"Я прийшов сюди, щоб моя дитина спала спокійно. І не тільки моя": історія бійця 128-ї бригади Віталія на позивний "Янек"

"Я прийшов сюди, щоб моя дитина спала спокійно. І не тільки моя": історія бійця 128-ї бригади Віталія на позивний "Янек"

Військовослужбовець 128-ї ОГШБр Віталій
Військовослужбовець 128-ї ОГШБр Віталій. Ярослав Галас/Facebook

У перший день повномасштабного вторгнення росіян Віталій із шістьма друзями, посадивши в автівки трьох жінок, дві з яких — були вагітні, виїхали зі свого рідного села на Сумщині до родичів на Закарпаття. За три дні друзі добралися, зареєстрували вагітних жінок у місцевій лікарні, а далі пішли у військкомат.

Історію військового розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook.

Жоден із чоловіків не підлягав мобілізації, адже найстаршому, Віталію, тоді було всього 25. Проте всі наполягли, що хочуть воювати, так і потрапили в 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Зараз семеро друзів-земляків служать у підрозділі безпілотних літальних апаратів. Віталій дослужився до сержанта, бойові товариші дали йому позивний "Янек".

"Усе через те, що я вмію пародіювати Януковича, — розповідає Віталій. — В армії без гумору важко, хоча ми займаємося дуже серйозними справами".

За словами військового робота з дронами — специфічна, тут треба не тільки руками рухати, а й головою "кумекати" та постійно вдосконалюватися.

"Рішення часто доводиться приймати на ходу, вірніше, на льоту. Якось, коли я ще працював зі скидами (дрони, що скидають вибухові боєприпаси на ворога) й полетів на ворожу позицію, побачив через камеру, що дрон починають обстрілювати з автоматів. А через кілька секунд у камері з’явилися іскри й дим – загорілася батарея. Треба було терміново скидати боєприпас, щоб не втратити дрон повністю, і я зумів скинути його так, що ворожий піхотинець отримав поранення", — задує боєць.

Віталій і сам неодноразово потрапляв під ворожі обстріли, під час яких отримав дві контузії.

"Ми вдало попрацювали під час одного виїзду — бахнули три ворожі машини, поранили піхоту. Але росіяни засікли наше місце й відправили FPV-дрони. Нас, по суті, врятувала маскувальна сітка — оператор дрона подумав, що ховаємося під нею й залетів туди, а ми були за два метри. Ми кинулися встигли заскочити в бліндаж, як посадку почали крити з арти й мінометів. Там я й отримав свою контузію. Наша артилерія засікла ворожу батарею й відкрила вогонь, так що вони врешті-решт замовкли, і ми змогли вибратися звідти. В лікарні мене "прокапали" тиждень, а далі я поїхав у заплановану відпустку, — розповідає Віталій.

Дружина Віталія ще навесні 2022 року народила доньку, зараз їй уже два роки. Саме заради своєї сім’ї у першу чергу воює боєць.

"Я не жалію, що пішов у ЗСУ. Шкода, що донька росте без мене, без батькової уваги. Але я прийшов сюди, щоб моя дитина спала спокійно. І не тільки моя. Вважаю, що обов’язок кожного чоловіка — захищати свою домівку, свою сім’ю. Десь треба чимось і жертвувати. Ми, семеро друзів, могли й не піти в ЗСУ, говорити, наприклад, що не народжені для війни. Ніхто не народжений, ми ж не народилися з автоматами. Але всьому можна навчитися, а іноді й треба", — зауважує Віталій.

Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads

На початок