Бойовий офіцер з Хмельницького, 37-річний Михайло Трофимченко, під час служби на Куп’янському напрямку двічі ледь не загинув. Він отримав поранення в живіт та лежав оточений росіянами. Потім біля нього прокотилася граната, але не здетонувала.
Свій порятунок Михайло Трофимченко вважає справжнім дивом та після тривалого лікування та реабілітації продовжує службу.
До повномасштабного вторгнення Михайло Трофимченко працював на приватному підприємстві комірником. 22 лютого 2022 року його викликали до військкомату:
"Мене записали до роти охорони у Хмельницькому. А з вересня 2022 року мене вже перевели до 14 механізованої бригади командиром кулеметного взводу".
Далі — Куп’янський напрямок. Там разом з побратимами звільняли окуповані населені пункти:
"Ми якраз вибивали росіян з населеного пункту. Після того, як зайшли в одне з сіл, то отримали наказ йти далі. Дісталися аж до передових позицій росіян. Тоді дощ йшов і дуже щільно вони нас крили всім, чим тільки можна: артою, градами, авіацією", — пригадав Михайло Трофимченко.
"Тоді куля поранила мене в живіт. Я впав, і такі вже думки надходили, що вже прощався з життям. Бачив, що кацапи просто усюди ходили. Думаю, ну все, зараз доб'ють у голову"
Щільні обстріли росіян змусили військових зупинитися.
"На дорогу, по якій ми мали рухатися, вони скинули бомбу. Тож ми вимушені були зупинитись. Дуже щільний вогонь був по нас. Ми знайшли якусь невеличку посадку, а навкруги голі поля були. То почали окопуватись, щоб хоч якось вберегтися від уламкових поранень", — каже військовослужбовець.
Біля їхнього місця укріплення був танк, який на думку Михайла Трофимченка, став приманкою для росіян. Вночі росіяни підійшли впритул та відкрили вогонь.
"Дивлюся, а в одного нашого бійця магазини детонують, а потім – в іншого. І я розумію, що то росіяни розстрілюють нас зброєю із глушниками. Тоді куля поранила мене в живіт. Я впав, і такі вже думки надходили, що вже прощався з життям. Бачив, що кацапи просто усюди ходили. Думаю, ну все, зараз доб'ють у голову", — пригадав Михайло.
"Я не знаю, хто до нас тоді підійшов впритул, але це були професіонали".
Після цього росіяни ще й кинули гранату, щоб добити тих, хто вижив, але вона не здетонувала, додав військовий:
"Я вже лежав поранений і думками прощався із життям. А та граната прокотилася праворуч біля мене і не розірвалася".
Тоді Михайла врятували військовослужбовці із сусіднього підрозділу. Вони неподалік проводили наступальні дії та помітили, що росіяни атакують укріплення.
"Відкрили вогонь і це злякало росіян. Вони залишили наше укріплення. Я лежав тоді і зрозумів, що ще живий, і що треба вибиратися та повзти до наших. Потім побратими затягнули мене на БМП і евакуювали до стабілізаційного пункту, де одразу прооперували", — розповів Михайло.
Військовий додав: росіян не можна недооцінювати. Вони добре навчені та мають багато зброї: "Я не знаю, хто до нас тоді підійшов впритул, але це були професіонали. По-перше, вони мали зброю з глушником. І як ми лінію оборони їхню взяли, то там зброї було до біса багато і не просто будь-якої, а дуже різноманітної. Тобто, вони нафаршировані добре".
"Багато нещасних випадків стається в тилу, а от справжні дива трапляються саме на фронті"
Російська куля пошкодила Михайлу кишківник, пробила нирку і застрягла між хребців. Військовослужбовець пережив чотири операції. Йому видалили третину кишківника. Після лікування та реабілітації його визнали обмежено придатним. Втім, Михайло прийняв рішення продовжити службу у ТЦК:
"Зараз я працюю командиром роти охорони. Чоловікам, яких відправляють на фронт кажу так: багато нещасних випадків стається в тилу, а от справжні дива трапляються саме на фронті".
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
