Богдан та Михайло служили у розвідці, нині вони лікуються у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни. Михайло після одужання планує повернутись до побратимів. У День воєнної розвідки України військовослужбовці розповіли Суспільному про свій бойовий шлях.
31-річний Богдан Мулярчук до поранення служив у артилерійській розвідці, виконував обов'язки зв'язківця.
"У мене була задача — налаштовувати рації, щоб у побратимів, командування був постійний зв'язок. Погано, якщо його немає, бо коригування вогню без цього не відбувається. Зазвичай, усе по рації або через інтернет", — розповів зв'язківець артрозвідки.
Зі слів Богдана Мулярчука, забезпечувати зв'язок на передовій допомагала освіта програміста:
"Роботу з комп'ютером я знав. Найважче було навчитися прошивати радіостанції, бо потрібно бути уважним, аби якесь число не пропустити, це суттєво. Коли твоя рація на одній прошивці, а побратимів — на іншій, то тебе ніхто не почує".
Як зазначив захисник, були ситуації, коли виїжджали вночі і їхали на позиції, бо військові не чули один одного.
До повномасштабної війни Богдан працював водієм-експедитором у Польщі. 28 лютого 2022 року разом зі старшим братом вступив до лав ЗСУ добровольцем.
"У мене позивний був «Шаман». Це мій нікнейм. Я мав довшу бороду і, мабуть, тому ніхто не сперечався", — додав він.
Михайло — розвідник. У Збройних Силах України служить з 2014 року, а до того брав участь у Революції Гідності.
Після одужання військовослужбовець планує повернутись на передову у свій підрозділ.
"Я пішов у військову справу для того, щоб забезпечити мирне життя дітей. Тому що я не бачу майбутнього, доки існує ця держава [РФ — ред.]. У першу чергу, це надає мотивації. А вже які там завдання ставлять — маєш виконувати. Ставишся до цього серйозно, повністю віддаєшся справі", — розповів військовий.
Михайло до війни також пік хліб і розводив велику рогату худобу. Після перемоги хотів би повернутись до власної справи:
"Воля і свобода легко не дається. Ви бачите, вони воюють нелюдськими методами, просто виживають з теренів України людей. Повернусь до мирного життя. Хотілося б, щоб нарешті люди, які мене оточують, за мене не переживали. Тому що одна справа, коли ти сам виходиш на якесь завдання, а інша — коли ти не можеш зв'язатись, психологічно це важко".
Зі слів психологині Софії Гладюк, у Богдана та Михайла попереду курс реабілітації:
"Це ті пацієнти, з якими хочеться працювати. Це люди від яких сама навчаєшся, захоплюєшся, наскільки вони великі молодці й наскільки вони потужні всередині".
Про позитивне налаштування своїх пацієнтів говорить і лікарка Віталія Невірковець:
"Пацієнт позитивно налаштований на одужання. Старанно проходить курс реабілітації. Далі його виписують і направлять в інший лікувальний заклад для повторного оперативного лікування і він продовжить реабілітацію".
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook
