24-річний капітан Олександр Вирич з Хмельниччини пережив клінічну смерть після осколкового поранення в голову, яке отримав на Донеччині. Зараз військовий пройшов реабілітацію та повернувся до лав Нацгвардії України.
Військовим, каже 24-річний офіцер Національної гвардії України Олександр Вирич, вирішив стати після смерті хрещеного батька, який у 2014 загинув у антитерористичній операції на сході України.
"Після закінчення школи я поступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьман Петра Сагайдачного на спеціальність управління діями підрозділів артилерії", — згадує Олександр Вирич.
Після закінчення вишу, розповідає, з 2021 року служив у мінометній батареї у Слов’янську.
"Був направлений до лав Національної гвардії в батальйон спеціального призначення "Донбас", — уточнює нацгвардієць.
Там же його застало повномасштабне вторгнення.
"О 4:00, чи 5:00 годині, подали бойову тривогу і ми виїхали тоді на південь", — розповідає військовий.
Свій перший бій, згадує, прийняв біля Мар’янки на Донеччині у 2021 році.
"Це все було заплановано, тоді якраз проходила в нас аеророзвідка. Був піднятий коптер та виявлено будинок в якому жив ворог. Ми перебували в 700 метрах від противника. Вели мінометний вогонь по живій силі", — каже нацгвардієць.
На початку березня 2022 року, поблизу міста Оскіл Харківської області, потрапив під авіаційний удар.
"Ми виїхали на бойове завдання. Залетів літак та скинув бомбу. На другий захід він вже працював крупнокаліберним кулеметом. Тоді було троє поранених, легкі всі. Ми тоді одразу звідти від’їхали, змістилися, через певний час знайшли другу позицію, провели розвідку і наступного дня вже завдавали мінометні удари по противнику", — розповів Олександр Вирич.
30 серпня 2022 року одружився, розповідає Олександр.
"Познайомилися ми в інстаграмі. На початок повномасштабної війни вона разом з батьками приїхала в Хмельницьку область до мене, до батьків. Під час такої короткотривалої відпустки я приїхав додому, зробив пропозицію і ми розписалися", — каже нацгвардієць.
А вже через тиждень-другий після одруження, пригадує, вибивали окупантів з електростанції у Куп’янську.
"Противника знищили й було попадання в електростанцію. Сталося відключення світла та води. Знищили російську техніку автомобільну і броньовану: БМП, БТР та доволі багато особового складу", — розповів Олександр Вирич.
Найзапекліші бої точилися у Торському на Донеччині у жовтні 2022 року, розповідає артилерист. Тоді, додає, з трофейних гармат підбили російський танк.
"Розвернули гармати, з коптера був помічений танк, вівся по ньому вогонь. Було ураження танка. Це було 5-6 кілометрів від наших позицій", — пригадує військовий.
Там же отримав поранення від уламків "Градів", говорить Олександр.
"Побачили, що літає коптер. Почали бігти в укриття, але вже летіли на нас снаряди. Поранення я отримав в потилицю, в голову. Впав, одразу нічого не бачив, свідомості не втратив. Були побратими, які мене витягнули", — каже Олександр.
У Дніпровському госпіталі у потилицю поставили пластину, каже нацгвардієць. Ще місяць лікувався в Києві, а потім відправили у реабілітаційну відпустку.
"Вдома, вже під час відпустки стало погано. Дуже сильно почала боліти голова. Приїхала швидка. Зробила уколи, мені стало легше. Але через деякий час мені знову стало дуже погано. Втратив свідомість", — розповідає військовий.
Лікарі зафіксували клінічну смерть, каже Олександр. Загалом без свідомості був дві доби.
"Розповіла мені дружина, батьки, що була зупинка серця. Це було не довго, до хвилини часу. Я вже прокинувся в лікарні. Вже біля мене була дружина. Вже мені сказали, що в мене немає пластини. Реабілітація тривала майже 7 місяців", — розповів Олександр Вирич.
Олександра Вирича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Зараз, розповідає, служить у підрозділі Нацгвардії України в Хмельницькій області на посаді заступника командира роти. В Ізяславі, звідки Олександр родом, на нього чекають батьки, молодші брат і сестра та дружина.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
