Херсонці бачать денне світло лише у проміжках між обстрілами: російська армія цілить по прибережній зоні з тимчасово окупованого лівого берега по кілька разів на день.
Напередодні поцілили в один із медичних закладів, ще дві керовані авіабомби влучили в районі села Монастирське, інформує голова Херсонської військової адміністрації Олександр Прокудін у своєму телеграмі.
Черкаські військові та медики допомагають жителям міста та навколишніх сіл, розповів Суспільному місцевий житель пан Валерій.
82-річна Марія Семенівна зустрічає волонтерів та запевняє, що їй вже нічого не страшно. Розповіла, що вперше за кілька діб вийшла з укриття на сусідню вулицю.
"Молитися Господу, щоб Бог, як то кажуть, дав нам сили, терпіння і всього дав. Нічого не боюся, мені вже нічого не страшно, раді Бога".
Під руку з військовими пенсіонерка повертається до оселі. Там, з її слів, таки безпечніше. І розчулюється звичайним пакетам з продуктами.
"Спасибі вам! Хай Бог береже, тримайтеся".
У Чорнобаївці живе 55-річний Валерій. Показав фото сина: його після окупації бачить вкрай рідко:
"Син приїжджав чотири дні тому. Оце вони з напарником працювали. Нормальні люди ні копійки, ні рубля не взяли кривавого. Ні гуманітарки! І обшуки пережили. І наші дітки воюють, і син, і зять. Всі воюють нормальні хлопці, а бариги — он лазять, їм однаково при якій владі".
Попри звільнення, село продовжує жити в умовах постійних обстрілів, додав Валерій:
"Ну, сьогодні вночі три чи чотири прильоти були, але ніби жертв немає. Якісь руйнування є. Ну, на таке ми не звертаємо вже уваги".
У Херсоні під час чергового обстрілу шахедами одного з житлових кварталів пані Зінаїда була поряд на закупах.
"У мене картоплі повний підвал, а я картоплю ось в магазині купила".
Розповіла: минула доба, як вона вибралася з села Козачі Лагері, що на лівобережжі Херсонщини.
"Мені хату розбили, кухню розбили. Прийшла до тями — діра в стіні і мої ноги лежать. Ну як я могла там залишитися? Вночі, вдень, вранці — коли хочеш. Центр дуже бомблять у нас у Козачих. Бо в Кринках вже немає нічого, немає що там бомбити".
Йшли пішки до самого Херсона через окуповані села, розповіла пані Зінаїда:
"Ну, поки ми ще пройшли більш як два кілометри, то в мене тряслися і коліна, і руки, і ноги. Коли проходили, у мене забрали два телефони. Один до заводських налаштувань заламався, бо там була батарея здута. Там в мене просто фотографії дитячі — внучки. І вони мені: а вони вам треба? Ну, що я скажу: треба. А що як мені повернуть".
Зараз пані Зінаїда радіє кожній зустрічі з українськими військовими. І звикає до цивілізації.
"Тут світло є, вода є, тут газ є. Ми понад рік без світла, без газу, без води були там. По сусідах ходили, воду брали. А світло — від генератора, павербанки покупляли собі. Так і жили".
На околиці Херсонщини ми зустріли розвідника Олександра. Він повернувся на фронт після поранення ноги. Тепер просто серед руїн отримує меддопомогу, бо ввечері знову на вихід.
"Ходив до цього з ортезом після операції, то ортез дуже допомагає. Без ортеза мені було важко ходити. Навіть найменші присідання, але воно отаке на нозі і трохи незручно".
Допомогу надає реабілітолог Юрій Зайцев:
"Багато дуже після поранень є військових, вони проходять реабілітацію і відправляються знову на передову. За максимально швидкий час потрібно їх відновити і вони повертаються на бойові завдання".
Юрій Зайцев на добровільних засадах навідує своїх експацієнтів на фронті.
"Працюю де потрібно, допомагаю з реабілітацією, тейпуванням. Є хлопці, які повернулися. Вихід, два і вже знову якісь болі турбують".
Тим часом люди не втрачають віри ні в перемогу, ні у військових, розповів херсонець Валерій. Та й чекають не затишшя, а безкомпромісного миру:
"Ну, ми знали, на що ми розраховували, вони будуть бити. Ця сволота не здасться. Вони самі приїхали, і ні жити, ні працювати нам не дають. Але вже нас не заламати, нам немає чого втрачати. Зараз втратимо державу, будемо пахати на них як раби. А ми вільні люди".
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
