Місцеві вибори-2020. Кого ми обираємо та що треба знати про компетенції влади

25 жовтня в Україні відбудуться місцеві вибори. Це буде перше голосування за новими правилами, новим бюлетенем та з обов’язковим дотримання гендерної квоти у виборчих списках партій.

Обиратимуть депутатів місцевих рад (сільських і селищних, міських, районних та обласних, районних у містах), а також міського голову Києва та голів майже усіх міст, сіл і об’єднаних територіальних громад (ОТГ), окрім низки ОТГ Донецької та Луганської областей, на території яких неможливо провести місцеві вибори.

Мова йде про 10 сільських, селищних, міських територіальних громад Бахмутського, Волноваського, Маріупольського та Покровського районів Донецької області та 8 – Сєвєродонецького і Щастинського районів Луганської області.

15 вересня починається офіційна реєстрація кандидатів в ЦВК.

Ви знаєте, хто ваш міський чи селищний голова, але не знаєте депутатів своєї місцевої ради та й взагалі не ходите на місцеві вибори? Вам не подобається категорично все: від того, в якому транспорті ви їздите, до грошей, які виділяють на ремонти дитячих садків? Суспільне та ГО “Опора” пояснює, кого ми обираємо та що треба знати про владу на місцях.

Виборці, як правило, отримують по чотири бюлетені. По одному – для голосування за голову (села чи міста), за депутата сільської, районної та обласної ради, відповідно. Але можуть бути винятки. Наприклад, виборці Дніпра, Житомира, Кривого Рогу, Кропивницького, Полтави, Херсона отримають по п'ять бюлетенів. Адже їм треба обрати, крім згаданих чотирьох, ще й депутатів районних у місті рад.

Натомість у Києві виборці отримують лише по два бюлетені. Тут голосуватимуть лише за міського голову та за депутатів Київської міської ради. Ще один виняток стосується виборців, які мають виборчу адресу на підконтрольних українській владі територіях Донеччини та Луганщини. Їм видадуть по три бюлетені – для голосування за очільника свого населеного пункту, за депутатів до місцевої ради та за депутатів до районної ради. Виборів до обласних рад там проводитися не буде.

Найпростіше з очільниками населених пунктів. Здебільшого вони обираються простою більшістю. Перемагає той, хто отримав найбільше голосів виборців.

Ті, хто претендують очолити місто, де мешкає понад 75 тисяч виборців, мають бути готові до двох турів виборів. Якщо у першому ніхто не отримав більше ніж половину голосів виборців, що прийшли на дільницю, то за перемогу у другому турі змагатимуться двоє, які набрали найбільшу кількість голосів у порівнянні з іншими кандидатами.

Вибори депутатів місцевих рад можуть здаватися складними, бо частину ми обиратимемо за вже звичною нам мажоритарною системою, хоч і в багатомандатних виборчих округах. А частину – за пропорційними з відкритими списками. Мажоритарка залишилася в населених пунктах до 10 тисяч виборців. Все, що вище – це вже парафія партій. У розподілі депутатських портфелів беруть участь тільки ті партії, які отримали понад 5% голосів виборців.

Почнемо з дрібніших, у новоутворених громадах до 10 тисяч виборців можуть балотуватися всі: і представники партій, і самовисуванці.

Територія громади поділяється на округи, в кожному з яких буде обиратися від двох до чотирьох депутатів. Якщо в конкретному окрузі обирається, наприклад, три мандати, то до місцевої ради проходить три депутати, які отримують найбільшу кількість голосів виборців цього округу. Така система називається багатомандатною мажоритарною. Кількість округів відповідно має бути втричі меншою за кількість депутатів.

Пропорційна система з виборчими списками мала працювати для міст, де мешкає понад 90 тисяч виборців, та обласних рад. Але Верховна рада знизила планку для пропорційки до 10 тисяч виборців. Тут балотуватися зможуть тільки представники партій. Це не обов’язково має бути людина за партійним квитком. Безпартійні теж можуть, але їх має затвердити на конференції чи виборах партія.

Отже, як виглядатиме виборчий список до міської, районної чи обласної ради? Партія має затвердити єдиний виборчий список. Кількість кандидатів не має перевищувати кількість депутатів відповідної ради. Кандидати, які потрапили до єдиного списку, окрім першого номера, включаються до територіальних списків – по одному списку на кожен округ. Кандидат з єдиного списку може бути включений лише до одного регіонального списку. У територіальному списку може бути від 5 до 12 прізвищ. Зараз гендерна квота стала обов’язковою – на кожні п'ять депутатів має бути не менше двох представників протилежної статі.

