Під час авіаційного удару по Куп'янську 28 лютого загинув пастор, капелан та волонтер Юрій Клімко. Його тіло знайшли під завалами церкви, поблизу якої влучили росіяни.
Спогадами про Юрія Клімка з Суспільне Харків поділилася волонтерка та знайома пастора Тетяна Піскун. Далі — пряма мова.
Юрій Клімко був волонтером та капеланом
З Юрою ми знайомі були дуже давно. Ми один одного знали майже все життя, бо Куп'янськ місто невелике. Але спілкуватися ми почали десь за кілька років до початку повномасштабної війни. Тоді я разом з волонтерами їздила до військових на Донбас виступати з концертами. І вони тоді нам запропонували поїхати разом з ними, від їхньої церкви. Ми погодилися. У них там були свої зв'язки, Юра домовлявся з місцевими капеланами. І ми їздили вже з ними. Так ми і почали товаришувати
Він волонтерив, він був капеланом. Він їздив у частини, спілкувався з військовими на духовні теми. Люди, які перебувають там, на полі бою, які знають, що можуть загинути, то їм дуже важливо почути Боже слово. Ми бачили, як стає легше військовим після спілкування з Юрою. Це було його місією.
Життя в окупації: як Юрій Клімко допомагав жителям Куп'янська
Юра настільки був надійною людиною, спокійною. Коли все тільки починалося, то нам тоді всім здавалося, що все пропало. А він нам казав: "Ні. Все буде добре. Робімо так і так. Господь нам допоможе". Він просто з нами говорив. Він всім спокійно пояснив, розказав. Він тоді нам просто посилав свою впевненість, добро. Він був дуже виваженим, спокійним. Я навіть ніколи не чула, щоб він колись підвищував голос. Це дуже гарна людина.
Коли нас окупували росіяни, то Юрій разом з іншими церковниками допомагав людям. У нас тоді ще в магазинах дещо було, то вони все скуповували: крупи, цукор, сіль. І вони людям просто роздавали все це безплатно. Це було їхньою місією. Щоб ті, хто вирішив залишитися, були забезпечені їжею. І ті, хто відмовлявся та не отримував всі російські "подачки", могли протриматися.
Він був дуже проукраїнською людиною. Навіть коли вже була окупація, він продовжував спілкуватися українською, прославляв нашу армію та країну. Просто спочатку коли Куп'янськ окупували, то зайшли звичайні військові, і вони людей не забирали. А коли почали заходити спеціальні частини, тоді ми вирішили, що потрібно виїжджати. На початку квітня ми виїхали з ними на захід.
Він і далі продовжив волонтерити. Вони купували машини для військових, возили їх. Він особисто переганяв машини військовим. Навіть через нього рідні передавали військовим передачки, особисті речі. Дізнавалися, що Юра збирається до хлопців, і йшли з проханнями до нього.
Повернувся до Куп'янська, щоб продовжити служіння людям
Церква у них була пошкоджена, у росіян там була облаштована кухня. Вони повернулися та почали відновлювати свою церкву. Забили вікна, підлатали її. І відновили служіння для людей.
До церкви постійно привозили гуманітарну допомогу та дрова. А вони розвозили та роздавали людям. Якось Юра говорить: "Ми їдемо у Кіндрашівку". А я кажу: "Так Кіндрашівку вночі ж обстріляли. Куди ви їдете?". А він відповідав: "Ну там же люди є. Потрібно везти". Вони їздили туди, куди далеко не кожен волонтер поїхав би.
Для нього церква — другий дім. Він з дружиною там все робив. Воно гримить, а вони якесь свято проводять. Церкву прикрашали, робили свічки, щоб людям було приємно. Щоб людям настрій підняти.
Я відкрила Telegram, почала читати новини. Спочатку я навіть не повірила. Але коли почали казати про церкву, що там загинула людина, і це пастир... Ми до останнього не вірили в це. І досі складно це прийняти.
Взагалі у цей час він повинен був бути вдома, бо не було ніяких служб. Напевно, він щось там робив, ремонтував. Він був там один, дружина його була вдома. Бо вони взагалі завжди в церкві разом, а тому ми злякалися, що і його дружина загинула. Але вона була вдома.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
