачити написи десь на бірках речей або в документах, десь почути розмови тюремників.

"Перший час у нас був телевізор. Ми дивилися їхній "Перший" канал з новинами. Там вони йдуть тільки вперед, отримують воєнні перемоги, вже 20 разів знищили українську військову техніку. Коротше, України не залишилося ще у 2022-му. Пшеница колосится, туризм розвивается. І от усе це ми мали увечері переповідати. Нас питали: "Что там у нас по войне? Сколько Украина потеряла?"

Кілька разів йому давали можливість написати лист додому. "Нам приносили листочки — такі, як стікери, що ми вішаємо на холодильники. І казали: "Пишемо: жив, здоров, все в порядке". Ми не вірили, що воно кудись дійде. Питали: "Яким чином?". Нам казали, що через представників. І один раз дійсно була надія, що лист дійде. Це коли до нас приїздили їхні "правозахисники", зокрема, Москалькова (російська омбудсменка Тетяна Москалькова — ред). Вони серйозно поставилися до її приїзду — нам дали скатертини, столи занесли. Коли вона зайшла, ми мали можливість написати нормального листа на листочку А4".

Костянтин Миргородський з дружиною Анастасією Обертас після полону
Костянтин Миргородський з дружиною Анастасією Обертас, Полтава, червень 2024 року. Суспільне Новини/Дарина Коломієць

Але лист до родини так і не потрапив, каже дружина Анастасія: "За понад два роки ми отримали лише той перший стікер: "Жив, здоров, все в порядке". Більше ніякої офіційної інформації. Лише через звільнених полонених дізнавалися, що хтось десь щось чув про Костю".

Анастасія говорить, непокоячись про безпеку чоловіка, аж до його повернення, не поширювала інформації про полон. Щобільше, "зачистила" усі соцмережі, а також зверталася до медіа та організацій, аби прибрали згадку про Костянтина. Каже, якби росіяни дізналися, скільки він зробив для армії, в неволі йому було б набагато важче.

"Вони шукали. І допитували. Але я часто косив під дурня і за рахунок того, що Настя швидко все зробила, вони не встигли знайти про мене чогось "страшного". Моя думка така: не треба казати зайвого, багато інформації про людину привертає увагу і це може спрацювати негативно. А ще не треба говорити лишнього після обміну. Твої слова можуть нашкодити тим, хто залишився там", — каже Костянтин та додає:

"В полоні вирішив, буду спокійно чекати, поки Україна мене забере. Я знав, що за мене б'ються, переживають. Найбільше понад усе я мріяв розігнути спину і дивитися на небо. Таке воно кайфове".

Костянтин Миргородський про понад два роки полону
Костянтин Миргородський дзвонить дружині з автобуса одразу після звільнення, 31 травня 2024 року. Суспільне Новини/Дарина Коломієць

Звільнені з російського полону українські військові та цивільні, 31 травня 2024 року
Звільнені з російського полону українські військові та цивільні, 31 травня 2024 року. Суспільне Новини/Дарина Коломієць

До водолазної справи

"Ми з хлопцями часто піднімали питання: як будемо сприймати світ, коли повернемося? І знаєте, швидко акліматизуєшся, звикаєш, що можна дихати на повні груди, не горбитися, дивитися на небо. А там все це було на вагу золота. Єдине, що важко сприймати — це час. Багато змінилося. Ти як наче після сплячки. Ми ж по факту знали щось лише з російських новин. А тут приїздиш і шок! Ми знищили дронами пів російського флоту. Змінилася тактика ведення бою", — розповідає Костянтин.

Серед найближчих планів, говорить чоловік — відновити здоров’я і повернутися до водолазної справи. Каже, у полоні часом навіть снилося, як пірнає. "Повернуся, за декілька місяців. Треба відновитися. Мозок нехай також відновиться, бо поки немає зосередженості. Буду старатися робити так, щоб це було на користь країні, а там — час покаже".

На початок