На початку повномасштабного вторгнення "Хартія" була добровольчим формуванням, а за два роки стала бригадою та частиною "Гвардії наступу". Нині "Хартія" тримає оборону на Куп'янсько-Лиманському напрямку. Про два роки повномасштабної війни, технології на полі бою, про те, як змінилась тактика росіян та про мобілізацію — командир бригади, полковник Ігор Оболєнський, в інтервʼю Суспільному.
Яка зараз ситуація на вашому напрямку?
Стабільно важка. Противник має сили, особовий склад, намагається просуватись та має деякі успіхи. Але все ж у них не так багато потужностей. Тому наша задача — якомога ефективніше їх знищувати. Ситуація складна, але контрольована.
Бійці на Бахмутському напрямку нам розповідали, що росіяни застосовують нову тактику — штурмують невеликими групами та роблять це у погану погоду. Чи у вас схожа ситуація?
Майже така сама: невеликі групи по 10 людей з прикриттям техніки — все, як книжка пише. Але у них це не дуже виходить. На нашу користь грає і погода. Коли вона погана, росіяни часто блукають. Ще й відкрита місцевість. Ми цим користуємося. Наша артилерія і дрони непогано справляються.
Головнокомандувач Сирський нещодавно заявив, що українська армія перейшла до оборони. Що це означає?
Оборона — це підготовка до наступу. Вона в нас активна, тому ми намагаємось показувати, де присутні та вводити противника в оману. Я згоден з головнокомандувачем — ми в обороні, нам треба підготувати нові сили. Люди, які зараз на передньому краю, тримають оборону титанічними зусиллями. Ми віримо, що зараз у тилу готуються резервні бригади.
Оборона стала вимушеною?
Так. Наприклад, на цьому напрямку, під час Харківської операції минулого року, наші війська розвили гарний успіх. Моє припущення, що просуватись далі нам завадили водні перешкоди. Прийшлось зупинитись. Ворог перекинув війська і трішки нас відтіснив.
Але робота над помилками зроблена. Також у нас з'являються інженерні підрозділи, адже раніше на це взагалі не звертали уваги. Прокладаються шляхи через водні перешкоди та ліси. Логістика, переправи й дороги дуже важливі. Також більше уваги робиться на інженерну підготовку саме ліній оборони.
Про яку підготовку можемо говорити? Чи розбудовуються 2-га та 3-тя лінії оборони?
Вони будуються. Але нам треба створювати можливості для знищення противника. Наш успіх не в тому, щоб витримати ще одну навалу. Ми вже показали, що в цьому ефективні. Нам потрібно використати тактику 1000 порізів, і на кожному метрі уражати противника. Якщо розрахунок FPV за день буде вражати 3-5 солдат, то за 10 днів це — один екіпаж. А три екіпажі — батальйон. Розумієте, наскільки це буде ефективно?
Так, можливо, вони десь і просуваються, але з такими втратами… Просувайтесь далі. Поки що ми ще не знищили й 10% того що потрібно. Перший етап ми пройшли круто. Вистояли, зберегли певну територію, ще й відбили назад. Зараз задача зробити так, щоб для них Україна стала найгіршою війною, яка у них коли-небудь була.
Що має статися, щоб Україна могла вийти з активної оборони та розпочати наступ? І чи вбачаєте ви, що це може бути в цьому році?
В цьому році — ні. Це не робиться швидко. Основна задача в наступі — керованість підрозділів. Коли бій починається, все залежить від команди, яка його планувала і від навченості бійців. Як казав Наполеон, у командира, є тільки два варіанти дій: перший — застосувати резерв, другий — дати команду на відхід.
Також потрібно продумати мету наступу. Звільнити українську територію? Згоден. А далі що? Її треба утримувати, зачищати. Росія не зникне. Маємо зробити так, щоб вони не мали можливості зайти сюди знову. Ми повинні стати потужним технологічним локомотивом, який зможе показати всьому світу що, Голіаф не такий страшний.
У Верховній Раді працюють над новим законом про мобілізацію. Чи потрібно масштабувати мобілізацію та чи є у вашій бригаді нестача особового складу?
Я б зробив мобілізацію не з 25, а з 21 року. Також треба формувати контрактну армію. Зараз ми воюємо армією мобілізованих, на жаль це не професійний підхід. Ми намагаємося закрити певну прогалину, яку зробили багато років тому. Тоді люди приходили на військові кафедри й замість навчання, все "рішали" і розходились. Мабуть, ніхто не винен, крім нас самих. Ми повинні це змінити.
