Про бюджет на культуру на 2024 рік, звання "народного" та "заслуженого", а також про роль міністерства у культурних процесах тимчасовий виконувач обов'язків міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв розповів у етері на Радіо Культура 27 вересня.
Суспільне Культура публікує текстову версію програми "Час інтерв'ю".
Міністерство культури та інформполітики України вже два місяці без повноцінного міністра. Ви виконуєте обов'язки. Позначається це на роботі міністерства?
Відсутність вражень від політичних змін, які відбулися два місяці тому, пов'язана з тим, що більшість громадян не є безпосередньо клієнтами міністерства. Вони отримують відповідні культурні послуги через мережу закладів культури. Тому зміна очільника міністерства навряд чи могла так разюче позначитися на якості, формах та видах тих послуг, які споживає суспільство. З іншого боку, за два місяці теж складно щось кардинально змінити. Хоча в мене бажання таке є. І є запит суспільства на зміни. Я багато таких змін особисто розділяю і зараз їх впроваджую.
Куди зараз рухається міністерство? Які напрями ви визначили?
Сьогодні відбуваються процеси, які закладають наш порядок денний на наступний рік. Передусім це формування держбюджету на 2024 рік. Наступні процеси — це удосконалення або зміна законодавства, яке регулює життєдіяльність сфери культури. Ці процеси сьогодні модеруються безпосередньо мною. Ми переглянули деякі наративи, які лежали в основі щодо модернізації законодавства у сфері культури. Деякі змінили зовсім, деякі поправили, багато чого нового з'явилося. І пріоритети, які бачу я, вони зараз насамперед закладаються в наш бюджет.
Хто зараз керує міністерством разом з вами?
Сьогодні керівний склад міністерства — це сім осіб за штатом. Фактично є я. Залишився мій колега Тарас Шевченко, заступник з питань євроінтеграції. Залишилася Анастасія Бондар, заступниця з питань диджиталізації. А також державний секретар міністерства Юрій Лещук. Це та політична команда, яка відповідно до законодавства визначає основні наративи діяльності Мінкультури. Після відставки Олександра Ткаченка, справді, пішло ще двоє його заступників. Тобто мінус три політичні особи. Є процеси, де мають брати участь не державні службовці, а політики.
Сучасне законодавство дещо розділяє ці функції. Тобто є процеси сталі, які має забезпечити апарат міністерства, незалежно від того, хто є міністром чи яку партію він представляє. Ми маємо забезпечити виконання законів, які регулюють життєдіяльні сфери. Водночас є політичне оцінювання ефективності виконання цих законів, їхньої модернізації — і тут політики грають серйозну роль.
Роль міністра — критично підходити до законів, оцінити їх ефективність і необхідність внесення змін. Тобто сьогодні ми стикаємося з тим, що політичною особою, яка має визначати будь-які зміни в сталих процесах, є політик, є міністр і його заступники. Зараз це робити складніше, бо нас лише троє політиків і керівник апарату — державний секретар.
Ви себе зараз більше ким відчуваєте — політиком як в. о. міністра чи все-таки виконавцем?
Я зараз виконую обов'язки міністра культури, тобто обов'язки політика. І саме з таких наративів я підходжу до своєї діяльності. Але ми не просто розробляємо закони, які Верховна Рада схвалює. Ми в значній мірі є і виконавцями. Таке поєднання є логічним і правильним.
Вам надходили пропозиції стати кандидатом на посаду міністра? І хто пропонував, якщо можете сказати?
Неофіційно запитували. Консультації тривали досить довгий час. І не тільки зі мною, список людей набагато ширший. Це були індивідуальні зустрічі з народними депутатами. Для зустрічі з фракціями необхідно набути статусу кандидата на посаду міністра, бути внесеним прем'єр-міністром для розгляду у Верховну Раду, і тоді за процедурою відбуваються зустрічі з фракціями і відповідними комітетами. Я, звісно, готовий до роботи, адже я її зараз роблю. Якщо прем'єр-міністр зважить на результати моєї роботи і запропонує написати заяву про призначення на посаду міністра культури, я, найімовірнішее, буду готовий вступити в кандидування вже офіційно.
Ви, напевно, знаєте, що частина культурної спільноти критично налаштована стосовно вашого можливого кандидування. Що можете сказати?
У Міністерстві культури я працюю тривалий час із невеликою перервою, на різних посадах. Я був і заступником міністра, і державним секретарем три роки, і з 2020 року першим заступником міністра в Олександра Ткаченка. Це дає мені, по-перше, внутрішню впевненість у тому, що я розбираюся в процесах, які відбуваються сьогодні в галузі. І дає право претендувати на те, що моя думка може бути правильною, яка забезпечить розвиток галузі. Без критики не може бути роботи, якщо ми говоримо про професійну критику, а не про штрафи за паркування.
До речі, я керую автомобілем сам і справді були випадки, коли він міг бути мною запаркований не в установленому місці. Але я сплачую ці штрафи досить відповідально. Тому це не той великий гріх, який має бути для мене визначальним щодо кандидування на посаду міністра.
Вас звинувачують ще в тому, що у 2019 році ви перейшли межу конфлікту інтересів, коли підписали документ про присвоєння звання заслуженої артистки України Олені Горшуновій, яка згодом стала вашою дружиною.
Пізніше вона справді стала моєю дружиною. Але подання було не від мене. Воно було від театру, де вона працює, від Національної опери України. І рішення, врешті, було ухвалене президентом України через відповідний указ. Я був тоді чиновником, державним секретарем, і ці всі документи просто візував.
Звісно, мені було приємно бачити, що людина, яку я вже знав, знайшла таку високу оцінку і у своєму колективі, і потім рішенням президента їй присвоїли звання заслуженої артистки України. Я цим пишаюся, вона справді високого рівня артистка, балерина. І не думаю, що хтось готовий закинути, що вона не відповідає цьому статусу.
А яке ваше ставлення взагалі до системи відзначень "заслужений", "народний"?
Це дуже давня тема. Я традиційно виступаю за перегляд цієї системи. Чому? На сьогодні є кілька видів відзнак людей в Україні. Є політичні відзнаки, як, наприклад, ордени "За заслуги перед країною. А що таке звання, зокрема професійні звання заслужених, народних артистів, заслужених працівників чи діячів мистецтв? На мою думку, це не політична відзнака, це професійна. І професійну відзнаку має давати професійне середовище, а не політики.
Може бути побудована так система, що політики чи навіть президент України можуть посвідчувати його рішення своїм актом. Але, на мою думку, передусім має бути рішення за тими, хто є експертами в цій сфері мистецтв. З іншого боку, мистецтво суб'єктивне. І сказати про ту чи іншу людину, що вона краща за когось, — це взяти на себе велику сміливість. Тобто це має бути загальносуспільне рішення.
Тобто, якщо ви станете міністром, то ви будете ініціювати скасування і перегляд цих норм?
Однозначно, я буду це ініціювати. Я вважаю, що це є певним архаїзмом. І це не сприяє мотивації до зростання професійного рівня українських митців. Більше того, для сфери бюджетної, зокрема для працівників державних та комунальних закладів культури, мотивація цих звань полягає ще в тому, що вони дають надбавку до зарплати. Плюс 20 % за звання заслуженого артиста і 40 % за звання народного артиста або художника. Це важливий чинник. Хоча для більшості артистів, які виховані ще в традиціях шанування, закладених багато років тому, фінансова складова не є визначальна. Для них більш важлива ментальна складова, яка стоїть за цим званням.
В разі обрання на посаду міністра як ви плануєте комунікувати з критично налаштованою частиною культурної спільноти?
Не знаю випадків, коли б якась людина подобалася абсолютній більшості учасників процесу оцінювання. Не може бути одностайності в оцінках, тим більше, одностайності політиків. І я абсолютно спокійно ставлюся до того, що хтось критично може оцінити мої дії. Єдине, щоб ця критика була обґрунтована. В такому випадку я готовий до діалогу. Сьогодні, на жаль, ми мусимо констатувати, що культурне середовище розділене. З одного боку, ті, хто себе називають діячами, а з іншої сторони — це "дієвці". Тобто є митці, які отримують зарплату. А є ті, хто змушені виборювати своє право на існування і продукування культурного продукту, спираючись виключно на кошти, зібрані від продажу квитків, або від відповідних грантів. Також є певний розділ, який сформувався внаслідок змін, які відбулися, але торкнулися не всіх. В цьому немає нічого поганого, бо є культурні процеси, які спираються на традиції. Їх треба підтримувати. Але гармонійно поєднати модернізацію управлінських рішень, модернізацію підходів зі збереженням традиції академічності — тут дуже важлива буде функція Міністерства культури.
