"Ми не "долаємо" горе, а адаптуємося до нього" — як підтримувати людину, що переживає втрату

"Ми не "долаємо" горе, а адаптуємося до нього" — як підтримувати людину, що переживає втрату

Стіна пам'яті загиблих за Україну у Києві
Жінка та чоловік підтримують одне одного біля Стіни пам'яті загиблих за Україну неподалік Михайлівської площі у Києві, 14 березня 2023 року. Getty Images/NurPhoto/Maxym Marusenko

Організація Об’єднаних Націй відзначає 23 червня як Міжнародний день вдів. Мета ООН — боротися з економічною незахищеністю, дискримінацією та насильством щодо жінок, втративших чоловіків. В Україні ця дата, на жаль, зараз більш актуальна через війну. Друзям і сім’ї варто знати, як підтримати людину у втраті. Нагадувати про загиблого чи ні? Лишати на самоті чи ні? Суспільне звернулося до психотерапевтки Анни-Марії Бресешер, яка розповіла, як правильно спілкуватися у період горювання.

Уявлення про фази горювання — застаріле

Анна-Марія говорить, поширене уявлення про стадії (або фази) горювання застаріле. Воно з’явилося завдяки дослідженням американської науковиці Елізабет Кюблер-Росс, яка вивчала переживання людей, що помирали. У працях ішлося саме про усвідомлення власного помирання, а не про горювання про іншого.

"Клінічна практика та сучасні наукові дослідження штовхають нас до інших висновків: процес горювання складний, нелінійний, і не обов'язково закінчується відновленням. Ми не "долаємо" горе, а скоріш адаптуємося до нього, пристосовуємося, вчимося жити з ним, робимо його частиною життя", — говорить психотерапевтка.

Більш-менш звичайним процесом горювання Бресешер називає постійне перемикання між різними почуттями — орієнтованими на втрату та на відновлення.

Що може відчувати людина, яка втратила когось із близьких

"Горе — не тільки про біль втрати, але й про сотні інших почуттів та досвідів, які можуть слідувати за цією втратою — від злості, безсилля, відчуття втрати сенсу до ізоляції та самотності чи неможливості бути зрозумілим", — говорить Анна-Марія Бресешер.

Втрата близьких може зруйнувати звичний світ, уявлення про життя, справедливість, безпеку тощо, каже фахівчиня. Одна з фундаментальних речей, яку можуть проживати під час горювання, — відчуття самотності у втраті. Навіть дві різні людини після втрати не відчуватимуть одне й те саме, бо кожні обставини унікальні. Тому оточенню й не рекомендують говорити: "Я тебе розумію".

Що варто робити поряд із тим, хто горює

Анна-Марія звертає увагу: людина, що переживає втрату, проживає дуже людський досвід. Якщо не уникати його, а послухати, що саме відбувається з людиною, про що вона думає, чого їй бракує, краще розділиш це і зрозумієш, що потрібно.

"Якщо моя знайома переживає горе, найкраще, що я можу зробити, — дати їй проживати його так, як вона може, і не заважати їй порадами", — говорить психотерапевтка.

Важливо, щоб людина відчувала увагу до себе та підтримку оточення, аби могла поговорити про втрату та її наслідки. Це може неабияк підтримати, наголошує фахівчиня.

Чого точно не варто робити

Не треба спиратися на якусь загальну "норму", визначати "патологію" або "застрягання" в горі. Шкодять очікування, що людина має приховати свій справжній стан, аби не тривожити інших. Закритися таку людину може змусити й коли близькі бояться нагадати їй про те, що трапилось.

Ранить також усе, що показує, що людину та її стан не приймають, хочуть змінити, порадити щось "правильне", змусити припинити бути в горі.

"Пам'ятайте, те, що ви бачите зовні, — лише частина реальності, яку людина вирішила показувати іншим. Ми не можемо знати, що вона переживає. А тому чутливість, обережність та повага до досвіду іншого мають бути основними принципами у спілкуванні", — додає експертка.

Погорювати наодинці

Чи варто лишати людину наодинці, якщо вона сама про таке просить? Чи ліпше стежити за її станом?

"Якщо людині потрібно побути на самоті — це її право. В таких ситуаціях варто запитати себе: "Я зараз дбаю про людину та її інтереси чи намагаюся заспокоїти себе тим, що контролюю ситуацію?", — пояснює Анна-Марія Бресешер.

Психотерапевтка в таких випадках рекомендує час від часу виходити на зв’язок, показуючи, що ви тут, що думаєте про людину. Але не нав'язувати присутності.

Якщо нема сил когось підтримувати

"Дбати про себе важливо. Це як у відомій історії про кисневі маски: допомагати іншим можливо тільки, коли у вас є ресурс. Тому турбота про власні сили та психоемоційний стан — це універсальна необхідність", — каже психотерапевтка.

Вона радить не соромитися взяти паузу і час для себе, якщо відчуваєте, що потрібен відпочинок. "Ваша здатність допомагати іншим значно зросте, якщо будете дбати про здоров'я та емоційний стан", — говорить експертка.

Анна-Марія звертає увагу, що часом у період горювання люди можуть злитися, дратуватися або сваритися без очевидної причини. Це нормальна реакція, але в такі моменти може бути важко перебувати поряд, розуміти, співчувати. Та все ж намагайтесь уникати конфліктів: людина не обов’язково хоче вас образити та зробити боляче.

Як говорити про померлого, щоб не ретравматизувати

Психотерапевтка називає кілька правил:

  • перед тим, як почати говорити про померлого, запитайте, чи людина готова до такої розмови;
  • стежте за емоційним станом співрозмовника. Якщо помітили, що йому дискомфортно, запропонуйте перерву;
  • слухайте більше, ніж говоріть. Хай людина матиме змогу виговоритися. Активне слухання може допомогти висловити почуття та знизити рівень стресу;
  • уникайте фраз-кліше на кшталт "час лікує" або "все буде добре". Краще скажіть щось просте і щире, як-от: "Мені дуже шкода, що це з тобою сталося";
  • не акцентуйте на факті смерті, а спробуйте натомість обговорити спогади про померлого — ваші особисті чи спільні з людиною, яку хочете підтримати;
  • якщо людина все ж не хоче говорити про померлого, поважайте це.

Коли варто звернутися до фахівця

Існують певні ознаки того, що професійна допомога може бути корисною — це якщо минуло вже кілька місяців після втрати, а людина:

  • продовжує перебувати в депресивному стані;
  • відчуває апатію або втрату інтересу до життя;
  • має суїцидальні думки;
  • тривалий час уникає соціальних контактів, відмовляється від зустрічей із друзями та родиною;
  • їй важко виконувати повсякденні завдання через емоційний стан;
  • має безсоння;
  • втратила апетит;
  • страждає на хронічні болі.

"Але тут варто керуватися міркуваннями поваги. Людина піде до фахівця тоді, коли відчує потребу. Тому нав'язувати таку допомогу не слід, навіть якщо здається, що вона важлива", — підсумовує психотерапевтка.

На початок