Очільник громади – це свого роду менеджер, прем'єр-міністр на місцевому рівні. Він має вплив, але обмежений. Голова не може ухвалювати більшість важливих рішень без погодження депутатів місцевої ради, та керує виконавчим комітетом, склад якого затверджують місцеві депутати.

Голова ОТГ може: голосувати на засіданнях виконкому, спостерігати за законністю рішень депутатів, підписувати угоди від імені громади, називати імена кандидатів на пост заступників голови міської ради, контролювати їх.

Голова громади відповідальний за виконання рішень, ухвалених місцевою радою – у бюджеті є гроші на місцеві дороги, але ремонтують їх так, що новий асфальт зійде разом зі снігом? Голова сам або через виконком має простежити за якістю.

Робота комунальної сфери громади – теж його відповідальність. Голова призначає керівників комунальних підприємств, установ та організацій. Тому відмовки “керівник нашої лікарні поганий, але я не можу нічого зробити” – беззмістовні.

Не може: встановлювати тарифи, видавати житло, одноосібно вирішувати, що ремонтувати/будувати в громаді, вливати на пенсії, зарплати, соціальні виплати, розподіляти бюджет громади як заманеться, ігнорувати рішення державних органів/укази президента.

Цікаво, що сільський, селищний чи міський голова залежний не тільки від волі виборців, які його обрали, а й від депутатів місцевої ради. Дві третини складу ради у будь-який момент можуть висловити йому недовіру. Таке рішення ухвалюють, якщо очільник громади порушує Конституцію або закони, права і свободи громадян, не виконує своїх повноважень. Для відставки потрібно дві третини голосів відповідної ради або рішення місцевого референдуму.

Як і колеги з парламенту, депутати місцевої ради відповідають за те, яким буде бюджет громади, скільки збирати місцевих податків, кому і під що виділяти землі громади. Загалом список повноважень місцевих рад – це майже 60 пунктів.

Місцевий депутат відповідає за те, що перебуває у комунальній власності міста, села, селища, де він обраний. Він відповідає за ті рішення, якими приймаються щодо управління цим майном. Та найголовніше – це формування місцевого бюджету на наступний рік.

І ось тут депутати можуть обіцяти різні речі, що побудують, де відремонтують дороги. Але ці обіцянки вони можуть робити тільки, коли впевнені, що за цю норму бюджету проголосує більшість депутатів місцевої ради. Одноосібно такі рішення депутат приймати не може. Основне його завдання – переконати інших, що потрібно внести саме такі зміни, профінансувати саме такі роботи.

Повноваження депутатів як місцевих, так і районних рад схожі. Місцеві ради голосують за рішення, які стосуються лише інтересів території громади, а районна рада — інтересів кількох громад, які входять до складу району.

Депутати районних та обласних рад відповідальні за перерозподіл державних субвенцій на освіту, медицину, затвердження бюджету та соціально-економічних програм в межах району та області. В районі відремонтують лише 3 км доріг? З цим до облради, яка затверджує розподіл коштів дорожнього фонду.

Головне – не плутайте депутатів району чи області з відповідними адміністраціями. Бо їхніх керівників не обирають, їх призначає президент за поданням уряду і вони змінюються значно частіше, аніж депутати, особливо в останні пів року.

Депутат районної ради не може: впливати на грошове забезпечення людей, пенсію, встановлювати тарифи на комунальні послуги, видавати житло, самостійно розв'язувати питання ремонтів, впливати на зовнішню політику та забезпечити закінчення війни тощо. Також, депутат не може сам вирішувати на що розподіляти бюджет – це робиться лише голосами більшості депутатів.

Депутат має проводити прийоми громадян, вислуховувати їхні проблеми та вирішувати ті, на які може вплинути. Він може доносити скарги та пропозиції виборців на сесіях, пропонувати розглянути певні питання. Депутат сільської, селищної міської ради може писати депутатські звернення до голови ради, керівників підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності, які розташовані на території ради. А районний або міський (міста обласного значення) депутат може звернутися ще й до місцевої або районної державної адміністрації.

Депутати не можуть гарантувати щось побудувати, покращити освіту, медицину в громаді тощо.

Ще у депутатів місцевих рад є одна особливість – вони за свою роботу не отримують зарплатню, але можуть суміщати депутатство з іншою зайнятістю. Головне – аби не було конфлікту інтересів, тому депутат обласної ради цілком може керувати приватною клінікою чи вирощувати помідори.