Повернувся з-за кордону, забрав родини з Гостомелю та пів години зробив військовий квиток і пішов боронити країну — так військовослужбовець 95-ї бригади Олександр коротко відповідає на прохання згадати 24 лютого 2022 року. До повномасштабного вторгнення він працював водієм у Німеччині. Коли дізнався, що російські ракети летять на його країну, його рідне місто, негайно вирушив додому. Нині чоловік воює на Донеччині. У війську — його рідні брат та сестра.
Суспільне Донбас поговорило із Олександром про початок повномасштабної та його мотивацію воювати на фронті.
Олександру — 29 років. "Все своє свідоме життя я на фронті" — так він каже про себе. Чоловік був у війську за контрактом з 2013 року. За два роки до повномасштабної звільнився, поїхав працювати в Німеччину.
"Протягом років служби я бував на Донбасі, в мене було розуміння що таке війна, але, що прийдуть саме в Київ, саме до мене додому, я не міг в це повірити", — розповів Олександр.
Чоловік з Гостомеля, там 24 лютого 2022-го зустріла його родина. Олександр розповідає, у масштабах наступу не сумнівався, проте був вражений:
"24 лютого по Гостомелю по аеропорту було завдано ракетний удар. Для мене було ясно, що розпочинається повномасштабне вторгнення. Але подумати, що за кілька годин вони доберуться до околиць Києва, не міг. Ухвалив рішення повертатися, 26 лютого в Гостомелі забрали маму, брата, собачку і поїхали в Житомир".
В Житомирі, розповідає Олександр, одразу пішов до військкомату. Ухвалив рішення боронити країну й молодший брат бійця.
"Мені протягом пів години зробили новий військовий квиток і моєму брату, і направили нас на службу в 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду. На початку березня ми прибули в Донецьку область", — розповів боєць.
За час повномасштабного вторгнення боронили з побратимами Харківську та Донецьку області, і щоразу було складніше, додає військовослужбовець:
"На початку 2022 року вважав, що під Ізюмом важко. Потім потрапили в ліси біля Кремінної, теж виглядало так, що там важко. Але той напрямок, де зараз підрозділ виконує завдання, мені здається, що на цей момент — найважчий напрямок".
Олександр артилерист, підтримка бойових дій піхоти — одне з основних завдань артилерії. І саме піхотинці, додає боєць, мотивують та надихають:
"Хлопці тримають перший край і без піхоти необхідності в артилерії просто не було б. Знаходжу мотивацію в піхоті, тому що це люди трохи іншого складу, ніж ми, я вважаю. Адже тримати оборону в таких умовах, в яких тримають хлопці, — більше ніж героїчно".
Воюють всією родиною
Від початку вторгнення воює і брат Олександра, він — у піхотних підрозділах. Згодом на службу пішла і молодша сестра.
"Думаю, натхнення з нашого прикладу прийшло до сестри. Вона служить в батальйоні "Айдар" бойовим медиком. Батьки всіх, хто боронить нашу Батьківщину, переживають, але це наш свідомий вибір. Нині такий час, що мусить хтось робити цю роботу", — вважає військовий.
На питання чи втомлений, Олександр відказує: за два роки повномасштабної війни у відпустці був десять днів, мріє про відпочинок у цивільному життя, та вже після перемоги.
"Ситуація така в країні, що вибору нам противник не залишає, мусимо працювати. Мрію трохи цивільним життям пожити, але на цей момент маємо те що маємо. Вимушені працювати та поки сильно наперед не забігаємо".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
