У деокупованій Козачій Лопані 90% будівель пошкоджені внаслідок обстрілів, а кількість жителів зменшилася в понад три рази. Селище на північному кордоні Харківщини, яке шість місяців перебувало під російською окупацією, українські оборонці звільнили 11 вересня 2022 року.
Після деокупації російські війська продовжують завдавати ударів по селищу, яке розташоване за 5 км від кордону, розповідає староста Людмила Вакуленко.
"У нас танчик (російський — ред.) був, приїжджав і надзвичайно активно "кошмарив" весь серпень. Зараз затихло, слава Богу. Але зараз вони з авіації б'ють, з двох кілометрів від кордону стріляють по нас, також гарматні та мінометні обстріли є. Якщо загалом у Дергачівській громаді вже триває відновлення, то у нас про масштабне відновлення поки не йдеться. Але громадська організація "Проліска" допомагає матеріалами — osb-плитами чи брезентом, плівкою. Це не капітальна відбудова, але жити можна", — пояснює Людмила Вакуленко.
74-річна місцева жителька Наталія Ніколаєнко вперше потрапила під обстріл на початку вересня, тоді російські війська били по селищу з вертольота.
"Вдарили так, що почули дзвін скла. Раму вибило всю. Була в кухні в цей момент, присіла під стіл", — згадує Наталія Ніколаєнко.
"Виходити шукати зв'язок — небезпечно"
Після обстрілу у серпні 2023 року вулиця, де живе Наталія Філіпова, залишилася без зв'язку та інтернету. Будинок залишається цілим, проте, діти-школярі не можуть навчатися за таких умов, каже Наталія.
"Займаємося просто за книжкою. Я фотографую, ловлю інтернет по селищу, і вчительці надсилаю завдання. Але хотілося б, щоб вона бачила вчителя відеозв'язком, донька в четвертому класі навчається. А старша — дев'ятикласниця. Так любила ходити до школи, бачитися з однокласниками, що коли почалася повномасштабна війна — довелося до психолога звертатися. Шукати зв'язок, навіть, зателефонувати, виходимо на город чи кудись — це небезпечно", — говорить Наталія Філіпова.
Родина Наталії поки не планує евакуюватися.
"Усі кажуть, щоб ми поїхали. Але я не хочу зі своєї Козачої Лопані виїжджати, тому що я тут народилася, виросла. Чому я маю йти зі своєї землі? Ми окупантів не просили сюди приходити", — каже Філіпова.
"У тебе дочки або двох дітей не буде, заберемо"
На момент звільнення, житель Козачої Лопані Олександр Щеголів зробив пів сотні трун для загиблих земляків, яких допомагав ховати під час окупації. Каже, його змусили російські військові, вони давали для трун ящики з-під боєприпасів.
"Мене, так би мовити, ввічливо попросили. Сказали: "Ми зараз відпускаємо тебе, зараз ти приходиш, а в тебе дочки або двох дітей не буде, ми їх просто заберемо. Поки ти не почнеш працювати, ми їх не віддамо". Що мені залишалося робити? Вдома досі є ці труни, навіть розбирати їх не хочу, торкатися просто не хочу. Приїжджають: "Треба три труни". Не хотілося їх робити, але доводилося, тому що людям треба. Або просто так кинуть у землю, або по-людськи поховають. Коли Збройні сили зайшли й шукали поховання, я показував — 48 поховань нарахували", — говорить столяр Олександр.
Олександр Щеголів розповідає, люди продовжували гинути й після деокупації селища — підривалися через міни на городах і пасовиськах. А цієї весни Олександр сам мало не загинув, коли по його подвір'ю влучив артилерійський снаряд.
"Я встиг заховатися за колодязем, але один уламок посік голову. Контузію дістав, вже другу за повномасштабну війну, зору вже майже немає — силуети розпливаються. Так і живу, головний біль постійно, але головне — ми залишилися живі. Люди мають зрозуміти, що поки не приїдуть і не перевірять їхні городи, лізти туди не треба. Деякі односельці пішли кіз випасати до лісу, а там теж міни, все заміноване було. Зараз руки опускаються, роботи тут немає", — каже Щеголів.
Внаслідок обстрілів у будинку Олександра вибиті вікна. До повномасштабного вторгнення він мав велике господарство: мав понад сотню курей та качок, розводив понад 200 голубів, яких возив на виставки. Більшість його птахів загинули внаслідок обстрілів.
За словами старости Людмило Вакуленко, роковини звільнення в селищі не святкували.
"Рік як по нашій землі не ходять окупанти, але святкуватимемо тоді, коли буде перемога. Тоді обов'язково зберемося на центральній площі, всі, хто виїхав, повернуться, я впевнена, що кожен хоче на рідну землю. Святкувати не можна, коли нас зовсім мало тут залишилося. І це зараз небезпечно: російські дрони прилетять, подивляться, що у нас радість — вони не люблять, коли ми радіємо", — каже Вакуленко.
"Як би ми їх не вивозили, люди повертаються"
До повномасштабної війни у Козачій Лопані проживали 6 тисяч людей, які були зареєстровані й близько тисячі незареєстрованих, розказує староста Людмила Вакуленко.
"На момент деокупації у селищі залишалися близько 2 тисяч людей. Після звільнення люди ще стали виїжджати: теж дуже злякалися і поїхали до Харкова, до інших регіонів. Влітку люди городи садили, а тепер приїхали збирати, дехто на зиму не залишатиметься. Зараз у нас стабільно живуть 1700 людей, переважно — пенсіонери, молоді зовсім мало, і 68 діток", — каже Вакуленко.
За словами старости, обов'язкову евакуацію в окрузі поки не оголошують.
"Ми вже розповідали, що у селі Гранів немає жителів. Але 8 серпня жінка там зазнала поранення. Вона з Харкова пробралася туди, картоплі хотіла взяти, а синові нічого не сказала. Тобто, як би ми їх не вивозили, люди повертаються назад. Думаю, у Козачій Лопані зараз немає потреби в евакуації. Звичайно, якщо військова адміністрація ухвалить таке рішення, то будемо евакуювати", — каже Вакуленко.
Гуманітарна ситуація
У селищі не працює жодна аптека, останню через обстріли закрили наприкінці серпня 2023 року, розповідає староста Людмила Вакуленко.
"Тепер треба їхати або до Дергачів, або до Харкова. До Дергачів від нас два соціальні автобуси їздять, "Проліска" надала, і один безплатний автобус до Харкова курсує. Медична допомога залишається, амбулаторія працювала і під час окупації. Також магазини працюють, продукти у нас всі є, привозять і гуманітарну допомогу. Раніше привозили щотижня, а зараз — кілька разів на місяць, потреби більшої немає. Родинам з дітьми частіше привозять: і продукти, і засоби гігієни"
За словами старости, дві вулиці залишаються без світла через зруйнований трансформатор.
"Трансформатор поки ремонтують. Вода у кожного в колодязі є, газ теж є. Ми говорили з Vodafone щодо перебитого зв'язку на одній з вулиць — служба безпеки компанії поки не пускає сюди ремонтувати, бо близько до кордону", — додає Людмила Вакуленко.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
