Валентина Бичок разом із чоловіком переїхала з прифронтового Гуляйполя до сусіднього Залізничного Запорізької області, що за 5 кілометрів від російських позицій. Жінка каже: не змогли покинути 84-річну маму, яка там мешкає. Попри обстріли посадили город, тримають домашню птицю та чекають на перемогу.
Про нинішнє своє життя Валентина Бичок розповіла журналістам Суспільного.
" Обстріли тут дуже часті. І серед ночі, і…. У будь-яку хвилину може прилетіти. Слухаємо, бережемось, як можемо. Будинок побитий, шифер повністю, вікна, причілки — все", – каже Валентина Бичок.
До війни, розповідає Валентина Бичок, разом із чоловіком працювали на комунальному підприємстві Гуляйполя. Там жили у квартирі. Нині ж знає, що в їхній будинок поцілив російський снаряд:
Валентина розповідає: спочатку ховались у погребі, тепер – між двома стінами:
"Серед ночі вибігаєш, а куди бігти, якщо бабуся старенька? Куди її? Сиджу біля неї, намагаємось, між двох стін. Проте були “прильоти” і в хату. Диво врятувало – через дві кімнати пролетіло, на виліт. Уламки ледве витягли".
Попри обстріли родина посадили город. Нині залишилось зібрати тільки гарбузи. Також тримають домашню птицю аби забезпечити себе продуктами на зиму.
Жінка розповідає: мобільний зв’язок у селі поганий, тож не завжди може зателефонувати дітям.
За словами голови Гуляйпільської громади Сергія Ярмака, світла, газу та води у селі немає з 4-го березня минулого року:
"Наша вся територіальна громада знаходиться на лінії зіткнення. Йдуть постійні обстріли зі сторони військових РФ. Залишилось близько 150-ти людей, до війни було близько тисячі. Але, яка б не була тяжка ситуація у нас на території та у нас в Україні, ми, “махновці,” – незламні."
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber
