Черкащанка Світлана Мірошник втілила останнє бажання загиблого на фронті сина, відкривши власну справу. Організувала мінівиробництво речей для військових.
21-річний син Богдан загинув у квітні 2023 року на фронті, розповіла Світлана Мірошник.
Минуло девʼять місяців відтоді, як 55-річна Світлана Мірошник бачить сина лише на фото. На захист України він став від першого дня повномасштабної війни.
"Посидів у кріслі пʼять хвилин. Попросив, щоб приготувала військовий квиток і пішов", — пригадала жінка.
Відтоді боєць був вдома лише раз. Тоді озвучив свою маленьку мрію, розповіла мати бійця.
"Він казав: поставлю вагончик і зробимо тобі ремонт одягу. І будеш людям допомагати. Бо з початку війни, коли син пішов, вся моя родина допомагала переселенцям".
Допомагати людям – це головне, чому встиг навчитися у старшого брата, розповів брат військового 18-річний Назар Мірошник.
"Буває ідемо отак з ним, а поруч пенсіонерка йде помаленьку. Він каже: давайте я вам допоможу. Узяв сумочку, переніс. Взяв ту бабцю на руки і переніс через дорогу".
Опісля відпустки підрозділ Богдана перевели під Кремінну. Світлана Мірошник пригадала їхню останню розмову:
"Так, ніби знав, що востаннє. Намагався більше побути разом. Розказував, що дуже страшно там, дуже страшно. Ситуація дуже складна. Та що – молодий хлопець, 21 рік. Ще життя не бачив".
17 квітня Богдан загинув під час обстрілу. Брат військового — Назар, розповів, як сприйняв звістку про смерть:
"Я впав на асфальт, почав плакати. Мене дівчина під руки, привела до себе додому. Я ні говорити, нічого не міг. Просто сенс життя зруйнувався".
У родині вирішили втілити бажання Богдана. 55-річна Світлана самотужки написала бізнес-план та виграла грант на його реалізацію. Кімнату загиблого сина переобладнала у майстерню. Тепер виготовляє термобілизну, шапки, шарфи та термоковдри для військових.
"Разом зі мною ще дві людини працюють — це жінки-пенсіонерки. Тому що молодь не хоче безоплатно шити. Платити наразі в мене немає чим. Бізнес не розвивається, бо я тканини закупила, а надаю вироби безоплатно".
Старт виробництва – велике випробування, додала Світлана Мірошник.
"Викройки просила у людей, які займаються, зверталася до підприємців. Мені відмовили. Культурно відмовили. Спочатку пообіцяли, а потім відмовили".
У роботі допомагають односельці та інші небайдужі:
"Надіюсь на те, що це комусь потрібно. Що чиїсь сини, такі, як і мій, цього потребують".
Брат військового пишається справою, яку робить мати.
"Я пишаюся, що вона робить цю справу, шиє військовим, що забуває про те, що відбулася така подія в нашій сім’ї І допомагає хлопцям, які зараз потребують цього".
Зараз Світлана шукає приміщення для розширення майстерні. Хоче почати шити ще й спальники. Назар також допомогти втілити мрію брата, коли завершить навчання. А за потреби – продовжити його справу:
"Я готовий піти. Перше – це помста за брата. А друге – це захистити нашу Україну", — розповів юнак.
Надсилайте новини про події з життя на Черкащині