У бюджет-2024 на Мінкультури заклали 10,7 мільярда гривень, із них на культуру — 8,36 мільярда. Вам дадуть більше грошей?
Ви абсолютно праві. Проєктом державного бюджету на наступний рік передбачено на сферу культури та медіа загалом 10,7 мільярда гривень. Тут видатки не тільки сфери нашого міністерства. Тут також передбачені видатки сфери кіно і медіа. Чому ця цифра трошки більша? Ми виборювали це у своїх комунікаціях з міністерством фінансів, з колегами, які рахують бюджет.
Пройдімося пріоритетами. На Український інститут книги заплановано збільшення видатків до 466 мільйонів гривень. У зв'язку з чим така щедрість?
Це небагато насправді. Потреби для розвитку сфери книговидання, сфери читання значно більші. Але ми мусимо розуміти, що сьогодні гуманітарна сфера залежна від реальної ситуації на фронті, від нашої безпеки. Ми передбачаємо реалізацію кількох програм. Вони діють вже не перший рік.
Це програми видання книжок на державне замовлення, які би забезпечували потреби як бібліотек, так і інших наших інституцій, де ці книги забезпечують наративи національно-патріотичного виховання, надають інформацію щодо класиків української літератури. Тобто це книги, які мають забезпечити державні потреби у наповненні культурного інформаційного простору. Це невелика сума, близько 30 мільйонів гривень.
Друга програма, теж дуже актуальна, — це видання перекладів українською мовою. Сьогодні в побутовому користуванні ми відчуваємо великий дефіцит літератури світових класиків, бестселерів, перекладених українською мовою. Вони до останнього надходили на наш ринок від російських видавництв. Переклади здійснювалися російською мовою. Тому державна підтримка цього напряму дозволяє нам, і ми цього року вже це побачили, багато творів літератури перекладати. І не тільки іноземних на українську мову, а й українських іноземними мовами. Ми прагнемо поширювати українські твори доступною мовою для іноземного споживача, щоб світ бачив українську культуру, розумів і сприймав її як повноцінного учасника світових культурних процесів.
А що з ідеєю про подарункові сертифікати на придбання книжок при досягненні певного віку?
Це не просто ідея, це вже законодавча норма. В законі про підтримку книговидання зазначено, що громадяни України, досягнувши певного віку, мають право отримати від держави сертифікати на придбання книжок. Ми проаналізували можливість ефективного виконання цієї норми і дійшли висновку, що потрібні деякі зміни. У нас є дефіцит ресурсу, який ми можемо спрямувати. Тому ми будемо пропонувати на наступний рік визначити отримувачами таких сертифікатів громадян України, які досягли 18-річного віку. Більше того, ми хочемо відійти від паперових сертифікатів і перейти на більш ефективний інструмент — через електронну книжку, через "Дію" .
Але чому 18 років? Мені здається, 10-річним легше прищепити звичку і смак до читання.
Відповідь проста, вона технологічна. Наразі для того, щоб можна було скористатися інструментом "Дії", споживач має мати рахунок в банку, телефон і, відповідно, можливість підключитися до цих ресурсів. Крім того, ми ставимо завдання не тільки виховати любов до читання. Ми маємо здійснювати одночасно кілька процесів. Тут ми є партнерами зі сферою освіти. Тому що освіта формує цінності, виховує у людей потреби, а сфера культури їх задовольняє.
На роботу культурного простору "Кримський дім" виділено 4 мільйони 300 тисяч гривень. Цих грошей не вистачить навіть на покривання елементарних побутових потреб. Чому так?
