20 березня у Вінниці вшановують 80 річницю з дня вигнання нацистів. За понад 2,5 роки окупації області, німецькі війська вбили близько 200 тисяч людей, повністю або частково зруйнували 150 сіл та селищ.
Про це Суспільному розповів завідувач меморіального комплексу Ставка Гітлера “Вервольф” Павло Мельник.
Нацистські війська увійшли на територію Вінниччини 7 липня 1941 року, вже 20 липня – захопили обласний центр.
"Вже 20 липня 1941 року Вінниця була захоплена німецькими військами, а до кінця місяця вся територія області була окупована німцями. Поділили область на дві території – це була німецька зона окупації, так званий Райхскомісаріат Україна та румунська зона окупації – територія Трансністрія. З перших днів окупації почалися розстріли, спочатку єврейські, а потім були облави на місцеве населення", — розповів Павло Мельник.
Окупаційний режим був жорстким, зазначив Павло Мельник. Для військовополонених та цивільних будували концтабори, де проводили масові розстріли, єврейське населення тримали у гетто. Населені пункти, де діяли партизанські загони, спалювали та нищили. За майже три роки окупації німці спалили 19 сіл, понад 150 населених пунктів зруйнували частково.
"Десь четвертина населення області була знищена німцями. Понад 200 тисяч страчених місцевого населення, багато концтаборів – їх було 18, гетто – було 125 на території області", — пояснив Мельник.
Військову операцію зі звільнення Вінниці та області радянські війська проводили у два етапи силами 1-го та 2-го Українських фронтів. З обласного центру нацистів вигнали 20 березня 1944, за тиждень – німців відігнали за межі області.
"Потрібно сказати, що Вінниця більше постраждала в 1944 році, ніж в 1941. Тому що радянські війська дуже швидко вийшли з Вінниці, підірвали мости, але місто майже не постраждало. До війни у Вінниці проживали 90 тисяч, а на 1944 рік залишилось близько 30 тисяч", — зазначив Павло Мельник.
Червоноармійців, які загинули під час штурму Вінниці, поховали на Меморіалі Борців з нацизмом по вулиці Київській, а це понад 4 тисячі солдатів, розповів історик Сергій Гула.
"На цьому місці похована найбільша кількість військовослужбовців Червоної армії, які загинули в роки Другої світової. Переважна більшість похованих – ті, хто брав участь у штурмі міста і вигнанні нацистів з цих теренів", — розповів історик.
Після захоплення міста, радянська влада проводила “чистки” серед цивільного населення, яке пережило окупацію. Більшість із них підозрювали у колабораціонізмі.
"Коли прийшла радянська влада, то населення зіткнулось з ворожим ставленням і презумпцією винуватості. Ті, хто були під окупацією, вони так чи інакше вороги радянської влади. Фільтрація населення, люди доводили, що вони робили під час окупації. Партійні чистки, їх позбавляли партквитків, бо, мовляв, вони в окупації нічого не робили проти нацистів", — зазначив Сергій Гула.
Дії радянської влади – така ж окупація, адже населення піддавалось репресіям. Саме тому звільнення від нацистів складно назвати “визволенням”, зазначи Сергій Гула.
"Тут питання коректності цього терміну. Правильніше говорити вигнання нацистів з цих терен. Люди, які тут жили, не отримали визволення. Тому що фактично один окупант прийшов замість іншого. Просто всі забувають, що він з’явився ще раніше, внаслідок окупації Української народної республіки на початку 20-их років", — пояснив історик.