Якщо говорити про особовий склад — повинна бути ротація. Після 4-5 місяців люди починають дуже безпечно ставитися до свого життя. Хлопці звикають до обстрілів. Тому ми намагаємося постійно робити ротацію, щоб у них було два дні відпочинку, щоб вони зрозуміли, де були. І щоб коли знову заходили на позиції, інстинкт самозбереження постійно був на піку.
Нині не вистачає особового складу. Маю надію, він буде до нас заходити десь у вересні-жовтні. Адже потрібно мінімум пів року на підготовку. Зараз ми ефективні настільки, наскільки можемо. А тоді будемо ефективні наскільки вирішимо.
В цьому законопроєкті, зокрема, говориться про можливість демобілізації після 36 місяців. Чи дійсно буде можливо демобілізованих замінити на нових людей?
Ми замінимо. Проте ми розуміємо стан нашої держави, те що немає вдосталь робочих місць. Людина, що повертається, не завжди зможе себе ефективно реалізувати. Тут люди звикли, що від них щось залежить. За це є достойна заробітна плата. Тут вони розуміють, що потрібні суспільству.
Вважаю, через 2-3 місяці відпочинку все одно будуть повертатися. Тому, що війна не закінчилась і багато хто не зможе спокійно себе відчувати у цивільному житті.
По спілкуванню зі своїми бійцями ви бачите, що вони не хочуть демобілізуватись?
Всі хочуть. Яка нормальна людина не хоче додому? Але я впевнений, вони готові йти додому тоді, коли вже не буде повітряних тривог, коли все буде спокійно. Коли досягнемо певної перемоги.
"Хартія" вийшла з добровольчого формування, тобто це були люди з високою мотивацією. Чи вбачаєте ви зараз в бійцях, яких мобілізують до вашої бригади меншу мотивацію?
Так. Хлопці, які були з нами з початку, у них трішки все інакше. Їм ніхто не обіцяв, що буде легко. Ми одразу всіх готували, що все надовго. Хлопці, які заходять з мобілізації, звісно, не мають великої мотивації, адже йдуть, якби з-під палиці. Але, я впевнений, у кожному підрозділі та бригаді є здорова атмосфера і колектив, який приймає тебе. Є такі речі, як посвята для отримання шеврона, спілкування, вечір запитань і відповідей, робота командирів підрозділів, сержантів, намагання знайти кожному місце в команді. Це кропітка і тяжка робота, але вона дає результат.
Бувають моменти, коли приходиться приймати непопулярні рішення, проте тоді ти повинен бути впевненим, що відпрацював на максимум, а людина буде застосована правильно, та в тому місці, де вона цього хотіла.
Як, на вашу думку, за ці два роки змінилась війна?
Два роки тому, можна сказати, воював реально народ. Зараз ми стали більш професійні, технологічні. Далі буде ще цікавіше — величезний пласт роботи будуть забирати на себе РЕБ. Ми будемо використовувати певні дистанційні засоби ведення бою. На фронті будуть стояти роботизовані системи. Будуть створені мобільні групи обслуги цих апаратів. Війна буде більш технологічною.
Але зараз нестача боєприпасів дуже велика. Ось чому піхота — це титани. Ми вдячні західним партнерам, бо без них було б дуже важко. Але нам дуже потрібне БК.
Зараз що з тієї сторони, що з нашої немає стільки сил, щоб щось змінити на лінії фронту. Наша задача — швидше зробити роботу над помилками, швидше мобілізуватися, навчитися. Вони також це роблять. Але якщо будуть і далі втрачати по роті в день, думаю, там не дуже багато людей матиме бажання воювати.
Чи є у вас відчуття, що зараз в тилових містах все менше відчувають війну?
Так. Але уявіть, два роки — це ж немалий шлях. Діти, жінки, пенсіонери в тилу, які працюють та намагаються допомагати — на них щодня летять ракети. Вони всі у небезпеці, більша небезпека тільки на передовій. А те, що вони постійно не кричать: "Війна!", це круто. Нехай люди відчувають цивільне життя. Кожен робить, так як повинен робити. Я буду щасливий, якщо люди будуть жити своїм життям. При цьому розуміти, що допомагають армії.
