Йордана з позивним "Солдат Джейн" — військовослужбовиця 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Дівчині 21 рік й родом вона з Волині. До повномасштабного вторгнення Росії вчилася й паралельно працювала у Луцьку. Військова вступила до лав Збройних сил України на 2-й день повномасштабної війни. На той час дівчині було 19 років.
Історію військовослужбовиці розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook.
За словами Йордани, багато її рідних пов'язані з армією.
"Дідусь воював у Другій світовій війні й дійшов до Берліна, де отримав осколок, а двоюрідний дідусь був кадровим військовим. Батько воював у АТО й з початку повномасштабного вторгнення теж пішов у ЗСУ. Але згодом звільнився за станом здоров’я", — каже військова.
Як тільки почалася повномасштабна війна, Йордана дочекалася рідного брата, котрий був у іншій області, і разом із ним пішла у військкомат. Дівчина наполягла, щоб її мобілізували як добровольця, і спочатку служила при військкоматі. Далі перевелася у бойову частину — 128-му окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.
"У військкоматі знали мою маму. Спитали, чи вона в курсі про моє рішення. Я відповіла, що так, і мене взяли на службу. Мама насправді не знала й коли дізналася, плакала. Але потім прийняла моє рішення — у нашій сім’ї так заведено", — розповіла дівчина.
Спочатку дівчина служила стрільцем-санітаром у піхотному підрозділі. Разом із бригадою брала участь у визволенні Херсонщини й важкій обороні Бахмута. Жила на бойових позиціях, у траншеях і бліндажах.
"На Бахмутському напрямку ми тримали посадку біля соняшникового поля. Соняхи ніхто не прибирав через бойові дії, і з них у нашу посадку, але з іншого краю, вночі зайшли росіяни. Їхній спостережний пункт стояв дуже близько — метрів за 70 від нашої, тому ми чули їхні розмови. Вночі людські голоси дуже добре чути, особливо взимку. Тоді довелося застосовувати стрілецьку зброю", — сказала Йордана.
Згодом дівчина перевелася у підрозділ БпЛА й відтоді працює з дронами. Виїздить із товаришами на позиції за 3 кілометри від росіян. За словами військовослужбовиці, вона не жаліє, що пішла в ЗСУ, і не розчарована своїм рішенням.
"Людина часто може розчаровуватися в житті, якщо не справджуються її очікування. Але є відома фраза — не потрібно зачаровуватися, тоді не буде розчарувань. Не варто вигадувати собі якісь сценарії, краще жити по факту, як воно є. Як би важко не було в армії, мені немає про що шкодувати. Я зустріла тут багатьох цікавих людей, своїх товаришів, із котрими воюємо й проживаємо життя по факту. Найважче в армії втрачати людей. Дружиш із товаришем, потім він гине при штурмі, а ти жива. Це дуже важко. Усе інше можна пережити. За що воюю особисто я? За своїх — батьків, братів, сестер, племінників. У мене велика родина і я хочу для неї кращого майбутнього", — підсумувала військова.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads
