24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабний збройний напад на територію України. Жителі багатьох міст, зокрема, і столиці прокинулися на світанку під звуки військових гелікоптерів, літаків та вибухів. У цей час керівник гуртка центру науково-технічної творчості із Житомира Анатолій Шубін та троє його вихованців вирушили із Києва, де захищали власні наукові роботи, додому. Перші 30 кілометрів шляху вони пройшли пішки.
Як це було, що відчували тоді і як сприймають той епізод у своєму житті сьогодні, — Анатолій Шубін розповів Суспільному у другу річницю повномасштабного нападу військ РФ на територію України.
На Всеукраїнський науково-технічний конкурс житомирські учні приїхали за день до того, як російська армія вдерлася в Україну
Це був фінал конкурсу "Eкo-Техно Україна", який проходив у столичному Національному еколого-натуралістичному центрі, на якому, крім учнів із Житомира, ще понад сто учасників з усієї України презентували власні наукові винаходи, — сказав Анатолій Шубін. За його словами, житомирські учні наприкінці лютого щороку беруть участь у таких інтелетуально-науквих протиборствах. Два роки тому до Києва поїхали учні двох ліцеїв — №1 та №30 — на той момент восьмикласники Анастасія Лукашенко, Ілля Сидорук та Артур Печенюк.
23 лютого 2022 року про те, що Росія реально може напасти на територію України, більшість людей не вірили
23 лютого 2022 року житомирська команда працювала на різних наукових платформах та секціях конкурсу, брала учать у майстер-класах та диспутах, — каже Анатолій Шубін. Діти захищали власні наукові роботи, а після цього поїхали у Музеї науки. А ще — прогулялися передвесняним Києвом. І чекали на результати конкурсу, які мали урочисто оголосити у п'ятницю, 25 лютого, та видати дипломи. Проте у четвер, 24 лютого, на світанку він разом із дітьми, не дочекавшись завершення конкурсу, змушений був вирушати до Житомира.
Із гуртожитку, в якому проживали під час конкурсу, учні та їхній наставник виходили під глухі звуки вибухів та спалахи гелікоптерів
Анатолій Шубін розповів, що ввечері, 23 лютого, у нього були погані передчуття. Після декількох телефонних розмов та читання інформації, яка ширилася ввсюди, було дуже неспокійно на душі. 24 лютого о 05:10 йому подзвонили і повідомили, що в Україні почалася війна. Він розбудив дітей і вже через п'ятнадцять хвилин вони, спаковані, їхали із Вишгородської до станції метро "Житомирська". Пригадує, як ранкове небо над Києвом постійно спалахувало зеленим кольором — літали військові гелікоптери. Діти розпитували про те, що відбувається, а він розповідав, як діяти, якщо, не доведи, Боже, щось падатиме із неба.
На станції метро "Житомирська" за лічені хвилини зібралися декілька сотень людей
О 06:40 на станції метро "Житомирська" стояла одна маршрутка на Житомир. Вільних місць не було: люди сиділи, стояли — не проштовхнутися. Вони стали у чергу — були впевнені, що невдовзі приїде наступна. Тож, спершу не панікували. Але коли за лічені хвилини за ними вишикувалася черга у декілька сотень людей, — зрозуміли: транспорту на виїзд більше не буде. Перестрахувавшись телефоном, що за ними, якщо буде така можливість, виїдуть, — на початку восьмої години рушили на Житомир пішки.
У дорозі діти виявилися витривалими, а сам похід сприймали як гру
Вирушити із Києва у такий спосіб, як вони, обрали багато людей. Із валізами і без них вони йшли пішки, їхали на велосипедах, скутерах, мотоциклах, автомобілях. На трасі були заповнені всі смуги руху.
"Ми йшли узбіччям, один за одним. Періодично зупинялися і відпочивали. Я бачив, як дітям було нелегко. Намагався їх підбадьорювати, допомагав Насті нести рюкзак. Сьогодні, пригадуючи той день, можу сказати: чотирнадцятирічні підлітки те випробування витримали на всі 100. Вони виявилися витривалими і дуже позитивними. А сам похід сприйняли як веселу та цікаву гру. Не було ані паніки, ані істерики. Вони сміялися, жартували, знімали відео, телефонували однокласникам", — розповів Анатолій Шубін.
