Троє на велосипедах: історії тих, хто вибрав "Україну"

Троє на велосипедах: історії тих, хто вибрав "Україну"

Троє на велосипедах: історії тих, хто вибрав "Україну"

Перший велосипед “Україна” зійшов з конвеєра Харківського велосипедного заводу у 1926 році. За майже сто років свого існування він перетворився на харизматичне уособлення велосипеду як такого: якщо велик, то точно “Україна”.

Сьогодні, дивлячись на нього, хтось ностальгує за дитинством, хтось бачить його практичні переваги, а хтось їздить на ньому, бо “ретро” завжди в тренді.

Напередодні Дня незалежності журналістки UA:Культура Анна Єресько й Олена Зашко знайшли трьох поціновувачів велосипеду “Україна” та поговорили з ними про паралелі між нашою країною та її тезкою-велосипедом.

Історія “України”

У роки Першої світової війни підприємець Олександр Лейтнер евакуював свою велосипедну фабрику з Риги до Харкова. Після Жовтневого більшовицького перевороту 1917 року вона була націоналізована, і в 1923 році на її базі було засновано Харківський велосипедний завод. Саме там у 1926 році почалося виробництво єдиної моделі чоловічого дорожнього велосипеда "Україна".

Втім, це була ще дореволюційна модель велосипеда. Інформації про його конструкцію та кількість вироблених велосипедів не залишилось. Більш відому нам модель виробили на Харківському велосипедному заводі у 1961 році – це біла “Україна” В-120.

Троє на велосипедах: історії тих, хто вибрав "Україну"

У 1966 році ХВЗ випустив 10 мільйонний велосипед – ним стала "Україна" У-130. У 1979 році з конвеєра зійшов уже 20 мільйонний велосипед, а до розпаду СРСР їх кількість досягала 30 мільйонів. За більш ніж п'ятдесятирічний період випуску він став настільки популярним, що навіть сьогодні, у більшості випадків, усі старі дорожні велосипеди називають "Україна".

Денис Угорчук, Київ: “Україна” — це свобода

Денис не звик прив’язуватись до матеріальних речей: він обрав саме “Україну”, бо може спокійно полишити її де завгодно, не переймаючись, що її можуть вкрасти.

Троє на велосипедах: історії тих, хто вибрав "Україну"

Навесні Денис купив свою "Україну" на сайті оголошень за 700 гривень та лишає її на київських вулицях не пристебнутою. За цей час не було жодної крадіжки.

“Я не бачу сенсу тягати з собою ланцюг із замком, дорожчим за самий велосипед, і фанатично пристібати велик до найміцніших дерев, — пояснює Денис. — Я купив “Україну” на початку карантину і був упевнений, що його хтось поцупить. Але цього не сталося”.

Денис любить свою “Україну” за відчуття легкості та свободи, яке вона йому дає. Він порівнює її з кадилаком, бо “Україна” довша за сучасні велосипеди й передбачає пряму поставу спини в того, хто на ній їздить.

Троє на велосипедах: історії тих, хто вибрав "Україну"

Добре, одна крадіжка все ж була: з бардачка витягнули "Снікерс" і жуйку. Денис думає, що це були сусідські діти.

“В “України” є свій стиль, своя специфіка їзди, вона дуже пасує до Подолу, де я живу, — говорить хлопець. — Так само як і Україну, її треба постійно ремонтувати, але вона і далі їде”.

Денис Василенко, Харків: “Україна” — це родинний символ

Харків’янин Денис — інженер. Він ставиться до речей раціонально: забрав “Україну” в бабусі з села, коли в нього вкрали велосипед. “Я вирішив, що мені потрібен велосипед, що не привертатиме уваги крадіїв, — говорить Денис. — А в бабусі він стояв без діла після дідової смерті”.

Троє на велосипедах: історії тих, хто вибрав "Україну"

Харків'янину Денису “Україна” дісталася від дідуся. На цьому велосипеді їздило кілька поколінь його родини.

Хлопець сприймає свій велосипед як родинний символ: на ній їздив дід, потім бабуся, потім батько, тепер вчиться молодша сестра. “Якщо ця традиція продовжиться на наступні покоління, буде круто!”

Денис займається конструюванням і виготовленням різних об’єктів, від іграшок до захисних обладунків для лікарів, і в нього є ідея скласти дві “України” в один плавучий чи вантажний велосипед.

Троє на велосипедах: історії тих, хто вибрав "Україну"

Денис молодший за свій велосипед, йому 24 роки. Хлопець має деталі іншої "України", хоче зробити з них нестандартну модель, наприклад, таку, що буде плавати.

“Звісно, мені хотілося б, щоб цей велик не треба було постійно лагодити, — розмірковує Денис. — Так само як хочеться просто жити в Україні без постійної боротьби за щось чи проти чогось. Але якщо поломку можна усунути, то чому б цим не зайнятись?”

Ярослав Бойчук, Кути: “Україна” — це надійність

Ярослав працює контролером у “Прикарпаттяобленерго” і любить цю роботу, бо завдяки їй може ходити по людях і спостерігати, як вони живуть.

Троє на велосипедах: історії тих, хто вибрав "Україну"

Ярослав їздить на “Україні” вже 20 років. На ній возив дітей, дружину, мішки з зерном. Нині це незамінний транспорт для пересування карпатськими селами.

“Моя філософія — це людинолюбство”, — говорить він. З іншого боку, із такою роботою він щодня долає по 25 чи навіть 30 кілометрів розкиданими по горах селами. Тож йому конче необхідний надійний транспорт. Саме таким для нього є велосипед “Україна” випуску початку 90-х.

“На цей велосипед я міг посадити двох дітей, а повертаючись з роботи, можна зайти в магазин, потім навішати на руль сумки із продуктами, ще й мішок із зерном для курей покласти на раму, — пояснює Ярослав. — Навіть свою дружину, яку я вже не можу носити на руках, я можу посадити на велосипед!”

Троє на велосипедах: історії тих, хто вибрав "Україну"

Ярослав говорить, що "Україна" – це найкраще, що лишилося від Радянського Союзу.

На "Україні" їздить багато знайомих Ярослава. Пані Люба говорить, що купила велосипед 37 років тому, коли виходила заміж. “Питають мене чому я їжджу на “Україні”. А я кажу: бо я українка”, — хвалиться вона сусідові.

У прикарпатському містечку Кути багато хто їздить на “Українах”: нема сенсу купувати новий велосипед, коли старенький не підводить. Велосипеди ніхто не пристібає, адже в Кутах нема крадіжок. “Ми досі живемо в такому містечку”, — усміхається Ярослав.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди