Історія двічі вимушеної переселенки з Луганської області Яни Мезенцевої. У 2014 році, після того, як стояла під дулом автоматів ополченців, які вимагали у підприємниці гроші, жінка з сином та співробітниками виїхала з Сєвєродонецька у Херсон. Від початку широкомасштабної війни прожила під окупацією вісім місяців. Після підриву російськими військами Каховської ГЕС, евакуювалась до Хмельницького.
Яно, через війну вам довелося двічі переселятися у більш безпечні міста. Розкажіть про це.
Перший раз я переїхала у квітні 2014 з Сєвєродонецька, Луганської області в Херсон. Чому переїхала? Тому що я до цього працювала в місті Алчевськ, і до нас на офіс прийшли ополченці з автоматами, сказали: "Відкривайте сейф, віддавайте гроші!". Це були місцеві мешканці, які підтримували Росію. Їм дали зброю, і вони почали "керувати". На той час вони "заправляли" усім на тій території, по суті існувало беззаконня. Я зверталася в поліцію, мені сказали: "Нічого не можемо зробити, немає у нас зараз ніяких повноважень". Це було страшно, пережила великий стрес. Гроші ми віддали, але після того я разом зі своїм сином та співробітниками переїхали спочатку в Сєвєродонецьк, де був наш головний офіс. Але вже за тиждень, після того, як російська ракета влучила в будинок поруч із нами, ми переїхали в Херсон.
Яким бізнесом ви займалися у Сєвєродонецьку?
Я була дилером по ПВХ конструкціям — це вікна, балкони, лоджії. Ми продавали їх та встановлювали у помешканнях людей.
Чому для переїзду ви обрали Херсон?
Херсон обрали, тому що хотіли саме південь України, де тепло. Думали про здоров’я дітей. Обирали між Одесою, Миколаєвом та Херсоном. Обрали Херсон: там два моря — Чорне та Азовське та річка Дніпро.
Повномасштабна війна застала вас в Херсоні?
Так. Чесно, я не вірила, що почалась велика війна. 24 лютого 2022 року, зранку мені хтось подзвонив і сказав: "Яна, війна почалась!". Я зайшла в Інтернет і почала читати новини — від жахіть "мурахи" побігли по всьому тілу. Потім я почула постріли на вулиці, мене охопила паніка і страх. Росіяни нас захопили за три дні. Я жила під окупацією 8 місяців — 256 днів. У місті була важка атмосфера: російські військові ходили пихаті, вони були впевнені, що нас звільнили. Хоча, ближче до літа чималенька частина з них почали дещо розуміти: що їх тут не чекали й що вони — окупанти.
Яка валюта була в Херсоні під час окупації?
Ціни в Херсоні виросли у два рази, банкомати не працювали, готівки було дуже мало. Розрахування йшло у російських рублях. Навіть, якщо ти давав в магазині гривні, то тобі вже здачу видавали російськими рублями. Хоча, на базарі таємно між собою розраховувались гривнею. Усі вірили, що Україна скоро повернеться. Було важко без мобільного зв’язку. Люди переважно сиділи вдома. У цей період я не працювала. У мене є ще одне покликання — я професійний астролог. Коли з’являвся інтернет, давала онлайн консультації.
Які настрої панували серед херсонців?
Більшість підтримували Україну. Патріотів було багато. Хочу поділитися з вами спогадами про легендарного волонтера Григорія Янченко з народним позивним "Дядя Гріша", який став своєрідним символом спротиву херсонців. Я сама неодноразово бачила, як ця людина з інвалідністю без ніг на візку, під гімн України та українські пісні, які звучали з програвача, прикріпленого до візка, ігноруючи окупантів, збирав гроші, які згодом відправляв на підтримку української армії. У тимчасово окупованому Херсоні йому кидали гроші, навіть військові РФ. Вони ж то не знали, що більшу частину цих подаянь дядя Гріша відправляє на допомогу ЗСУ. Спочатку росіяни якось поблажливо ставилися до дідуся на інвалідному візку. Але згодом, коли побачили, що він, не приховуючи своєї проукраїнської позиції, підіймає дух херсонців: люди завжди радо його зустрічали, давали гроші, усміхалися, тихенько підспівували українські пісні, російські спецслужби пообіцяли його вбити, якщо той не виїде з Херсона. Дядя Гріша вимушений був переїхати в інше місто. Його поява в людних місцях, зокрема на базарі, була дійсно ковтком свіжого українського повітря для нас усіх.
Коли ви прийняли рішення евакуюватися до Хмельницького?
Збройні сили України звільнили Херсон 11 листопада 2022 року. З 24 листопада і до нині росіяни нещадно бомбардують це місто. Остаточне рішення про евакуацію я прийняла 7 червня, після підриву Каховської ГЕС. Це була страшна біологічна катастрофа, яка поставила крапку. Евакуаційним потягом ми дісталися до Хмельницького. На вокзалі мене з сином зустріла команда громадської організації "Захист — об’єднання волонтерів", яка допомогла нам облаштуватися. Згодом, аби подякувати їм за підтримку, я прийшла у штаб і залишилась там. Наразі я працюю адміністратором у "Ветеранському просторі захист 4.5.0" та волонтерю: допомагаю плести сітки та захисні костюми для бійців української армії. Ми з моїм 15 річним сином плануємо залишитися у Хмельницькому назавжди.
Знаєте, якось коли ми були ще під окупацією в Херсоні, син мене запитав: "Мамо, а я тепер хто — дитина війни?" Я йому відповіла: "Так, синок, ти тепер дитина війни". Це жахливо: діти й війна це не має поєднуватися взагалі. Я мрію про перемогу, вільну Україну на чолі з президентом-патріотом. Мрію, щоб люди були єдині у своїх прагненнях і справах, спрямованих на незалежність та процвітання держави.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
