Вісім місяців мільйони українців живуть у постійному стресі та переживаннях. Розв'язання складних питань, з якими до того не стикалися, відповідальність, обмеження в багатьох сферах життя. Поїхавши за кордон більшість українок не відчувають спокою та полегшення, а навпаки мріють якнайшвидше повернутися. Але і повернення в ті реалії, в яких сьогодні живе країна, не зменшують тривожності, — говорить в інтерв'ю Суспільному психологиня Анна Кушнерук. Про те, що робити з тривогою та стресом, як допомогти собі та близьким — читайте у матеріалі.
Не все у цьому світі у зоні нашої відповідальності
У кожної психічно здорової людини вимушеність обставин викликає внутрішній супротив, занепокоєння та не бажання лишатися в тих обставинах, у яких ти ніби мусиш знаходитись. Тому, більшість людей які повертаються з-за кордону, повертаються не лише тому що там умови не підходять. Їм потрібне відчуття дому, відчуття підтримки близьких людей, які говорять з тобою однією мовою. Ця тривога змінює свою фактуру після повернення у тих, хто був в умовах безпечних, але внутрішньо психічно скутих.
В Україні починаються інші тривоги: а чи мав я право за дитину вирішувати як пройде її дитинство та роки? Чи можу я наражати її на небезпеку? Я зараз говорю як психолог, як мама і як людина.
Важливо зрозуміти, що не все у цьому світі у зоні нашої відповідальності. Нам здається, що лише від нашого правильного вибору залежить абсолютно все у житті наших батьків чи дітей.
"Знімайте з себе, прямо зараз, цю відповідальність за те що тільки від вас залежить що буде з вашими близькими. Далеко не тільки від вас".
Ми можемо помилятися, ми можемо не помилятися. Це не вбереже абсолютно. Дотримуватися техніки безпеки беззаперечно треба, але неможливо бути впевненим що ми все виконали правильно. В сучасній Україні є постраждалі, є прильоти є трагедії, це сьогодні наше життя. Треба це прийняти.
Мами, які перебували з дітьми закордоном вони настільки понівечені своїми переживаннями там, що тут, під атаками відчувають себе, як не дивно, простіше. Бо вони відчули, певною мірою, вільність власного вибору.
Нібито мама має бути святою, без жодних почуттів до себе, без жодних потреб, але ні. Мама, тато, бабуся, дідусь – це люди, які часто відчувають себе абсолютно спотвореними тим, що вони далеко від свого нормального способу життя.
"Нормальність, іноді, полягає в тому, щоб зранку виходити знайомою вулицею, або пити свій чай так, як ти звик це робити".
Ці деталі дають ту саму резильєнтністьЗдатність людини впоратися зі складними життєвими подіями та відновлюватися після труднощів чи стресу, пружність інтелектуальних та емоційних м’язів, яка дає людині можливість витримувати себе, небезпеку і стресові ситуації, максимально достойно.
Як підтримати себе та близьких: практичні поради
- Не "підключатися" до сигналу тривоги. Що мається на увазі? Тривоги час від часу звучать, це на жаль не прогнозовано. Але, (убезпечивши себе) ви маєте брати ту роботу яку мусите робити, сідати і робити її. Немає світла – є ліхтарик на лобі. Включайтеся і продовжуйте жити. Так, за скутих умов. Однак, ця трудова активність повертатиме вас в ритм нормального життя.
- Плануйте, пишіть плани, говоріть з близькими, пишіть паперові листи. Робіть нормальні речі. Живіть мирним життям у воєнний час. Це допоможе врятувати себе.
- Говорити з рідними та близькими, про те, що ви щасливі бути разом, тут. Що це велика удача, що ви можете говорити телефоном, обговорювати погоду. За можливості надсилайте один одному поштою якісь приємні речі.
- Давайте рідним та близьким відчуття, що їм раді, що вони дійсно бажані. Для людини найбільш безпечне відчуття — коли вона об'єкт любові. Якщо хочете когось підтримати, покажіть, що ця людина для вас насправді важлива і ви хочете насолоджуватися кожною хвилиною поруч із нею.
Читайте також
У Харкові створили проєкт для психологічної підтримки сімей під час війни
10-річна кропивничанка, щоб відволіктись від переживань під час повітряної тривоги, пише картини
