Вишиванка, яка дісталася черкащанці Зінаїді Луценко від бабусі, "памʼятає" кілька поколінь жінок одного роду. У ній у Другу світову війну Пистина Прилуцька тікала від німців, які спалили її хату.
Зінаїда Луценко — освітянка й письменниця з Монастирищини. Автентична вишита сорочка належала її бабусі Пистині Прилуцькій, про долю якої вона написала роман, рукопис якого здобув призове місце на "Коронації слова".
Пистина Прилуцька народилася у 1902 році. Жила селі Івахни на Монастирищині.
"Моя бабуня отримала цю сорочку у придане від своєї мами — Горпини. Її багато разів перешивали. Верхня частина сорочки — із лляного полотна, а низ, який підшили вже пізніше — із грубого конопляного. Його бабуся робила власноруч: сіяла коноплі, вирощувала, виривала, вимочувала, сушила, робила з них нитки, ткала на верстаті полотно", — розповіла пані Зінаїда.
На полотні хрестиком вишиті червоно-чорні троянди.
"Чорні нитки фарбовані у відварі дубової кори та бузини, червоні — у відварі лушпиння цибулі й кори горобини, сірі — в ліщині".
Прабаба Горпина мала сина та трьох доньок.
Одна з них — Пистина, бабуся Зінаїди Луценко — вийшла заміж у часи колективізації:
"Вона йшла заміж по великій любові, всупереч рідним, і ця сорочка була єдиним її вартісним приданим. Її вона й забрала у свою глиняну хатину. Потім почалася Друга світова війна. З усіх речей вдалося вберегти лише цю сорочку. В ній вона тікала від німців із чотирма малими дітьми та вагітна п’ятою. Хата тим часом згоріла вщент".
Ця сорочка, зі слів пані Зінаїди — це історія кількох поколінь жінок її роду. Довгий час вона висіла на горищі бабусиної хати.
"Доти, доки я не побачила її там і не випросила у своєї тітки Марії. А разом з нею — і рушничок, який виткала бабуня. Тепер ці речі зберігаю у себе вдома, як пам'ять про жіноче всепереможне прагнення до краси, і як те, що вдалося зберегти всупереч війнам, революціям, голодоморам та часу.
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