Зустрічною смугою майже ніхто не їхав, окрім автомобілів із військовими
Зі слів керівника гуртка, із віддаленням від Києва потік людей зменшувався. Корки на дорогах теж. На зустрічну смугу проривалися лише поодинокі автомобілі. Безперестанку у напрямку Києва рухалися тільки автоколони, які перевозили військових. Діти віталися з ними помахами рук.
"В одній із таких автівок їхала чорнява жінка-військова із автоматом. Вона теж із нами привіталася, і мені відразу врізався у пам’ять її погляд. А буквально за тиждень я упізнав її на фото в одній із соцмереж. На жаль, вона загинула у перший тиждень війни, обороняючи Київ", — пригадав один із моментів повернення у Житомир Анатолій Шубін.
Дійшли до Мрії, а далі пофортунило: за ними приїхали
Піший марш-кидок дорогою додому для житомирських дітей та їхнього вчителя завершився у населеному пункті Мрія близько 13.00. Загалом вони подолати майже 30 кілометрів. За Мрією на автомобілі їх зустрів Віталій — тато Анастасії Лукашенко. Він виїхав із Житомира і розвернувся на зворотній напрямок. Село Мрія на той час виявилося найближчою точкою, де це можна було зробити безпечно на переповненій автомобілями трасі.
"На щастя, тоді був зв'язок та інтернет — тож, ми і зустрілися. Далі до Житомира добиралися придорожними селами і полями", — пригадав керівник гуртка. У Житомир, за його словами, повернулися близько 15.00. Дехто із житомирян, хто був у Києві у той самий день, відстань у 120 кілометрів подолав за 12 і більше годин.
Думаю, у тій форс-мажорній ситуації іти пішки додому було найправильнішим рішенням
Анатолій Шубін каже, що з висоти нинішнього часу два роки тому він обрав найправильніший варіант повернення додому із дітьми, за життя і здоров'я яких ніс відповідальність. "Найголовніше, що ми повернулися додому, і дітей зустріли батьки. І я від того був щасливий", — сказав керівник гуртка Анатолій Шубін, пригадуючи події дворічної давності.
За його словами, у той час таке рішення було непросте, бо ніхто, напевне, не знав, що відбувалося насправді і що могло чекати їх на трасі. Каже, йому тоді телефонували, радили залишатися в Києві, а люди, з якими спілкувалися на станції метро "Житомирська", запевняли, що дорога на Житомир перекрита та вже захоплена військами російської армії.
"Звичайно, ми могли перечекати один-два дні, зайти в метро, скажімо, як в укриття, піти до знайомих і, зрештою, повернутися назад у гуртожиток на Вишгородську. Але в такому разі хто знає, коли б ми повернулися у Житомир взагалі. А згодом ми всі дізналися, як близько війська РФ підійшли до Києва і що сталося з тими, хто запізно поїхав зі столиці житомирською трасою. Тож, дякуючи підтримці знайомих і рідних, ми виграли у часі і повернулися додому", — розповів Анатолій Шубін.
Ми й гадки не мали, що відбувається, знали тільки, що щось не так, як завжди, але Анатолію Григоровичу довіряли
"Якби зараз таке трапилося з нами, як тоді, і ми б володіли повною інформацією, думаю, нам би не було б так весело і прикольно пів дня три десятки кілометрів поспіль чесати пішки житомирською трасою. Але ми довіряли Анатолію Григоровичу (Шубіну — ред.), який йшов разом із нами і нас підбадьорював. Ми були впевнені, що він прийняв найкраще у тій ситуації рішення", — сказав Артур Печенюк, учень житомирського ліцею №30, один із представників команди, яка вранці 24 лютого 2022 року поверталася із наукового конкурсу у Житомир.
Артур каже: пригоду дворічної давності пам'ятатиме. І не тільки тому, що йшов із друзями пішки і дуже втомився, а й тому що напередодні на Всеукраїнському науково-технічному конкурсі, де він презентував власне дослідження про вплив електромагнітного поля на ріст рослин на прикладі трансформатора Тесла, здобув ІІІ місце.
"Це був неймовірно крутий конкурс! Це була справжня і заслужена за спільну працю перемога. Я й далі займаюся науковими розробками, презентую власні винаходи на конкурсах. І це мені подобається. Та й нам країну у подальшому ще потрібно розбудовувати", — поділився власними спогадами про перший ранок повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України Артур Печенюк.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube
