7 грудня в Україні відзначається День місцевого самоврядування. Суспільне вирішило зібрати історії депутатів, які в різний час ухвалили для себе рішення стати на захист України, а дехто навіть віддав за це своє життя. Про професора та депутата Ніжинської міськради Євгена Луняка, учасника Олімпійських ігор і депутата Чернігівської міськради Андрія Дериземлю та його колегу Романа Старікова, режисера та депутата Прилуцької міськради Артема Аніщенка та загиблого у боях під Білогорівкою єдиного мобілізованого депутата Новгород-Сіверської міськради Олександра Коваленка — читайте далі у матеріалі.
Безпека для дітей
На момент повномасштабного вторгнення РФ Роман Старіков був депутатом Чернігівської міськради та директором місцевого будівельного ліцею. Також місцеві жителі можуть його пам’ятати під час роботи на посаді очільника комунального підприємства "Зеленбуд". За його словами, 24 лютого 2022 року він був у місті та почав день з відправки учнів до їх батьків.
"В першу половину дня 24 лютого 2022 року відправляли учнів нашого закладу, які проживали у гуртожитку, додому, але лише тих, чиї батьки або родичі проживали подалі від кордону. Зокрема в населені пункти, які розташовані від Чернігова у напрямку Києва. Співробітники закладу звʼязувались із батьками та контролювали учнів на шляху переміщення аж до моменту, коли вони діставались своїх домівок. З обіду того дня ми розпустили наших працівників та разом зі старшим майстром та черговими по гуртожитку займалися 31 учнем, яких не можна було відпускати додому, бо ті території вже були окуповані", — каже Старіков.
Наступного дня вони домовились про тимчасове прилаштування дітей подалі від міста в однієї з виховательок, каже Старіков. Організовували транспорт для їх перевезення, і вже 26 лютого змогли перевезти їх у безпечне місце.
"Під час блокади Чернігова було дуже багато нагальних питань у забезпеченні військових та сил ТРО, а також людей які залишались в місті. Хто бачив мене, моїх колег і друзів в той час, то вони знають скільки багато всього було зроблено. Думки стосовно піти в армію під час активних бойових дій на підступах до Чернігова, напевно, як і у більшості людей, з ким я тоді виконував іншу роботу, були. Але щовечора підбивавши підсумки виконаного, та плануючи наступний день розуміли, що цю роботу теж потрібно було комусь виконувати".
Мобілізувався через кілька днів після деблокади Чернігова
Як саме Роман Старіков вирішив доєднатися до захисників України зі зброєю, він розповідає так:
"Коли ворог відійшов від міста, ще півтора місяця продовжував займатися допомогою населенню. З кінця травня почали відновлювати та запускати робочі місця в нашому навчальному закладі. Наш навчальний корпус сильно постраждав (вісім прямих влучань), в гуртожитку не було вікон. Ми організували робочий та навчальний процес на базі іншого навчального закладу. Паралельно із основною роботою продовжував допомагати військовим. Напевно поїздки на схід держави та прикордоння нашої області, а точніше спілкування там із військовими, підштовхнуло мене на остаточне рішення доєднатися до лав захисників".
7 квітня 2023 року Роман Старіков мобілізувався до 4-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії "Рубіж". Каже, що за можливості продовжує виконувати депутатські повноваження та на постійному звʼязку із заступниками свого навчального закладу, з якими радиться з нагальних питань.
"З середини травня отримали бойове розпорядження та прибули у зону бойових дій на напрямку Сєверодонецьк — Соледар — Бахмут. Дуже важко давались перші тижні, бо знову потрібно було звикнути до вибухів мін, касетних снарядів та артилерії. Потім, коли це увійшло в звичку, почав звертати увагу на побутові незручності: відсутність світла, звʼязку, можливість прийняти душ, складнощі із приготуванням їжі тощо. З часом облаштувалися та намагались паралельно вибудовувати побут. Велика проблема, це «місцева» багнюка, вона не така як вдома, не вся техніка її може здолати, та й відчистити взуття також складно. Найбільшою складністю для мене, напевно, є відстань від близьких та неможливість побачити їх тривалий термін".
Служити Роман Старіков планує до перемоги та хоче робити все для того, аби вона настала якомога скоріше.
"В якому статусі не знаю. На жаль, мені не 20-25 років, і періодичне перебування в сирих погребах не додає здоровʼя. Але в будь-якому разі буду робити все для перемоги".
У 2014-му не взяли до армії, у 2022-му було все інакше
Служба в ЗСУ — це абсолютно новий досвід для депутата Прилуцької міськради Артема Аніщенка. Вперше у військкомат він прийшов ще у 2014 році.
"Коли почалася військова агресія РФ, ми з однодумцями прийшли у військкомат записатися до лав ЗСУ. Тоді наш список передивилися, декого мобілізували, а декого залишили, в тому числі й мене. Тоді я подумав, що моя боротьба має бути інша — культурна. Цим я і займався надалі (був директором будинку культури та режисером у двох театрах, — ред.)", — каже Артем.
Вдруге до ЗСУ Аніщенко вирішив йти вже 24 лютого 2022 року. Тоді, за його словами, в нього не було жодних роздумів.
"Сім’ю з донькою відвіз до родичів на Полтавщину, а мама тоді вирішила, що нікуди не поїде. Вона сказала, що тут її рідний дім, який вони з батьком будували у свій час. Весь той період березня мама мужньо була вдома та приютила ще знайомих. Я ж прийшов у батальйон територіальної оборони 119-ї бригади, де виконував нагальні на той час задачі. Просто написав заяву та взяв до рук зброю, але в мене був такий собі внутрішній конфлікт. Я думав, що все життя займався справою, якою міг пробуджувати найкращі почуття в людях і в собі, а тепер треба було піти на найскладніше та ухвалити рішення стріляти в живих людей, так ворогів, але все одно людей. Найскладніше це було в собі подолати".
Сесія міськради на другий день повномасштабної війни
Зі слів депутата, у Прилуках на другий день повномасштабного вторгнення намагалися провести сесію міськради, але зробити це не вийшло.
"Як не парадоксально, але навіть 25 лютого у міській раді була спроба зібрати сесію. Протягом трьох років була паралізована робота міськради через паритет сил між коаліцією та опозицією, і у момент повномасштабного вторгнення хотіли зібрати сесію, аби запустити програму територіальної оборони, та розв’язати деякі інші питання. Проте на ній не було конструктиву, не було конкретного алгоритму дій, і вона перервалася повітряною тривогою".
Аніщенко каже, що задачі з часу повномасштабного вторгнення РФ перед батальйоном змінились. За його словами, на початку це були дещо стихійні задачі з організації оборони Прилук, підготовки й проведення засідок по району, прикриття роботи 54-го розвідувального батальйону та подібні завдання. Наразі ж їх робота повноцінно організована у військовий організм.
"Наш прилуцький батальйон їздив на ротацію у Бахмутський район, і я в тому числі. Влітку навіть довелося приїхати один раз в Прилуки на сесію міськради, коли ми нарешті ухвалили бюджет міста. Завдяки цьому з міського бюджету змогли виділяти кошти, як на потреби батальйону, так й інших підрозділів. Схід запам’ятався тим, що він щодня дозволяє відчувати себе живим і наповненим. Схід запам’ятовується тим, що поки кожна людина в Україні не буде ставитись до своєї роботи як бійці до служби на фронті, то нам перемоги не бачити. Адже в окопі немає шансу робити щось неякісно, бо це коштуватиме бійцю життя".
"Дасть Бог сил та здоров’я, то служитиму до перемоги. Наша задача не просто поїхати та героїчно віддати своє життя або здоров’я за ту чи іншу позицію на фронті. Варто вижити та надалі розбудовувати Україну, саме це і є нашою перемогою. Треба максимально берегти життя наших хлопців, їхнє здоров’я, щоб вони могли після перемоги витратити цей ресурс на якісне життя в містах і селах України та відбудову зруйнованого".
Переобрався на посаду начальника управління, але пішов у ЗСУ
У минулому Андрій Дериземля був біатлоністом, брав участь у кількох зимових Олімпійських іграх та після завершення спортивної кар'єри вирішив спробувати себе у політиці. Був і є депутатом Чернігівської міськради двох скликань, а також очолював міське управління сім'ї, молоді та спорту. Після деокупації Чернігівщини вирішив піти у Збройні сили України.
"Я ухвалив це рішення десь у травні 2022-го. Мені треба було ще взимку робити операцію на ахілових сухожиллях на обох ногах, але вирішили робити навесні, бо там треба ходити у відкритому взутті та на милицях. Навесні повторно зробив МРТ, думав може не треба оперувати, але професор сказав треба робити обов'язково та терміново. Прооперували мене на початку травня під загальним наркозом. Тиждень у лікарні, два тижні на милицях та два місяці реабілітації".
Після цього Дериземля подав документи на мобілізацію у конкретний спецпідрозділ, де він проходив відбір.
"У мене було своє бачення, куди я хочу, а саме до спеціальних військ. Туди я і подався. Довго це все оформлювалося, були зміни, реорганізації, плюс у мене було бронювання від міськради, і я тоді вже відновився на посаді начальника управління. Це також трохи загальмувало процес, тому що потрібно було писати два рапорти. Я міг не йти служити, але це моя позиція, мій вибір, тому я і потрапив до ЗСУ".
Нагадаємо, що у квітні 2022 року Андрія Дериземлю звільнили з посади начальника управління. Це відбулося на засіданні фракції "Рідний дім" 12 квітня. Однією з причин звільнення тодішній міський голова Владислав Атрошенко назвав те, що він покинув місто в період активних бойових дій. Дериземля в інтерв’ю хsport.ua сказав, що виїхав з міста, щоб вивезти сім'ю, через проблеми зі здоров'ям дружини, а коли відновилося сполучення, повернувся до Чернігова.
Бойові завдання — державна таємниця
Навчання військовій справі у Дериземлі тривало майже місяць. Про свої плани він не нікому не розповідав, ні вдома, ні на роботі.
"Мені подзвонили й сказали, що ви зараховані, і відразу мене направили на навчання. Тривало воно три з половиною тижні. Це було дуже швидко, я нікому не казав. І в мене навіть сім'я до кінця не знала. Ну, вони знали, що в мене є таке бажання, але воно так вже відтермінувалося, що я вже нікому не казав. Ні на роботі, ні керівництву міської ради, нікому не казав. Розповів уже, коли вийшов наказ".
Аби пройти відбір до спецпідрозділу, Андрій Дериземля проходив перевірку на поліграфі. Також він розповів, що завдання, які підрозділ виконує, є державною таємницею, тож він не може розповідати більше про свою службу.
За робочі питання він не переживав, адже він був впевнений у своїх колегах, які в результаті замістили його на посаді.
"Я не хвилювався, тому що в нас є досвідчені люди у напрямку спорту — Олександр Стецько, і у напрямку молоді — Валерій Семенець. Тим більше я розумію, що пріоритет все одно це оборона України. Ну, і відверто, все одно мені телефонують, якщо є такі гострі питання, що мені потрібно втручатися. Тобто я не скажу, що я зовсім випав, що взагалі нічого не розумію".
Подібна історія з Федерацією України з біатлону, де Дериземля залишається віцепрезидентом та за можливості намагається брати участь у процесах, які часто відбуваються онлайн.
Біатлон допоміг на 100%
Чи допоміг досвід біатлону та стрільби з рушниці у військовій справі Дериземля відповів так:
"Допомагає на 100%, а то й більше. Це і фізична підготовка і все інше, але все одно я після перших навчань проходив ще двічі. Кожен військовослужбовець удосконалюється, проходить різні навчання за своєю спрямованістю, за своєю спеціальністю".
"Всі ми сподіваємося, що це закінчиться якнайшвидше. Напевно, ми сподіваємось на якесь диво. Складно навіть сказати та описати словами. Але те, що відбувається, динаміка, і подальші перспективи, вони вкрай незрозумілі. Тому, я гадаю, що це може затягнутися. Сподіваюся, що наші партнери підключаться та повпливають на цей процес. Можливо, щось зміниться кардинально, але точно щось незвичайне має статися, щоб це закінчилося швидко".
Кіборг, яким став із позивним "Професор"
Євген Луняк – офіцер 31-ї окремої механізованої бригади. Він – доктор історичних наук, до приходу на військову службу обіймав посаду професора Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, завідував кафедрою історії України та є депутатом Ніжинської міської ради.
Займався дослідженням історичних взаємин України й Франції. Також закінчив військову кафедру як фахівець з морально-психологічного забезпечення (МПЗ). Раніше таких офіцерів називали "замполітами". Виховує трьох дітей. Має понад 200 наукових праць. У 2014 році, ще до початку мобілізації, він одразу пішов до військкомату. Як він сам каже: «Більше зіграла роль не історика, а чоловіка, громадянина». Отримав зброю, позивний "Професор" і пішов воювати.
"У 2014 році коли росіяни почали окупацію Криму, вдерлись на Донбас, я зрозумів, що почалася велика війна і треба захищати свою країну. Тому, ще до початку мобілізації, я прийшов у військкомат, і сказав, що готовий до військової служби. Звичайно, як історику, мені цікаво те, що відбувається. По-перше, зараз дійсно переломний момент в нашій державі. По-друге, хотілося б бути причетним до цих змін, і що нарешті Україна остаточно виборе свою Незалежність. Але більше зіграла роль як чоловіка, громадянина".
Тоді його направили до 1-ї танкової бригади, і в її рядах брав участь в АТО у 2014-2015 роках. Зокрема у районі Донецького аеропорту, де він займався забезпеченням життєдіяльності на позиціях.
"Перші дні війни це було жахливо. Я пам'ятаю 7 жовтня 2014 року – це день народження Путіна. Ми якраз наприкінці вересня прибули під Донецький аеропорт і початок жовтня – це були найзапекліші бої. Саме тоді, наша рота втратила трьох бійців, танковий екіпаж. 14 жовтня отримав поранення легендарний Володимир Титарчук з позивним "Теща", і від цього поранення він помер 17 жовтня. Тепер щороку 14 жовтня ми з товаришами збираємося на кладовищі "Яцево" на його могилі".
У квітні 2015 року Євгена демобілізували. Він повернувся до цивільної роботи, а у 2020-му став місцевим депутатом. Так тривало до 24 лютого 2022 року. Весь цей час він не поривав зв’язку з армією та займався волонтерською діяльністю.
"24 лютого я прокинувся десь о 4:30. Був спокійний ранок. Я навіть не міг зрозуміти, чому я прокинувся? Адже, ще можна було поспати. Було відчуття тривожності. Хвилин за 15 почув вибухи. Я зрозумів, почалося те, чого всі боялися. Як і у всіх, я не виключав, що Путін може це зробити, але, я вважав, що у Росії більше здорового глузду. Я розумів, що ця війна може стати катастрофою для самої Росії, не тільки для нас. Для нас це велика біда, але ми знаємо за що ми воюємо, та я сподівався, що Путін не піде ва-банк, не поставить свою державу проти цивілізованого світу, але він на це пішов".
Поки ходив транспорт, Євген приїхав на вокзал, сів в електричку, доїхав з Києва до Ніжина. В той же день пішов у військкомат, де сформувалася рота охорони, і його прийняли на посаду заступника командири роти з МПЗ.
"25 лютого 2022 року російські війська підступали до Ніжина і саме тоді ми зайняли оборону на околиці Ніжина. Це передмістя, називається район "Гуньки". Там відбувся обстріл і було багато поранених. Я своєю машиною вивозив їх. І тоді я врятував життя тим людям, яких вивіз. Деяких я знав особисто, вони мені дякували після цього. Відвіз поранених, повернувся, почав шукати інших, якщо більше не знаходив, починав вивозити тіла загиблих".
На думку Євгена, дуже гарно була побудована загалом оборона Ніжина.
"Полковник Микола Кушнір (також є депутатом Ніжинської міськради, — ред.) учбовими мінами начебто замінував міст через річку В’юницю з боку Талалаївки. Росіяни, побачивши ці учбові міни, сприйняли їх за справжні, побоялися продовжувати рух своєї броньованої колони. І так вони в Ніжин не зайшли, а далі почали працювати наші артилеристи. Тобто, росіяни були від Ніжина відкинуті. Після цього вони ще намагалися прорватися, але, власне кажучи, вже оборона посилилась. В районі Вертіївки була потужна оборона. На околицях Ніжина створені загородження, які було важко подолати для танків. Армія РФ тоді вирішила не штурмувати Ніжин, а обійшли місто через Стару Басань, Бобровицю, рушила на Бровари. Під Броварами вже наші Збройні сили укріпилися і ворог зазнав поразки. Якби росіяни зайшли в Ніжин, я б намагався якомога більше знищити ворогів, так, щоб Ніжин став для них останнім місцем їхнього перебування".
На питання: "Яке у вас бажання зараз?", Євген Луняк відповів так:
"Просте бажання – перемогти".
Олександр Коваленко — єдиний депутат з Новгорода-Сіверського в ЗСУ
Єдиним депутатом Новгород-Сіверської міської ради, який пішов захищати Україну в лавах Збройних сил України був Олександр Коваленко. З травня 2022 року Олександр служив у роті охорони місцевого терцентру комплектування. Поки служив на Новгород-Сіверщині, виконував обов’язки депутата.
12 січня 2023 року чоловік розпочав навчання у військовій академії в Одесі, де отримав звання молодшого лейтенанта. Після навчання потрапив у бойовий підрозділ, де був командиром стрілецького взводу.
"Ми з ним давно знайомі, ще до міськради дружили. Він був завжди дуже позитивний. Він мені так і залишиться в пам'яті: позитивний, життєлюб. Він коли заходив в кабінет, сміється такий, забігає. Кажу: "Саша ти як тут?" Він каже: "Ну все, їду туди, де дуже гаряче". Він ніколи не казав, куди саме", — розповіла міська голова Новгорода-Сіверського Людмила Ткаченко.
За інформацією Новгород-Сіверського ТЦК, 44-річний Олександр загинув від поранень несумісних з життям 28 квітня біля Білогорівки, Сєвєродонецького району, що на Луганщині. Попрощалися з бійцем та депутатом 3 травня у Новгороді-Сіверському.
"Ми разом були в депутатському корпусі. Це весела, щира, чесна людина. Він сказав, я хочу захищати свою державу, свою родину від цієї нечисті, яка прийшла на нашу землю", — пригадував депутат Володимир Ткаченко.
Ця публікація створена в рамках проєкту, що фінансується Міністерством закордонних справ Німеччини для підтримки української незалежної журналістики.
Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.