Крапки в цьому процесі немає. Справді, Міністерство фінансів подало в проєкті бюджету на 24-й рік цифри майже ідентичні до цьогорічних, з невеликою індексацією. Це плюс 17 % до потреб у зарплаті й плюс 12 % до потреб щодо сплати комунальних послуг. Така цифра суто технічно була подана Мінфіном. Але ми підготували аргументовані пропозиції щодо додаткового збільшення видатків. Ці пропозиції надіслані до Верховної Ради. Буквально позавчора відбулося засідання Комітету з гуманітарної політики, де були розглянуті наші ключові потреби. І ми дуже сподіваємося, що народні депутати зважать на всі аргументи і навіть в умовах дефіциту ресурсів ухвалять рішення щодо доповнення видатків на забезпечення діяльності "Кримського дому".
На цьому тлі дуже разюче виглядають майже 15 мільйонів гривень, які виділені на підвищення кваліфікації, підготовку кадрів акторської майстерності для національних, мистецьких і творчих колективів. Про що мова?
За цією бюджетною програмою стоять видатки, спрямовані якраз на забезпечення діяльності тих навчальних закладів, які якраз і готують наших професійних митців. Тих людей, які, набувши професійних знань у сфері мистецтва і культури, потім здійснюють свою діяльність. Чому не Міносвіти цим займатися? Є такий напрям як мистецька освіта. Вона дуже відрізняється від інших напрямів освіти. Не можна після школи, після 12 класів, піти в консерваторію і стати професійним композитором або музикантом. Важливою складовою мистецької освіти є безперервність підготовки, починаючи з початкової освіти і до набуття відповідного статусу.
У сфері управління міністерства є низка навчальних закладів — це заклади початкової мистецької освіти, це мистецькі ліцеї. Їх лише чотири в Україні. Вони готують дітей у форматі інтернатного перебування. Тобто разом з набуттям знань у межах програми середньої освіти їх активно готують і за професійними освітніми напрямами. У Києві, наприклад, це мистецький музичний ліцей імені Лисенка, це художній ліцей імені Шевченка. Є відповідні навчальні заклади в Харкові, Львові, Одесі. Є ще у нас унікальні заклади мистецької підготовки, які називаються "студії при національних колективах". Мова йде про такі колективи як "Ансамбль Вірського", "Хор Верьовки", капела бандуристів імені Майбороди. При цих колективах сформувалися відповідні студії, де діти фактично в умовах позашкільного формату, але з надзвичайно великою увагою до предмету навчання опановують ті чи інші дисципліни.
Як ви оцінюєте ситуацію присутності Росії в ЮНЕСКО і чи є, на вашу думку, шанси їх звідти виключити хоча б до їхньої поразки у війні?
Ми мусимо констатувати надзвичайно плідну співпрацю України з ЮНЕСКО. Ми отримуємо дуже велику допомогу як фінансову, так і методичну. ЮНЕСКО допомагає нам у багатьох напрямах. Насамперед це охорона об'єктів культурної спадщини — рухомої, нерухомої, також об'єктів нематеріальної культурної спадщини. Зовсім нещодавні рішення — внесення таких об'єктів, як Софійський собор, як Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова, до переліку об'єктів ЮНЕСКО, які перебувають під загрозою. Це загроза знищення не внаслідок того, що відбуваються буревії, або їхній стан настільки критичний. Це загроза внаслідок воєнних дій. І ЮНЕСКО чітко це визнає.
На рівні організації і на рівні окремих членів ЮНЕСКО простежується однозначна оцінка того, що Україна сьогодні потерпає від воєнної агресії Росії. Що ми, на жаль, мусимо боротися і втрачати в цій боротьбі неоцінену нашу культурну спадщину. Разом з цим, наратив загального прагнення до миру, але не внаслідок перемоги сил добра, а внаслідок примирення чи замороження конфлікту, — сьогодні більш близький для міжнародної спільноти. І, зокрема, тої, яка визначає політику ЮНЕСКО.
Тому ми стикаємося з тим, що ініціативи щодо виключення Росії з числа членів ЮНЕСКО, як і з Радбезу ООН, наражаються на те, що світова спільнота уникає ухвалення таких рішень. Можливо побоюється. Втім, ми не будемо здогадуватися, а просто маємо констатувати цю ситуацію, що Росія є членом ЮНЕСКО. Але ми послідовні у своїй позиції. І далі дуже рішуче наполягатимемо на тому, щоб Росія була виключена не тільки з ЮНЕСКО, а й з багатьох інших міжнародних організацій.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
