У Харкові 27 січня простилися з подружжям волонтерів Юлією Брейніною та Валерієм Конченковим, які загинули під час російського ракетного удару по житловому будинку на вулиці Академіка Проскури вранці 23 січня.
"Вони встигли обійнятись"
Рятувальники півтори доби розбирали зруйнований вибухом під’їзд п’ятиповерхівки, щоб дістатися до квартири родини. Під завалами їх відшукали мертвими — в момент удару чоловік із дружиною були у ліжку. Їх знайшли в обіймах одне одного разом із двома таксами — Каєю та Шанті, розповідає сестра загиблої Ірина Вовк.
"Їх знають всі й собак знають всі. Вони дуже ласкаві, класні, веселі й смішні. Вони так і лежали. Бачили всі: і поліцейські, і ДСНС. Вони лежали обійнявшись, і поруч з ними — такси. Так вчотирьох вони й були. Вони якось встигли обійнятись, не знаю як це було. Я чула вибух, адже ми поруч живемо. Одразу почали їм телефонувати, вже ніхто не відповідав", — каже Ірина.
З 2014 року подружжя займалося волонтерством, розказує сестра Юлії.
"Вони їздили з чоловіком на Майдан. Коли у нас звільнили ОДА (2014-й рік — ред.), туди запустили молодих хлопців охороняти: наділи форму, яка була на чотири розміри більші, дали автомати… Не було постачань (їжі — ред.) на той момент. Не могли організувати. І тоді наш один знайомий профінансував, а готувала вона. Після роботи приходила і в каструлі бабусиній на 100 літрів варила борщ. Кожен день, ввечері. Каструля борщу, каструля другого і, звісно, компот, як хлопцям без цього", — згадує Ірина Вовк.
"Він завжди думав про інших, але не про себе"
Валерій Конченков за освітою був інженером, але займався швейним виробництвом, розповідає син загиблого Олександр.
"Найголовніше, що він працював і не зупинявся — заради України, заради своєї родини. Він завжди думав про інших, але не про себе. Це не завжди добре працювало для його здоров'я. Батьки й сітки плели, він шив прапори для військових — на фронт і для поховань. Я йому ще казав: зупинись, вже здоров'я. А він все одно: треба робити. Сотнями робив. І як водій був, підвозив щось для військових. У нього друзі були, які ремонтували техніку, дрони, він теж там допомагав", — каже Олександр.
На початку вторгнення Юлія та Валерій не хотіли виїжджати з Харкова. Згодом Ірина Вовк вмовила подружжя і на кілька місяців вони перебралися до Полтави.
"Якийсь час вони були у Полтаві. Там теж не сиділи на місці. У квартирі Валера зробив рамку, і ми, всі харків'яни, хто виїхав, друзі, ходили й разом плели сітки. Вони відвозили їх у Харків раз на два тижні. А їздили, тому що у Валери тут була мама. Не могли її кинути", — розповідає сестра Юлії.
Валерій доглядав за своєю 87-річною мамою, яка живе неподалік і не виходить з дому понад 15 років, розповідає син чоловіка.
"Це наш дім. Ми не хочемо його віддавати нікому. Це як психологічний захист: ти думаєш, якщо ти тут, його ніхто не забере", — каже Олександр.
"Юля була ще суворою матусею, а Валера собак балував"
Юлія працювала бухгалтеркою. Разом подружжя розводило собак, розповідає подруга загиблої Тетяна Ніконенко.
"У них спершу була гладкошерста такса, Серафима. Зла, противна — але улюблениця. А потім з'явилася Шанті. Їй вже десять років було б. Кая — це її донька, я приймала роди. Юля була більш суворою матусею, а Валера собак балував, дозволяв усе. Ми багато їздили по виставках. Завжди в дорозі, на виставках, нас була велика команда і ми були як одне ціле. Собаки — чемпіони України, багаторазові", — говорить Тетяна.
У вільний від роботи час Юлія вивчала українську, англійську мови, історію України, вишивала, грала на піаніно, каже Ірина Вовк.
"Подружжя постійно подорожувало, досліджувало Україну. І завжди разом з улюбленими таксами. Те, що вони з чоловіком дуже кохали одне одного, — це неможливо сховати, це знають всі. Юлія була завжди усміхнена, завжди мала гарний вигляд", — розповідає Ірина.
Дрони "Шанті" й "Кая" та прапори на трунах
У крематорії Ірина Вовк проводжала сестру та її чоловіка піснею "Перемога" гуртів Okean Elzy та KALUSH — цей трек поставила на телефоні, стоячи біля труни Юлії.
Відспівував загиблих капелан.
На трунах — прапори України. Це була ідея Олександра.
"Вони не військові, але для мене вони — військові в тилу. Юлія, моя друга мама, я не люблю слово мачуха, вона моя мама. Це взагалі від неї все пішло. Це вона дуже ініціативна, дуже намагалася усім допомогти", — говорить він.
Напередодні близькі кремували Каю та Шанті. Подружжя та собак родина планує поховати поруч, каже Ірина Вовк.
Після загибелі Юлії Брейніної та Валерія Конченкова їхні друзі купили два дрони для українських військових. Назвали їх на честь загиблих такс — "Шанті" та "Кая", розповідає подруга родини Тетяна Нікокненко. За її словами, дрони вже передали на фронт.
Що відомо про ракетні удари по Харкову 23 січня 2024 року
Перші вибухи у Харкові пролунали близько четвертої ранку 23 січня.
Близько 07:00 керівник слідчого управління поліції Сергій Болвінов повідомив, що влучань по передмістю Харкова було чотири. Як наслідок, пошкоджений газопровід, зруйнована санаторна школа, поранені жінка та діти.
З 07:15 у Харкові чули серію вибухів, їх було щонайменше шість. О 07:44 керівник ОВА Синєгубов повідомив, що під час повторного обстрілу ракетами росіяни поцілили по будинку в Київському районі — там зруйнувався підʼїзд.
Росіяни о сьомій ранку завдали удари по тих самих локаціях, по яких били о четвертій ранку, повідомив керівник поліції Харківщини Тимошко. За даними Олега Синєгубова, росіяни завдали близько 12 комбінованих ракетних ударів С-300, Х-32 та "Іскандер".
Вдень 24 січня стало відомо, що загальна кількість загиблих внаслідок ударів РФ 23 січня збільшилась до 10: під завалами по вулиці Академіка Проскури знайшли тіла чоловіка та жінки. Разом з ними були дві загиблі собаки.
61-річна жінка, яка отримала поранення під час ракетних ударів по Харкову 23 січня, вночі померла в лікарні, повідомила пресслужба облпрокуратури вранці 26 січня. Кількість загиблих внаслідок обстрілу РФ зросла до 11.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
