З російської окупації є кілька шляхів. Усі пролягають через Росію. Щоб виїхати, потрібно мати гроші, бути готовим до фільтрації, обшуків, виснажливої дороги. А ще до того, що тебе можуть не випустити. Як люди виїжджають з окупації та чому повертаються туди — у розповідях очевидців. Повну версію матеріалу читайте за посиланням.
Коли 24 лютого 2022-го в село Кринки на Херсонщині увійшли російські військові, 50-річна Наталя з мамою вирішили, що не виїжджатимуть. План був такий: не виходити зайвий раз за межі двору, дбати про город, щоб було що їсти, допомагати сусідам. Але 6 червня 2023-го росіяни підірвали дамбу Каховської ГЕС. За добу Кринки пішли під воду. Наталя з рідними спочатку переїхала в сусідні Козачі Лагері, а потім вирішила виїжджати з окупації. Каже, росіяни почали змушувати брати паспорти РФ.
Зараз є два основні шляхи виїзду, обидва проходять через територію РФ. Перший — через Крим. Другий маршрут — через окуповані Маріуполь та Новоазовськ. З цих територій до Росії вивозять перевізники. Звідти вже можна потрапити або в Європу, або перейти двокілометровий гуманітарний коридор на КПП "Колотилівка (Бєлгородська область РФ) — Покровка (Сумська область України)". Або — виїхати в Білорусь і там перейти білорусько-український кордон.
В декого — переважно у великих перевізників — умови сталі. Дехто працює у менших масштабах, і тоді ціни залежать тільки від фантазії водія. Зараз ціни варіюються від 250 до 600 доларів. Перевізники говорять: "Беремо оплату в доларах, рублях і гривнях".
Волонтер Влад допомагає перетинати пункт "Колотилівка — Покровка". Каже, коли люди потрапляють на територію України, їх перевіряє СБУ: "Краще бути щирими й чесними, не намагатися приховати російський паспорт абощо. Тоді не буде проблем".
Чоловік розповідає, серед тих, хто виїжджає з окупації, молодь в меншості — росіяни не випускають: "Я чув історії від молодих хлопців, що вони заносили чималі гроші в місцеві медзаклади, щоб отримати фальшиві довідки. Часто окупанти їх розвертають зі словами: "Ти вже приїхав".
Влад розповідає про схеми заробітку російських прикордонників. Зокрема, вони співпрацюють із місцевими готелями та затримують людей на кордоні, щоб ті в них ночували. Або тримають людей з українськими паспортами, поки ті їм не заплатять. Середня ціна — 200–250 доларів.
Люди не лише виїжджають з окупації, а й повертаються на ці території. Це поїздки й до літніх родичів, і щоб засвідчити право власності на майно, адже окупаційна влада, з часом виставляє житло на продаж, поселяє росіян. В’їхати на окуповану територію можна або через єдиний пункт пропуску між Європою та РФ на латвійсько-російському кордоні, або — через московський аеропорт "Шереметьево". Для цього потрібно мати український закордонний паспорт.
Жінка, яка попросила не називати її імʼя, розповідає, що їздить через "Шереметьево" на окуповану територію, бо має там хворого батька та просить не засуджувати її. Говорить, кожна поїздка — це лотерея. У людей перевіряють телефони, відновлюють нещодавно видалені листування, дивляться соцмережі за кілька років.
"Для людей, які туди їдуть, Україна не ставить перепон. Водночас кожна така поїздка — це потенційні +1 заручник, +1 незаконно затриманий, +1 політв’язень. Тож Україна не заохочуватиме людей їхати в окупацію", — говорить директорка з адвокації центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
***
З Кринок Наталя з мамою і сусідами виїжджали під обстрілами. "Перевозкою займався місцевий колаборант, — згадує жінка. — Взяв з кожного по 200 доларів. Коли в Маріуполі проїжджали зруйнований завод "Азовсталь", у машині всі плакали".
Маршрут пролягав через окуповані Мелітополь та Маріуполь, російський Ростов, Воронеж і Бєлгород. “У в анкеті треба було вказати, що ми "За єдіную Росію! За СВО!", інакше мали б проблеми".
"Нарешті приїхали до пункту "Колотилівка — Покровка". Коли пішли гуманітарним коридором, було відчуття, що прикордонники РФ нам постріляють у спини. Ми були в окупації, знаємо, що до росіян не можна повертатися спиною, — говорить Наталя.
Зараз вона живе в одному з регіонів України. Посадила біля дому ті ж квіти, що росли у неї в Кринках. Говорить: і вона, і її родичі, сусіди, яких війна розкидала по Україні й країнах Європи, хочуть після деокупації повернутися додому. "Кринки зруйновані, але вільні. Ми все відбудуємо, головне — щоб там не було окупантів".
