На Черкащині понад два століття тому, взимку, аби зігрітись, селяни одягались в кірсетку, бурнос та кожух.
Одяг шили власноруч поміж роботою, розповіла Суспільному завідувачка відділу етнографії обласного краєзнавчого музею Вікторія Наумчук.
По-своєму ошатний, святковий та буденний, таким закарбувався український одяг, який шили люди власноруч в проміжках між роботою.
"Одягалися відповідно до події. Святково, якщо це святкова подія і відповідно одягались буденно, тобто простіше, але обов'язково тепло. Дорослі та діти носили одяг майже однаковий, відрізнявся лише розмір. Слово «кохточка» звучить дивакувато. Та якраз на Уманщині ми можемо бачити, що жінки носили рівноспинний одяг. І його одягали під плечовий зимовий одяг".
Музейниця пояснила що таке "кохточка":
"Кохточка собою являє одяг подібний до керсетки, тільки кохточка має рукав. А позаду були рівноспинними".
Поверх кохточки вдягали "юпку" і вигляд вона мала відмінний від сучасної спідниці.
"Рукави й по талії вона не відрізна, а талія прямо переходить у вуса, а вуса розширюються вставною частиною і таким чином ззаду по спинці виглядають так розкішно".
Такий народний зимовий одяг зберігся у фондах краєзнавчого музею. Це той одяг, який найкраще зберіг звичаї, обряди й традиції у своїх формах.
За словами пані Вікторії, все, від натільної сорочки до пояса на кожусі, призначення мало ширше, аніж просто зігріти власника морозної зими.
"Люди до одягу ставились по-особливому. Тому що це не тільки та річ, яка захищала від холоду. В елементах одягу, в декоруванні було дуже багато символіко-оберегової функції й вірили, що одяг не просто сам по собі гарний. Через те орнаментика визначалася в тих місцях, де це було потрібно. В елементах одягу було дуже багато розрізнень територіальних. Правий берег у натільному одязі мав вузький рукав, а лівобережні сорочки були розширені, була підрукавна вставка. Деталі кроїв, деталі оздоблення, орнаментика були різні".
Шансу пробратися морозу не давав кожух.
"Кожух — елемент весільного обряду. Через це, кожна дівчина у скрині його повинна була мати. Казали так: «якщо добра повна скриня, то і миша господиня». А без кожуха тут ніяк. Їх шили у майстрів-лимарів, це були дороговартісні речі. І ставились по-особливому: з великою пошаною та великою увагою, тому що шкіра могла легко забруднюватись. Кожух дуже важкий, та поверх нього, у пору коли йшов дощ чи дощ зі снігом, селяни одягали кирею або бурно, тоді вага одягу збільшувалась у декілька разів".
Уперізувалося все поясом.
"У зимовий період одягали пояси й одягали крайки. Таким чином дозволяли утримувати одяг і не пропускати холодне".
Попри все, одяг берегли, бо розуміли час та ціну роботу, вкладену у його пошиття.
"Тобто носити одяг було непросто. Була і культура носіння, і культура ставлення до одягу. Одяг не просто було зняти, його потрібно скласти й покласти в скриню, щоб він там довго зберігався, він мав бути обов'язково сухим".
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
