Володимир Лободюк — командир, який служив в 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. До 9 класу хлопець жив зі своїми рідними у селі Коршів Івано-Франківської області, а після смерті дідуся його віддали у військово-спортивний ліцей. У 21 рік Володимир закінчив Національну академію сухопутних військ у Львові й почав служити в 128-й Закарпатській бригаді.
Молодий офіцер постійно перебував на вогневих позиціях і добився виділення для свого підрозділу сучасної американської зброї. Він командував людьми, що були більш ніж удвічі старші за нього, проте його всі поважали й любили. У 22 роки старший лейтенант Лободюк загинув у бою з вагнерівцями.
Історію військового розповіли на сайті Закарпатського легіону.
Перше бойове зіткнення підрозділу під командуванням Володимира Лободюка відбулося біля Оріхова.
"На піхотний взвод і один приданий міномет із-за посадки вийшла російська колона — два танки, кілька БТРів і КамАЗів. Це була посилена рота, яка рухалася в похідному порядку. Відстань — півтора кілометра. Росіяни не знали про нас, тому ми змогли зупинити їх набагато меншими силами. Один БТР піхотинці знищили з Джавеліна, КамАЗ розбили ми з міномета. Вантажівка перевозила боєкомплект, і після влучення вибухала ще дві години. Решта колони швидко розвернулася і втекла. На місці бою ми знайшли двох убитих росіян із документами, це були дагестанці", — розповів старший сержант Богдан Гота, командир взводу мінометної батареї.
Командира батареї Володимира помітили й разом із кількома бійцями відправили на навчання в Німеччину — освоювати американські 120-міліметрові міномети М120.
"Командир сам міг багато чому навчити американців. Ми показували інструкторам, як орієнтуємося по сонцю й зірках, а коли відкрили "Кропиву" (програмне забезпечення, яке об’єднує й координує різні підрозділи на заданій місцевості), ті були просто вражені. Під час тих навчань Володимир сказав таку фразу: "Ніколи ні про що не жалію, а тут вперше пожалів, що в академії нас слабко вчили англійську", — йдеться у повідомленні.
На Херсонщині мінометникам вдалося влучити в ще один ворожий танк — Т-90, який росіяни до війни в Україні називали найкращим у світі.
"Танк сховався в засідці й своїм вогнем зупинив штурмові групи 128-ї бригади. Володимир виявив місце засідки з дрона й накрив його з кількох мінометів. Одна з мін пошкодила танк, він припинив вогонь, і піхотинці відновили штурм", — пишуть на сайті.
Також Володимир дуже поважав піхоту, тому й був постійно з нею на передових позиціях.
"Він думав й турбувався про своїх хлопців. Піклувався про побут, їжу, слідкував, щоб хлопці мали можливість помитися, випрати форму й вирватися в "цивілізацію", де працює пошта. Ці "дрібниці" насправді багато значать, тому хлопці цінували їх і дуже любили командира. Він зробив свою батарею взірцевою. А ще мав хороше почуття гумору. Проте він часто жартував про смерть. Повернеться з бойового виїзду стомлений, ляже відпочити й каже: "Якщо мені хтось подзвонить, скажи, що я 200". Або: "Коли під час бою я 200, командування переходить до тебе, а коли ти 200 — до старшого сержанта". Хоча в армії не прийнято жартувати на такі теми", — додають в бригаді.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads
