Дмитро — командир відділення у піхотному підрозділі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Він поки сержант, але фактично працює на офіцерській посаді. До 2017 року служив у ЗСУ на контракті, відтак звільнився й працював на цивільній роботі — влаштувався у німецькій фірмі водієм фури.
За кермом вантажівки Дмитро об’їздив усю Європу й гарно заробляв. Проте як тільки почалася повномасштабна війна, залишив високооплачувану роботу й повернувся до лав ЗСУ. Спочатку у свою попередню частину, яка виконувала завдання переважно в тилу, а потім перевівся у бойову бригаду — 128 ОГШБр.
Історію військовослужбовця розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook.
Дмитро каже: вважає себе патріотом не на словах, а на ділі, тому й повернувся до лав Збройних сил України.
"Перевівся у бригаду восени 2022 року під час звільнення Херсонщини. Далі нас перекинули на Бахмутський напрямок, зокрема наш підрозділ воював у Соледарі. Ми вели ближні бої, перестрілювалися через вулицю, російські військові наближався на 40 метрів і ближче. Спочатку це були "вагнери" з-поміж зеків, потім у місто заїхала велика колона регулярних військ росармії й тактика бою помінялася", — розповів командир.
В останні дні грудня 2022 року Дмитро виводив своє відділення з бойових позицій на заміну й отримав важке поранення.
"Я йшов останнім. Росіяни обстріляли нас з АГСАвтоматичний гранатомет і одна з гранат вибухнула за кілька сантиметрів від моєї правої ноги. Мене оглушило, з’явився сильний біль, я крикнув хлопцям, що я 300, і накинув турнікет. Ще не розумів, що сталося, тому піднявся й намагався йти. Але зразу впав. Знову піднявся і знову впав. Тільки тоді побачив, що правої ноги вище ступні немає, вона теліпалася на шкірці. Хлопці поклали мене в спальний мішок і понесли на точку евакуації. А звідти бронетранспортером евакуювали до медиків", — сказав військовослужбовець.
Кілька місяців Дмитро лікувався у різних госпіталях, переніс чотири операції. Ступню з частиною гомілки довелося ампутувати, але через 2,5 місяці боєць став на протез, хоча лікарі попереджували, що рана ще не гоїлася як слід. Отримавши інвалідність, чоловік міг звільнитися із ЗСУ чи хоча б перейти на службу у якусь тилову частину. Але Дмитро написав рапорт і повернувся у свій бойовий підрозділ.
"Дружина спочатку була проти й намагалася відговорити мене. Але вона знає, що я затятий — як щось вирішив, то не відступлюся. Тому прийняла мій вибір. Моя родина з Рівненщини, ми з дружиною виховуємо двох дітей. Молодший син, дізнавшись, що я повертаюся на фронт, хвалиться перед друзями: "Мій тато на війні, він кіборг із залізною ногою", — пригадує військовий.
Боєць, не дивлячись на поранення, вільно водить машину і часто сідає на місце водія-механіка бойової гусеничної техніки — підвозить своїм товаришам на бойові позиції боєкомплект чи провізію.
"Для мене немає проблеми виконувати бойові завдання. Як тільки треба, сідаю в пікап чи гусеничну техніку і їду. У нас багато таких хлопців, вони усвідомлюють чому вони тут. Частина цивільних не розуміє, що насправді відбувається на війні. Телевізор чи інтернет це одне, а побачити наживо — зовсім інше. У багатьох бійців патріотизм і мотивація вже закінчилися, але з початку війни стільки наших побратимів загинуло, що ми не можемо залишити все просто так, треба воювати. Особисто я воюю за своїх товаришів — загиблих і живих, і за свою сім’ю — не хочу, щоб росіяни дійшли до мене додому", — підсумував Дмитро.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads
