У Черкасах "дніпровські" волонтерки не тільки дістають потрібні війську речі, а й шиють їх власноруч.
Із 2014 року їхній центр став справжньою артіллю, розповіла Суспільному його керівниця Любов Здоровенко.
Поміж згортків допомоги військовим, серед подушок, ковдр та тканини, шиють кроять та плетуть, бо в холоднечу там, на фронті, нові потреби, розповіла пані Любов:
"Ми розпочали виготовляти муфти, які зараз дуже просять хлопці, бо в них дуже мерзнуть руки, вдома плетемо отакі бафи".
Пані Ольга Захаржевська зшиває докупи килимки. Розповіла, що цього разу пощастило – волонтерів підтримали доброчинники: дали гроші, аби купити поролон.
"Як немає із чого шити, то шиємо із кусочків. Які є шматки, так і зшиваємо. Ріжемо ковдри, накладаємо, щоб тепліше було і щоб не розпадалося воно, а потім фольгу".
Пані Катерина на швейній машинці зшиває чохол такого захисного килимка. А далі — віддають його військовим. Любов Здоровенко пояснила, що така річ у волонтерському центрі довго не затримається, бо потрібна на фронті. А їм – волонтерам, потрібен матеріал та додаткові робочі руки:
"Меценати потрібні, щоб хтось закупив нам поролон. От вчора завезли поролон, так зранку пошили 16 кариматів. А коли зшивають із маленьких шматочків, то чотири – це максимум за день. Утім найбільші потреби – це люди, люди, люди".
Волонтерка Наталія Ящук плете маскувальні сітки. Розповіла: її евакуювали із Севєродонецька. В кожному населеному пункті жінка знаходила нагоду, аби допомагати українській армії.
"Якщо не допомагати нашим захисникам, то їм самим складно", — пояснила пані Наталія.
І це дійсно так, підтвердив військовослужбовець Олексій Святенко. Приїхав забрати плащ, пошитий "дніпровськими волонтерками".
"Ось цей матеріал майже не видно через тепловізор. Дякую дівчатам, що вони погодилися нам для розвідки допомогти зробити такі накидочки, щоб наших хлопців в тепловізійні системи російські нелюди не бачили".
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
